Уявімо собі плоский шматок глини, що має незвичні властивості. Якщо на його поверхню надавити пальцем і відразу ж вирівняти ямку, то після обжиг глини ямка знову стає ясно помітною. Ця глина має, відповідно, властивість впродовж певного часу зберігати слід від фізичного впливу так, що при певних умовах він знову може бути відтворений. Аналогічно пам’ять в психології найчастіше визначається як здатність відтворювати в більшій чи меншій відповідності з оригіналом минулі події після зберігання їх впродовж певного часу. (20, с.12)
Кілька років тому видатний сучасний математик і кібернетик фон Нейман зробив сенсаційне повідомлення. За його розрахунками виходило, що в принципі мозок людини може вмістити приблизно 100000000000000000000 одиниць інформації. В перекладі на загальноприйняту мову це означає – кожен з нас може запам’ятати всю інформацію, що знаходиться в мільйонах томів найбільшої у світі Бібліотеці імені Леніна. (17, с.30)
Немає сумнівів, що мнемічні процеси (процеси пам’яті) займають центральне місце і в інтелектуальній сфері особистості, і в загальному психічному розвитку школяра. (16, с. 60)
Потрібно відмітити,що дослідження пам’яті людини відкриває доступ до таких галузей психіки, знання яких має виключне значення для вирішення багатьох практичних завдань. Так, наприклад, для педагога дуже важливо знати, як краще структурувати учбовий матеріал та в якій послідовності пропонувати його учням, щоб забезпечити високу якість засвоєння при мінімальних витратах часу. Але для вирішення цієї проблеми необхідно визначити закономірності організації інформації в пам’яті та її відтворення. (20, с.14)
Пам’ять та її класифікація. Визначення поняття пам’яті
Пам’яттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища пам’яті – складні, феноменальні – ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, в своїй різнобарвності доповнюючих одне одного. У Великій Радянській Енциклопедії сказано: пам’ять – це “ здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки. (6)
00:00ПопереднійВідтворитиНаступний
Вимкнути звукПовноекранний режимКопіювати відео посиланняВідтворити / ЗупинитиВимкнути / Увімкнути звукПовідомити про помилкуМоваПоділитисяVidverto Player
ADVERTISEMENT
Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам’ять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам’яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли”. (13, с. 42)
І ще одне визначення: “Запам’ятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам’яттю. В пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування.” (15)
З того, шо міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:
Явища пам’яті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.
Будь-який вплив – події зовнішнього світу або внутрішні реакції – залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.
Пам’ять забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.
Те, що стало надбанням пам’яті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.
Процеси пам’яті – запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам’яті, говорять про сприйняття, запам’ятовування, відтворення.).
Отже, пам’ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.
Головна та постійна турбота вчителя – озброювати учнів міцними знаннями, тобто у великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоров’я та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього він повинен враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо пам’яті учня. Спершу ті, що випливають вже з визначень пам’яті: будь-який вплив, що йде від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня; довгострокове зберігання потрібної інформації в його пам’яті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди пам’яті оживають і набута школярами інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.
Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ пам’яті, сприяє їх правильному рухові, але буває і заважає повноцінному функціонуванню пам’яті та її розвитку. (21, с. 8-9)
Типи пам’яті
Людина з дитинства запам’ятовує, зберігає, а в потрібний час згадує і використовує засвоєні знання. З якою ж відповідальністю повинні ми відноситись до відбору тої інформації, як по її суті, так і по її кількості, яку з уроку в урок на протязі 10 років даємо школярам!
Спробуйте розібратися в пам’яті школярів! Важко знайти такого, у якого вона однозначно “погана” або однозначно “добра”. Як правило, вона різна – у чомусь гарна, у чомусь погана.
Пам’ять окремої людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів – фізичних та психологічних. Тому кажуть, що пам’ятей стільки ж, скільки і доброчинностей.
Та все ж різнобарвність видів нашої пам’яті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати феномен пам’яті.
В основу класифікації пам’яті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють:
по переважанню форм психічної активності – моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній;
по способу запам’ятовування – довільному або мимовільному;
по тривалості, строку зберігання інформації.
Об’єкти діяльності – рух, почуття, образ або слово – дали назви таким видам пам’яті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.
Моторна пам’ять – запам’ятовування, зберігання та відтворення рухів.
(“пам’ять тіла”, “пам’ять-звичка”). Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк пов’язані з моторними навичками.
Кажуть: “ Стиль – це людина ”, але багато що може бути змінено та покращено при самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому-то фізіолог І. С. Бериташвілі називав моторну пам’ять пам’яттю вправляння. Моторну пам’ять закріплюють та вдосконалюють природній дар та постійні тренування.
Моторна пам’ять іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запам’ятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше – промовляти про себе або записувати.
“Якщо ви здатні побліднішати або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам’ять на почуття ”, – писав К. С. Станіславський про емоціональну пам’ять. (19, с. 217)
Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов – почуття полярні. Вже в підсвідомості оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати, що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та негативними впливами, між добром та злом.
Радянський педагог і психолог П. П. Блонський на одному із зайнять зі студентами запропонував їм згадати та записати події, які вони пережили в поточному році, а потім в своєму житті до інституту. Чотири п’ятих спогадів в першому випадку стосувалися подій, що викликали сильні емоції. В другому випадку майже всі спогади відносились до емоціонально пережитого.
Емоціональна пам’ять адаптує нас до того, що відбувається, відвертаючи увагу від поганого і скеровуючи до доброго – для здобуття настрою, що допомагає роботі, творчості.
Сила емоціональної пам’яті у людей неоднакова. Емоціонально бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури (про них-то й писав Станіславський!) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших, але й яскраво запам’ятовують пережите. Не вигадані розповіді про Флобера, який разом зі своєю Еммою Боварі відчував у роті отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.
Ще один вид пам’яті – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю – набуттям уявлень з різних сенсорних сфер – образна пам’ять поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам’ять. Дотику, нюхова та смакова пам’ять (підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність) інтенсивно розвивається у зв’язку з особливими умовами діяльності – у дегустаторів або при компенсації недостаючої зорової, слухової пам’яті у сліпих або сліпоглухих.
Вражаючого розвитку пам’яті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О. С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук (з психології), яка у п’ятирічному віці втратила зір та слух.
Подібно О. С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпо-глухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної пам’яті – осязальну, смакову, моторну.
Чудова образна пам’ять – особливий дар художників, музикантів, письменників.
Чуйне, уважне ставлення вимагається від вчителя до особливо сприймаючих дітей. За зовнішньою неуважністю, заглибленістю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко відчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосіб впливу на трохи відрізняючогося від багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колізій і навіть до конфліктів. Вчителю необхідно мати доброзичливість і такт для включення дитини в активну учбову діяльність.
Моторна, емоціональна та образна пам’ять в своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам’ять – словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.
Словесно-логічна пам’ять – це не просто запам’ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного, несуттєвого, і збереження в пам’яті не безпосередньо сприймаємих слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної пам’яті завжди лежить складний процес перекодування повідомляємого матеріалу, пов’язаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних моментів інформації. Ось чому людина, запам’ятовуючи зміст великої кількості матеріалу, одержуємого з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам’яті його буквальне словесне вираження. А. Р. Лурія, даючи визначення і характеризуючи словесно-логічну пам’ять, розкриває її “технологію”, принцип дії, в якому здійснюється можливий для нас відрив вже не тільки від реальності, але й від того, що дано у вигляді її образних уявлень.
У аборигенів Австралії були виявлені знамениті “жезли вісників” – палички з зарубками у вигляді кружечків, клинишків. Рятуючи від провалів у пам’яті, вони виконували роль своєрідного конспекту або плану повідомлення, тезисів. Подумки рухаючись від зарубки до зарубки, вісник згадував все повідомлення і в потрібний момент відтворював його повністю, без пропусків. В Північній Америці діяли іншим чином: індіанці одного племені носили на поясі пакунок з пахучою речовиною. При запам’ятовуванні чогось особливо важливого вони відкривали пакунок та вдихали її запах. А потім, відкриваючи цей пакунок, могли довільно, за своїм бажанням викликати з пам’яті події, думки або переживання, пов’язані з цим запахом. Так вже на ранніх етапах розвитку суспільства утворювались “опори” пам’яті, що організовували мнемічну діяльність, і людина виходила за межі безпосередньої (мимовільної) пам’яті, при здійсненні якої відсутні спеціальні наміри що-небудь запам’ятати або пригадати, і здобувала довільну пам’ять, засновану на спеціальних мнемічних діях. (21, с. 11-15)
Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій пам’яті і в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам’ятати це. Така форма запам’ятовування має назву мимовільного запам’ятовування. Для нього характерна не тільки відсутність наміру запам’ятати даний матеріал, але також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів, сприяючих його запам’ятовуванню. Сприйняте нами зберігається наче саме по собі.
Коли ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій пам’яті закріплюється певний матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних прийомів, щоб запам’ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, з’ясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам вже відомо в цій галузі і т.ін. Ця напружена розумова робота над матеріалом сприяє його запам’ятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в нашій пам’яті не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запам’ятати його. Результатом несвідомого запам’ятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися, ми зовсім не збиралися запам’ятовувати їх.
Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закріплюється в нашій пам’яті. Сприйняти – ще не означає запам’ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об’єкти, які ці люди бачили сотні й тисячі разів, не збереглися в їхній пам’яті. Шпалери кімнати, в якій жили опитувані, фасад будинку та ін. вони не змогли змалювати по пам’яті скільки-небудь точно, а на питання відповідали невпевнено, хоча ці об’єкти постійно були в них перед очима.
Нерідко для закріплення матеріалу в пам’яті необхідно, щоб перед людиною стояло пряме завдання – запам’ятати даний матеріал. Це завдання визначається соціальними вимогами, що ставляться перед людиною.