Одним з авторів терміна «біологія» був французький натураліст, зоолог і філософ Жан Батист Ламарк, внесок якого у біологію надзвичайно вагомий. Він автор першої еволюційної теорії, суть якої виклав у праці «Філософія зоології», опублікованої в 1809 році. Ламарк вважав, що всі рослини й тварини — справжнє надбання природи; вони не існували споконвіку, а виникли свого часу з неорганічної природи. Види змінювані, але утворення нових видів відбувається вкрай повільно, а тому непомітно. Головною рисою історичного розвитку живого є процес сходження від простого до складного.

Картина еволюційних змін організмів, згідно з теорією Ламарка, мала такий вигляд. Спочатку відбуваються зміни середовища існування, відповідно до цього змінюються потреби організму, характер роботи його органів.

Це спричиняє до тренування одних органів і занепад інших. У результаті органи починають змінюватися: потрібні організму — розвиваються, а непотрібні — зникають. Набуті у процесі життя зміни успадковуються.

Унаочнюють теорію Ламарка такі міркування її автора: «... прагнучи уникнути необхідності занурювати тіло у воду, птах робить усілякі зусилля, щоб видовжити ноги. У результаті засвоєної даним птахом та іншим особинами його породи звички постійно видовжувати ноги, усі особини цієї породи ніби стають на ходулі, оскільки помалу в них формуються довгі ноги, позбавлені пір'я до стегна, а часто й вище».

Теорія Ламарка не знайшла поширення серед його сучасників перш за все через умоглядність. Її основні положення — більше припущення, ніж перевірений фактичний матеріал. Вона не пояснювала, чому живі організми «прагнуть» досконалості, які біологічні причини — генетичні, фізіологічні чи поведінкові — стоять за цим «бажанням» живих істот бути дедалі більше організованими.

Це залишало можливості для визнання надприродних сил в еволюційному процесі. Помилковою виявилася висловлена вченим ідея про можливість успадкування набутих протягом життя ознак.

Чарльз Дарвін та його вчення про природний добір.

У середині XIX ст. біологічна наука вже принципово відрізнялася від натурфілософії кінця XVIII ст. Завдяки експериментальним дослідженням був накопичений значний фактичний матеріал. Біологи дедалі більше опиралися на конкретні наукові дані, а не на абстрактні міркування. Саме тоді було зроблене перше біологічне узагальнення, згодом назване теорією, значимість якої не втрачена й донині.

Більшість тогочасних біологів уже не сумнівалася, що еволюція є реальною:

природа змінювана, одні види приходять на зміну іншим, а життя на Землі розвивається. Тому на порядку денному постало питання не доказів еволюції як такої, а необхідність з'ясування механізмів еволюційних перетворень. Насамперед наукова спільнота чекала відповіді на запитання: що змушує живі організми змінюватися в часі? Іншими словами — виникла потреба з'ясувати причини й фактори еволюції.

Відповідь на це питання вченим дав англійський натураліст, мандрівник і дослідник Чарльз Роберт Дарвін у праці «Походження видів шляхом природного добору», у якій він виклав своє бачення механізмів еволюційних перетворень.

Ідеї цієї книги зводяться до того, що організми розмножуються в геометричній прогресії, проте до дорослого стану доживає лише незначна їх частина. Отже, більшість особин гинуть у боротьбі за існування, яка проявляється, головно, у конкуренції особин одного виду між собою за кращі місця проживання, їжу, ресурси; у тварин самці, до того ж, змагаються за самку.

Для природи характерна загальна мінливість. Кожний організм має певні індивідуальні особливості, що відрізняють його від інших. За Дарвіном, у природі мають місце неспадкова групова (нині її називають модифікаційною) й спадкова індивідуальна мінливості. Саме остання форма мінливості, згідно з теорією Дарвіна, відіграє ключову роль в еволюції, постачає для неї матеріал.

Особини одного виду відрізняються одна від одної, а тому мають різні шанси

вижити й залишити потомство. Частіше виживають і, відповідно, залишають потомство більш пристосовані до умов проживання організми, які володіють особливо корисними у боротьбі за життя ознаками чи властивостями. Саме це виживання найбільш пристосованих у боротьбі за існування організмів і є природним добором. За Дарвіном, саме природний добір є основним чинником — рушійною силою еволюційного процесу. Як головний доказ реальності природного добору Дарвін наводив приклади штучного добору, за допомогою якого людина вивела безліч потрібних їй порід тварин і сортів рослин з невідомими у природі властивостями.

Так само і природа за допомогою природного добору створює потрібні їй види.

Оскільки середовище життя організмів постійно змінюється, то щоразу в боротьбі за існування перевагу мають особини з новими ознаками, які спадково закріплюються. Ці зміни, що накопичуються під дією природного добору, поширюються в ряді поколінь і неминуче ведуть до істотних змін будови тіла й особливостей функціонування цілих груп особин. У результаті утворюється новий вид.

Таким чином, основоположна ідея вчення про природний добір — головну рушійну силу органічної еволюції — полягає у виживанні найбільш пристосованих у боротьбі за існування. Найпристосованішими слід вважати організми, які залишили найбільше нащадків.

Причини успіху еволюційної теорії Дарвіна.

На відміну від теорії Ламарка, еволюційну теорію Дарвіна захоплено сприйняли не лише науковці, але й уся освічена європейська громадськість того часу.

Перший тираж «Походження видів...», що побачив світ 24 листопада 1859 р.,

розійшовся за кілька днів. Такий успіх був зумовлений зрозумілою та чіткою логікою теорії природного добору, аргументованістю доказів. Крім того, ідея виживання в конкурентній боротьбі найдужчих і найпристосованіших відповідала духові часу — стан капіталістичних відносин середини XIX ст., отже, була природною й зрозумілою для суспільства.

Значення еволюційної теорії Дарвіна. Учення Дарвіна про еволюційне значення природного добору як головного фактора еволюції має назву дарвінізм.

Більшість сучасних біологів взагалі ототожнюють його з теорією еволюції, тобто ідеєю історичного розвитку живого та вважають єдино правильним трактуванням механізмів еволюційного процесу. На відміну від еволюційного вчення Ламарка, Дарвін у своїй праці не лише доводив факт еволюції, а й першим запропонував прийнятні для тогочасної науки природничо-наукові механізми еволюційного процесу. Завдяки теорії Дарвіна в біології відбулися прогресивні зміни, які можна порівняти з науковою революцією. Еволюційне вчення почало проникати в усі біологічні дисципліни. З’явилися зовсім нові наукові напрями біології — порівняльна анатомія й фізіологія, еволюційна морфологія, еволюційна ембріологія тощо. Істотний прогрес був досягнутий у систематиці й філогенії. Система тварин і рослин перестала бути штучною, вона дедалі більше стала базуватися не на зовнішній схожості організмів, а на їх філогенетичній спорідненості.

Автором першого еволюційного вчення, згідно з яким життя на Землі — результат органічної еволюції, є французький учений Ж. Б. Ламарк, який, однак, не зміг сформулювати природні причини еволюційного розвитку. Це зробив англійський натураліст і вчений Ч. Дарвін, який висунув ідею природного добору як головної рушійної сили еволюції. Саме тому Ч. Дарвіна визнають засновником сучасної теорії еволюції — він не лише переконливо довів її реальність, а й обгрунтував її природні чинники.