Половці - середньовічний народ, тюркомовні кочовики. Із початку XI ст. і до монгольської навали панували в євразійських степах (від Алтаю до Нижнього Дунаю).

Ярославичі боролися з кочовиками. Спочатку проти торків.

До руських кордонів у причорноморські степи з Прикаспію половці вперше підійшли у 1055 р. Того разу обійшлося без сутички: переяславський князь Всеволод зумів розійтися із половцями мирно.
1062 р. половецька орда знову підійшла до Переяслава, виявилося, що дружини самого лише Всеволода для відсічі нападникам замало. Та ще й тоді половці ніби випробовували сили.
Битва відбулася року 1068 на річці Альті.
- Об’єднане військо трьох Ярославичів потерпіло поразку.
- Князі рятувалися втечею.
- Всеволод побоявся залишатися у Переяславі й подався до Ізяслава в Київ.
- Безпорадність князів обурила киян. Стихійні протести та невдоволення переросли у повстання.
  Повстання киян 1068 р.
- Перед загрозою нападу на місто половців кияни зібралися на віче та ухвалили боронитися самотужки.
З вимогою надати їм коней і зброю, як сповіщав літописець, вони рушили до князівського палацу.
Ізяслав відмовився виконувати волю повстанців – і змушений був тікати. Натомість кияни «пригадали» про ув’язненого в порубі полоцького князя Всеслава (його ув’язненням Ярославичі, певно, сподівалися спекатися небажаного претендента на великокнязівську спадщину), звільнили його та оголосили київським володарем.
Повернення Ізяслава до Києва
- Прихисток старший Ярославич знайшов у далекого родича – польського короля Болеслава ІІ.
- Оговтавшись від київських подій, він у 1069 р. повів військо Болеслава на Русь.
- Кияни, налякані наближенням польських вояків, звернулися по допомогу до Святослава та Всеволода.
- Молодші Ярославичі вимагали від Ізяслава, щоби він не вів до Києва чужинців і не шкодив киянам. Та кровопролиття все ж не уникли.
- Літописець розповідав, що перед себе Ізяслав послав сина і той помстився за батька, жорстоко розправившись із найактивнішими учасниками торішнього повстання.Ізяслав повернувся до Києва.
- Ізяслав, збагатившись досвідом нещасливого 1068 р., наказав перенести торг, на якому відбувалися віча, на Гору – під нагляд князя й дружини.
- Не уникнув відплати і Всеслав: того ж таки року Ізяслав вигнав його із Полоцька, віддавши місто своєму синові.

З-поміж загальнодержавних подій найпомітнішою була

Вишгородська нарада князів 1072 р.

Присвячена перенесенню мощей святих Бориса і Гліба до новозбудованої церкви, вона зібрала, крім князів, також митрополита, єпископів, ігуменів найбільших монастирів.
Вшанувавши святих, князі порадилися і щодо мирських справ. Тоді було схвалено, зокрема, звід руських законів
«Правду Ярославичів», що разом із статтями Ярослава Мудрого становили «Руську правду».

Боротьба за київський стіл між Ярославичами

Року 1073 між синами Ярослава Мудрого стався розкол. Заручившись підтримкою Всеволода, Святослав пішов на Київ, вигнав Ізяслава і став великим князем київським.
Протягом трирічного князювання він перерозподілив землі на користь своєї родини, підкорив собі численних родичів, виявивши здібності сильного володаря.
Настоятель Печерського монастиря Феодосій. Як свідчить літопис, він відверто засуджував чернігівського князя за насильство, вчинене над Ізяславом. Але протягом року Святослав зумів змінити ставлення до себе настільки, що Феодосій віддав свій монастир під його опіку.
Адже саме Святослав виділив монастиреві кошти для будівництва славетного Успенського собору.
Та здійсненню задумів Святослава перешкодила смерть: він помер наприкінці 1076 р.
Трагічна подія відкривала шлях до Києва молодшому Ярославичу. Водночас вона давала надію вигнанцю Ізяславові, який і цього разу пересиджував лихоліття у Болеслава ІІ, на повернення додому.
Та поки Ізяслав лаштувався до походу на Київ, київським князем став Всеволод.
Скориставшись великими повноваженнями, він перерозподілив столи, перевівши Святославового сина Олега на Волинь, а Чернігів віддавши своєму – Володимирові Мономаху.
На Русь пішов Ізяслав із польським військом. Всеволод зустрівся із братом і мирно залагодив конфлікт.
Так року 1078 старший Ярославич втретє посів київський стіл. Святославичів було позбавлено всіх найважливіших володінь.
Не маючи жодної надії повернути втрачене, вони взялися за зброю. У міжусобиці було втягнуто численних скривджених родичів, а ще зовнішніх ворогів Русі – половців.
У братовбивчій війні в серпні 1078 р. загинув князь Ізяслав.
Ккиївським володарем став Всеволод.
Головним напрямком його внутрішньої діяльності стало подолання міжкнязівських чвар.
У зовнішній політиці питанням життя і смерті лишалася половецька загроза.
Князювання Всеволода в Києві було успішним. І тим успіхом немолодий уже володар мав завдячувати своєму синові Володимирові, знаному як Мономах. Сам же Всеволод, який «сидя вдома, вивчив п’ять мов», опікувався духовним життям. Його - єдиного з Ярославовичів - поховали в Софійському соборі.• Любецький з’їзд князів 1097 р.
Боротьба проти половців потребувала залучення дружин інших князів. Лише злагодою можна було покласти край князівським чварам. Розуміючи це, Володимир Мономах ініціював організацію з’їзду князів у Любечі 1097 р.
На Любецькому з’їзді було схвалено принцип князівської вотчини - спадкового володіння. Вотчинні землі закріплювали за певними гілками князівського роду. Їх можна було передавати в спадок дітям та онукам. Так, Київ було визнано вотчиною нащадків Ізяслава в особі київського князя Святополка Ізяславовича. Чернігів належав Святославовичам, а Переяслав - Володимирові Всеволодовичу (Мономаху). Це мало б запобігти усобицям і зміцнити владу великого київського князя.