Тема уроку:Масова частка елемента в складній речовині.Масова частка розчиненої речовини
Мета уроку:навчити обчислювати масову частку елемента в складній речовині та масову частку розчиненої речовини;використовувати поняття «масова частка» для розрахункових задач;виховувати культуру наукового мислення та оформлення розрахункових задач.
Тип уроку:комбінований
Хід уроку
1.Організаційний момент
2..Актуалізація опорних знань учнів
3..Хімічний диктант
4.Повторення вивченого матеріалу
Масова частка розчиненої речовини
На практиці ми дуже часто маємо справу з розчинами: при приготуванні розчинів в домашніх умовах при будівництві або під час приготування їжі, при приготуванні ліків в аптеках, для проведення певних хімічних реакцій в лабораторіях тощо. Розчини, які використовуються в техніці чи побуті, частіш за все повинні містить певну кількість розчинної речовини, тобто, працюючи з розчинами, необхідно знати їх кількісний склад.
Одним із способів кількісної характеристики розчину є масова частка розчиненої речовини.Масова частка розчиненої речовини w — це відношення маси розчиненої речовини m1 до загальної маси розчину m, виражене в частках одиниці або в процентах:
, або
.
Загальна маса розчину складається з маси розчинника та маси розчиненої речовини: m = m2 +m1, де m2 — маса розчинника.
Масова частка розчиненої речовини показує, яку частку від загальної маси розчину складає маса розчиненої речовини. Наприклад, в аптеці куплено розчин пероксиду водню з масовою часткою розчиненої речовини 3 %, що вказано на етикетці. Це означає, що в 100 грамах такого розчину міститься 3 грами розчиненого пероксиду водню.
Розглянемо приклад розрахунків із використанням поняття масова частка розчиненої речовини. Наприклад, слід визначити масову частку цукру в розчині, який отримали при розчиненні 50 г цукру в 250 г води. По-перше, слід визначити загальну масу отриманого розчину. До 250 г води додали 50 г цукру, оскільки m = mрозч + mрозч.реч., то m = 250 г + 50 г = 300 г. Далі, використовуючи формулу для розрахунків масової частки розчиненої речовини отримуємо:
w = 
(або 17 %)
Отже, у відповіді отримуємо, що масова частка цукру в отриманому розчині дорівнює 17 %.
Використовуючи формулу для розрахунків масової частки розчиненої речовини можна обчислювати масу розчиненої речовини та масу розчину:
m1 = w · m
.Масова частка елемента у складній речовині
За хімічною формулою речовини можна визначити масові частки хімічних елементів, які входять до складу речовини. Масова частка елемента визначається як відношення його маси до маси речовини, до складу якої він входить. Тобто
де n- кількість атомів хімічного елемента Е; Ar(E) - відносна атомна маса елемента; Mr - відносна молекулярна маса речовини (для речовин немолекулярної будови - відносна формульна маса). Масова частка є безрозмірною величиною. Досить часто масову частку виражають у відсотках. Наприклад, визначимо масові частки хімічних елементів у натрій сульфаті Na2SO4.
1. Визначаємо відносну формульну масу сполукинатрій-два-ес-о-чотири:
2. Визначаємо масову частку Натрію:
3. Визначаємо масову частку Сульфуру:
4. Визначаємо масову частку Оксигену:
5.Підбиття підсумків уроку
6.Домашнє завдання
Тема уроку: Короткі історичні відомості про спроби класифікації хімічних елементів
Мета уроку:повторити та систематизувати знання учнів про хімічні елементи;пояснити причину необхідності класифікації хімічних елементів;сформувати уявлення про природні групи хімічних елементів;виховувати уважність,систематичність вивчення навчального матеріалу
Тип уроку:вивчення нового матеріалу
Хід уроку
1.Організаційний момент
2.Актуалізація опорних знань
3.Вивчення нового матеріалу
У 60-х рр. XIX століття було відомо 63 хімічні елементи. До їх числа входили такі відомі здавна елементи, як Аурум, Арґентум, Оксиген, Гідроген, Сульфур та інші. Перші спроби класифікації хімічних елементів були засновані на різко виражених протилежних властивостях простих речовин, утворених хімічними елементами, – металів і неметалів.
Пізніше було з’ясовано, що існують групи споріднених за властивостями елементів, які було названо природними групами (або сімействами). Наприклад, в одну з природних груп були об’єднані такі хімічні елементи, як Li, Na та K, а пізніше ще й Rb та Cs. Ці хімічні елементи утворюють прості речовини – метали, які є м’якими, пластичними, мають металічний блиск, дуже добре проводять тепло та електричний струм. Ці метали у порівнянні з усіма іншими металами відрізняються найбільшою хімічною активністю. Оксиди цих металів (Li2O, Na2O, K2O, Rb2O, Cs2O) виявляють яскраво виражені основні властивості. Цим оксидам відповідають розчинні у воді основи – луги (LiOH, NaOH, KOH, RbOH, CsOH). У своїх сполуках ці елементи проявляють валентність І. Ці метали, об’єднані в одну природну групу, отримали назву лужних металів.
В іншу природну групу, споріднених за властивостями елементів, було включено Cl, Br, I, а пізніше F. Ці хімічні елементи утворюють прості речовини – неметали. За звичайних умов прості речовини фтор та хлор є газами, бром – рідиною, йод – кристалічною речовиною. Ці неметали порівняно з усіма іншими неметалами відрізняються найбільшою хімічною активністю. При взаємодії з металами вони утворюють солі (NaCl, MgBr2, KI). Ці неметали, об’єднані в одну природну групу, здобули назвугалогенів, що з грецької перекладається як «ті, що народжують солі».
Крім лужних металів і галогенів, відома група інертних елементів, які у вигляді простих речовин утворюють благородні гази. До цієї групи належать хімічні елементи He, Ne, Ar, Kr, Xe, Rn. Молекули їх простих речовин є одноатомними. Всі вони за звичайних умов є газами, що в невеликих кількостях містяться в повітрі. Інертні елементи майже не утворюють хімічних сполук з іншими елементами, про що говорить їх назва.
Виокремлення природних груп подібних за властивостями елементів було важливим етапом класифікації елементів. Проте це не вирішувало головного завдання – створення класифікації всіх елементів, як схожих, так і несхожих за властивостями. До кінця 60-х рр. XIX століття було зроблено більше 50 спроб класифікації хімічних елементів. Найближче до відкриття періодичного закону підійшов Л. Мейєр. Він опублікував у 1864 році таблицю, в якій розмістив 44 із 63 відомих елементів у шести групах відповідно до зростання атомних мас за їх вищою валентністю за Гідрогеном, а в 1868 році опублікував напівдовгу таблицю елементів, у якій уперше вказав періоди. Головним недоліком робіт Л. Мейєра була відсутність наукової основи класифікації елементів.
4.Узагальнення та систематизація знань
Заповнюємо картки
5.Підбиття підсумків уроку
6.Домашнє завдання
.png)