Конструктор уроків
7
3
332
20
1
3
Ознайомити учнів з розвитком української драматургії ХІХ ст.
Розкрити внесок М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та інших у становлення українського театру
Пояснити поняття «театр корифеїв»
Показати роль родини Тобілевичів у культурному житті України
Сприяти формуванню естетичного смаку, історичної пам’яті, любові до театру
Сьогодні ми відкриємо завісу українського театру ХІХ століття — емоційного, глибокого, народного.
Це урок про тих, хто перетворив аматорські гуртки на професійний театр, хто писав п’єси, що смішили і змушували плакати, хто зберіг українське слово, коли його забороняли.
На уроці ми:
познайомимося з Михайлом Старицьким, Марком Кропивницьким, Іваном Карпенком-Карим та іншими корифеями;
дізнаємося, як родина Тобілевичів стала серцем української сцени;
розглянемо жанри: соціально-побутова драма, історична драма, комедія;
зрозуміємо, чому театр — це не лише мистецтво, а форма національного спротиву і пам’яті.
📜 Театр корифеїв — це голос українського народу. Налаштуйся на уважність, емоційність і відкритість. Попереду — зустріч із тими, хто творив сцену, як душу України.
1
Бліц-опитування:
Що таке драматургія?
Які жанри драм ми знаємо?
Чи були ви коли-небудь в театрі? Яке враження?
.png)
2
Ознайомтеся із лекцією та створіть конспект
Українська драматургія має глибокі народні корені. Її витоки — в аматорських виставах, народних обрядах, піснях, іграх, у живій традиції сільських свят і ярмарків.
У другій половині ХІХ століття, попри заборони на українське слово, в селах і містах почали діяти аматорські театральні гуртки. Учителі, священники, студенти, селяни — всі, хто любив рідну мову, збиралися, щоб ставити вистави. Це були прості постановки, часто на основі народних пісень, казок, жартів, але вони мали величезне значення: вони зберігали українську мову, культуру, ідентичність.
Великий вплив на формування драматургії мав вертеп — традиційний різдвяний театр, у якому поєднувалися релігійні сцени з побутовими, сатиричними. Саме вертепна традиція дала початок українській комедії, гротеску, образам типових персонажів.
Перші спроби створення сценічних творів українською мовою належать до 1850–1870-х років. Це були переклади, адаптації, а згодом — оригінальні п’єси. Вони звучали просто, щиро, і були зрозумілі кожному глядачеві. Саме з цієї основи виріс професійний театр.
У 1882 році в Єлисаветграді (нині Кропивницький) було засновано перший професійний український театр. Його творці — люди, які не просто грали на сцені, а боролися за право українського народу мати власне мистецтво.
Цей театр отримав назву «театр корифеїв» — тобто театр найвидатніших, найавторитетніших діячів.
— драматург, режисер, організатор. Він створював п’єси, адаптував класичні твори, керував трупами, писав музику. Його твори — «Оборона Буші», «Маруся Богуславка» — поєднують історичну глибину з патріотизмом.
— актор, автор п’єс, реформатор сцени. Його п’єси — «Дай серцю волю — заведе в неволю», «Глитай, або ж павук» — гостро соціальні, сатиричні, з яскравими характерами. Він створив школу акторської гри, де головне — щирість і правда.
— автор глибоких соціальних драм. Його твори — «Хазяїн», «Сто тисяч», «Суєта» — це психологічні портрети, соціальна критика, дослідження людської душі. Він показував, як влада, гроші, жадоба змінюють людину.
— брати Тобілевичі, актори, режисери. Садовський — засновник театру в Києві, популяризатор української сцени. Саксаганський — майстер комедії, глибокий актор, який умів грати і смішне, і трагічне.
Соціально-побутова драма — життя селян, чиновників, купців
Історична драма — героїчне минуле, боротьба за свободу
Комедія — сатиричне зображення людських вад, типів
боротьба за правду, честь, гідність
життя простих людей
конфлікти між багатством і совістю
національна ідентичність
Це унікальне явище в історії української культури — одна родина, три великі митці, які стали основою театру корифеїв.
— драматург, актор, мислитель. Його твори — це дзеркало суспільства, глибокі, трагічні, чесні.
— актор, організатор, засновник театру в Києві. Він мріяв про національний театр, де звучить українська мова, де глядач бачить себе.
— актор, режисер, майстер комедії. Його гра — це емоція, правда, глибина. Він умів смішити і зворушувати.
Ця родина не просто творила театр — вона творила українську сцену, мову, культуру.
Український театр ХІХ століття — це не лише мистецтво, а форма національного спротиву.
Коли українське слово забороняли, театр залишався простором свободи. На сцені звучала жива мова, болі і радощі народу, мрії про гідне життя.
Театр корифеїв:
формував українську ідентичність
виховував глядача — морально, естетично, патріотично
зберігав історичну пам’ять, народну мудрість, культуру
3
а) Іван Франко
б) Марко Кропивницький
в) Леся Українка
г) Микола Садовський
а) Лірична поезія
б) Історичний роман
в) Соціально-побутова драма
г) Фантастична повість
а) «Наталка Полтавка»
б) «Хазяїн»
в) «Маруся Чурай»
г) «Безталанна»
а) Панас Саксаганський
б) Михайло Старицький
в) Марія Заньковецька
г) Микола Лисенко
а) Міфологія, фантастика, пригоди
б) Життя селян, чиновників, боротьба за правду
в) Подорожі, наукові відкриття, технічний прогрес
г) Любовні історії, казкові сюжети
а) Він популяризував іноземну літературу
б) Він був першим театром у Європі
в) Він зберігав українську мову, культуру, формував національну свідомість
г) Він створював розважальні шоу
4
Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище — Адасовська) народилася 4 серпня 1854 року в селі Заньки на Чернігівщині. Саме від назви рідного села вона взяла сценічний псевдонім — Заньковецька, який став легендою української сцени.
Вона була не просто актрисою — вона стала голосом народу, обличчям українського театру, символом жіночої сили, гідності й таланту.
Марія Заньковецька дебютувала у 1876 році в ролі Наталки Полтавки. Її гра була щирою, емоційною, глибокою — вона не просто говорила текст, вона жила ним. Глядачі плакали, сміялися, аплодували стоячи.
Згодом вона стала провідною актрисою театру корифеїв, грала у трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого. Її партнерами були найкращі актори того часу — Микола Садовський, Панас Саксаганський.
Марія Заньковецька зіграла понад 30 головних ролей.
Серед них:
Наталка — у «Наталці Полтавці» І. Котляревського
Галя — у «Наймичці» І. Карпенка-Карого
Олена — у «Безталанній» М. Кропивницького
Маруся Богуславка — у п’єсі М. Старицького
Її героїні — сильні, глибокі, трагічні, світлі. Вона вміла передати біль і надію, любов і втрату, гідність і боротьбу.
У 1922 році Марія Заньковецька стала першою народною артисткою України — це було офіційне визнання її внеску в культуру, її таланту, її ролі в історії українського театру.
Її ім’я носить Національний академічний драматичний театр у Львові, а також вулиці, школи, культурні установи по всій Україні.
Марія Заньковецька — це не просто актриса.
Це:
символ української сцени
захисниця рідної мови
жінка, яка не боялася бути сильною і ніжною водночас
людина, яка зробила театр простором правди і краси
5
а) У Києві
б) У Львові
в) У селі Заньки на Чернігівщині
г) У Полтаві
а) Тобілевич
б) Адасовська
в) Садовська
г) Костенко
а) Маруся Богуславка
б) Галя з «Наймички»
в) Наталка з «Наталки Полтавки»
г) Олена з «Безталанної»
а) Національний театр імені Івана Франка (Київ)
б) Львівський національний академічний драматичний театр
в) Чернігівський обласний театр
г) Харківський театр музичної комедії
а) 1918
б) 1922
в) 1930
г) 1945
а) Була першим режисером театру корифеїв
б) Заснувала перший театр у Львові
в) Стала символом української сцени, першою народною артисткою
г) Була авторкою драматичних творів
6
Скласти сенкан до теми : «Корифеї», «Театр»
7
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
Так: 0
Ні: 0
Зрозумілий:
Так: 0
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
Ні: 0
Так: 0