РЗМ №4 Порівняння образів Мавки іКилини .

Образ Мавки уже традиційно в українській літературі вважається втіленням одухотвореної природності, незнищенності людського духу, символом чистого справжнього кохання, щирих природних почуттів. Недарма саме цей образ став одним із вершинних у творчості Лесі Українки, поетеси, чия творчість позначена наявністю складних символістичних художніх структур, пошуками нового естетичного тла для розгортання традиційних міфологічних та легендарних сюжетів.

Мавка є центральним образом у драмі-феєрії "Лісова пісня", і тому досить цікаво прослідкувати за його розгортанням протягом твору. Мавка, від народження будучи істотою природною, несе в собі нерозчленовану міфологічну свідомість, позбавлену таких понять, як смерть, трагічність, зрада і кохання. Усі почуття її позбавлені людської глибини і неоднозначності, двоїстості. Але з часом вона докорінно міняється. Чому? Музика сопілки Лукаша пробуджує у Мавки здатність осягнути драматизм переживання, тобто навчитися жити і вмирати, бути людиною. Ознакою початку переродження лісової істоти є її сльози:

Хіба я плачу?

А справді... Ні-бо!

То роса вечірня.

Заходить сонце.

Музика єднає Мавку з Лукашем, вчить дівчину нових для неї почуттів і дарує обом прекрасний світ кохання:

Ти сам для мене світ, миліший, кращий,

ніж той, що досі знала я, а й той

покращав, відколи ми поєднались...

Однак поступово рай для Мавки перетворюється на пекло, тому що вона не може органічно увійти у світ людини, зрозуміти її приземлені інтереси, перебороти в собі незнищенне прагнення до життя.

Під впливом нового почуття Мавка намагається перейнятися людськими клопотами, стати звичайною сільською дівчиною, щоб здаватися кращою Лукашевій матері, та врешті й самому Лукашеві, який поступово починає дивитися на все материними очима. Однак, пішовши жати, вона не може зруйнувати красу природи, вбити живу істоту. Тому, як не намагається вона вписатися в людське побутове життя, воно виштовхує 'її, як щось чужорідне. Мавка ніби втілює притаманне природі бажання зберегти усе живе, що вона витворила. І цю свою доброту дівчина переносить і на людей. Вона не може зненавидіти Лукаша навіть після його зради, не може помститися йому, а навпаки, рятує, хоч і в досить своєрідний спосіб. Мавка забирає Лукаша із людського життя, але дає йому життя вічне, наближаючи його до прекрасних джерел вічного добра, незнищенної краси:

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами в небо злетіло...

Які цінності утверджує образ Мавки? Ціною страти тілесного безсмертя, можливості вічного відтворення разом з природою у тій же подобі юної дівчини, красуні, лісової царівни вона отримала вічну душу, яка може відчувати, любити, набула голосу, що вічний, як музика. Чи не стало це для неї найважливішим? Чи, навпаки, вона відчула невимовну втрату? Ні, Мавка цілком розуміє, що найбільше щастя для людської, саме людської душі, — це віддавати:

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

І Мавка хоче віддати людям усю ту красу мистецтва й музики, яка перетворила її на людину, яка дала їй можливість пережити горе й радість, любов і зраду, що поглибила її:

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю...

Грай же, коханий, благаю!

Цей останній акорд драми-феєрії "Лісова пісня" є максимально життєстверджуючим, незважаючи на те, що головні герої гинуть.. Не гине їхнє вічне кохання, прекрасними залишаються їхні душі, тому що Мавка рятує Лукаша від духовного зубожіння, витягає його душу з прірви щоденної побутової "гризоти", духовних "злиднів". Дійсно, образ лісової красуні є втіленням вічного добра й краси, того, що шукають люди все-своє життя, чого прагнуть як найвищої цінності. І нехай твір Лесі Українки називають утопією, ми все ж віримо, що в людині завжди має перемагати прекрасне, що людина вища за побутові інтереси, треба тільки надати їй можливість відчути себе Людиною.

Образ Килини

Образ Килини у творі Лісова пісня втілює людську бездуховність, егоїзм та лукавість. Він контрастує з образом Мавки і є близьким до образу матері Лукаша. Хоч спочатку ми спостерігаємо Килину працьовитою господаркою, але у третій частині показано її конфлікт з мамою Лукаша за її неробство. Килина підступна жінка, тому що знаючи про кохання Лукаша і Мавки все ж таки зваблює молодика, чим завдає сильних страждань Мавці. Килина в житті цінує лише матеріальні цінності (у неї дороге вбрання і худоба – «корова турського заводу»), а душа її не здатна до справжніх почуттів.

Образ Килини – це постать насамперед трагічна. І трагізм цей полягає в тому:

• що їй не дано більше, ніж іншим, як, наприклад, дядькові Леву чи Лукашеві. Зрештою, вона така, як і більшість із нас, а тому, насправді, викликає не осуд, а співчуття як людина, у якої через певні внутрішні (і зовнішні) причини не склалося щасливе життя

Килина – це молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій, пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішною.

Образ Килини “Лісова пісня” є символом ненажерливості, непримиренності, насильства й ненависті, це людина, в якої немає нічого святого

Цитатна характеристика Килини

«молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою…»

Мати про Килину казала так: «Там є одна вдовиця — моторненька, — сама припитувалась через люди, то я сказала, що аби Лукаш був не від того… Ну, давай вже, любко, мені серпочка — другого ж немає.»

Мавка про Килину після першої зустрічі сказала: «Лукашу, нехай ся жінка більше не приходить, — я не люблю її: вона лукава, як видра.»

Запишіть порівняння образів Мавки І Килини .