Розмаїття сучасної лірики. Василь Герасим’юк «Чоловічий танець». Роздуми над проблемами національної культури.

Людмила Бурбела приглашает вас на запланированную конференцию: Zoom.

Тема: 8-А клас Українська література

Время: 9 янв. 2023 09:15 AM Хельсинки

Подключиться к конференции Zoom

https://us05web.zoom.us/j/87483988759?pwd=QWF5RURLNklQQmE4Sy84b0psWTBXQT09

Идентификатор конференции: 874 8398 8759

Код доступа: LGEA77

Хід уроку

Епіграф: Василь Герасим’юк — гордий поет. Аристократ української поезії. Його поетична свідомість прагне з гуцульських верхів і дніпровських круч осягнути шкалу Всесвіту». (І. Дзюба)

Повідомлення теми й мети уроку

Учитель:

     У вісімдесятих роках XX століття з’явилося покоління поетів , які проголосили самостійність мистецтва слова. Митці модернізували образність, застосували ускладнену асоціативність, умовність образів, які сягають первісних понять та уявлень українців, вибудовуючи власне поняття життя. У їхніх текстах кожен художній образ ніби вирує енергією, вибухає почуттями, рухається в неочікуваних напрямах, зіставляється одне з одним, утворюючи нові смисли, часто дуже несподівані й парадоксальні.

І сьогодні ми познайомимося з одним із найвідоміших поетів цієї стильової течії, Лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка 2003 року Василем Герасим’юком та його поезією «Чоловічий танець».

1.Віртуальна екскурсія «Літературними стежками В. Д. Герасим’юка»

(випереджальне завдання – готують два учні)

Дитячі та юнацькі роки В. Д. Герасим’юка

Герасим’юк Василь Дмитрович народився 18 серпня 1956 року у місті Караганді, де відбували заслання його батьки,  репресовані Дмитро та Марія Герасим’юки, вивезені із рідного села Прокурава у товарняках, під конвоєм, разом із тисячами інших «пособников бандитских формирований». За три роки до народження Василя його батьки «погодилися» на довічне поселення в Казахстані, що й засвідчили підписами на паперах, які лягли в картотеку каральних органів. Про знайомство родин своїх батьків сам Герасим’юк розповідає: «Ось візьмемо мій вірш «Родинна хроніка», там написано все, як відбувалося насправді. Як моя бабця — мати батька — познайомилася з моєю мамою. У Карпатах вони жили на різних верхах, а у тому бараці вийшло, що одні нари були зверху, а другі знизу. І ось на нижніх — мій батько зі своєю матір’ю, вони потрапили туди через батькового брата, а на верхній — моя бабуся, моя мама і ще її молодша сестра спали…»

Один із Василевих дідів був командиром українських січових стрільців, інший — командиром УПА. «Але після сенсаційного двадцятого партз’їзду ситуація в імперії почала дещо змінюватися, і я з батьками повернувся в Україну,— згадує поет. — Як мені розповідали, я сильно хворів. До інших хвороб долучився коклюш. Я не міг спати, задихався від кашлю. Тоді мати брала мене на руки і виносила вранці на берег гірського потоку. Там я засинав. Після обіду йшла зі мною до смерекового лісу. Настояне на хвої гірське повітря вливалося в мої дитячі груди, і кашель потроху відступав. Отак материнська любов і Карпати врятували мене від смерті».

Дитинство провів у Прокураві на Косівщині Івано-Франківської області. Саме тут споконвіку жили і  живуть майстри — музики, вишивальниці, різьбярі, ткачі, … Нема сумніву, що художнє світобачення В. Герасим’юка виникло у дивах народного мистецтва Карпат. Як говорить поет, його дід «птиці вирізьблював», а мати вишивала «стрімкі узори». Тут закінчив неповну середню школу, а середню — у Коломиї. Вірші почав писати ще у початкових класах.  Починаючи з 1972 року, Герасим’юкові вірші все частіше з’яв­ляються на сторінках районної газети. Після закінчення се­редньої школи успішно складає екзамени і стає студентом філологічного факультету Київського державного університе­ту імені Тараса Шевченка. Після закінчення навчання працює у видавництвах «Молодь» і «Дніпро», пише власні твори. «Авторитети в літературі, як зазначає В. Герасимюк, — П. Тичина, Б.-І. Антонич, В. Забаштанський, Л. Талалай…».

Творча майстерня поета

Від перших віршів до першої поетичної збірки «Смереки» (1982) поет ішов десять років і прийшов уже сформованим поетом. Він зробив власне першовідкриття Карпат як світу особливого співжиття людини й природи. Хоча показ природи гуцульського краю та колорит національних звичаїв  був традиційним у багатьох письменників, та  у Герасим’юка він набував особливого локального патріотизму.  Де­бютуючи у літературі збіркою «Смереки», він передрікав: «Я напишу такі вірші, у яких кожна відчімхана галузка повто­риться, наче крик у горах».

Пізніше поет напише вірші про безіменних героїв УПА, про зірвані криївки і карагандинські бараки. Про це тоді не можна було й думати , не те що говорити вголос, а тим більше — писати. Навряд чи знайдеться в сучасній українській літературі книжка з такою ж силою вираженого у ній трагіз­му історії. У віршах «Кілька хвилин Першої світової», «Ста­ровинний хор», «Фантастичний етюд» найяскравіше просту­пає ненависть ліричного героя до всього того потворного і трагічного, що несуть каламутні води історії.

У 1986 р. у Києві вийшла друга збірка «Потоки». Назва також не довільна: потоки — одна з тих стихій, що творять космос Карпат.

Третя збірка — «Космацький узір» — з’явилася у 1989році. У ній знайшло вихід і те, що нагромаджувалося в душі, тамувалося раніше, відлунюючи розкиданими в просторі голосами, і те, що визрівало в атмосфері суспільного піднесення 80-х рр. Тут багато тяжких роздумів про негаразди власні, своїх ровесників і своєї нації («Ми на камінь поклали мечі…», «Ми все залишили в могилах предків…», «Ми будемо довго криваві роки розгрібати…»).

Збірка «Діти трепети» (1991) — найдраматичніша у творчій спадщині Герасим’юка минулого десятиліття. До неї ввійшли вірші, писані переважно в період піднесення національно-демократичного руху, коли складалися об’єктивні і суб’єктивні передумови для здобуття омріяної державної незалежності України.

Своєрідним підсумком до тодішнього творчого шляху стала книга «Осінні пси Карпат», що мала підзаголовок «Із лірики 80-х» (1998). Це було невелике вибране, як і наступна маленька збірка «Серпень за старим стилем» (2000).       У 1998 році за книгу поезій «Осінні пси Карпат» Василеві Герасим’юкові присуджено пре­мію ім. Павла Тичини.

Вершини свого самовираження  Герасим’юк сягнув у збірці «Поет у повітрі» (2002), відзначеної Національною премією України ім. Т.Шевченка у 2003 році. Збірки останніх років – «Була така земля» (2003р.), «Папороть» (2006р.) та інші.

Герасим’юк — лауреат літературних премій ім. П. Тичини, В. Свідзинського, премії «Князь роси» ім. Тараса Мельниченка та ще кількох престижних відзнак.

1. Виразне читання поезії В. Герасим’юка «Чоловічий танець»

2. Словникова робота, обмін враженнями щодо прочитаного

– Що ви знаєте про аркан як танець? Що він символізує?

Повідомлення учнів(самостійно підготовлені вдома)

1.Одним з древніх символів горянського життя є танець аркан. Він містить у собі елементи язичницького ритуалу. Найімовірніше, тоді це відбувалося під відкритим небом — ближче до Сонця та Богів… Горяни сходилися докупи — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину… Тоді наставав момент єднання цих енергій – чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак. Коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала наче самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще… Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні, а колу розпастися, “заспокоїтись”. Очевидно, лише самі танцюючі мимовільно відчували, коли наставала мить єднання з Богами. І навіть у сучасному цивілізованому сценічному варіанті аркан вперто зберігає запалюючу силу, гуцульську чоловічу первісну, майже якусь звірину енергетику, злиття танцювальної культури самих гуцулів та сусідів румунів. Хлопці демонстрували свої силу,спритність,дисциплінованість.

https://youtu.be/g115ek-mEmU

Ідейно-художній аналіз твору

Тема: відтворення особливостей чоловічого танцю у формі аркану, що перетворюється на таємничий ритуал.

Ідея: возвеличення чоловічого танцю як стихії родової єдності.

Основна думка: Щоб не випасти із цього грішного світу, / хоч раз / змішай із

Жанр: поезія-замовляння.

Художні особливості твору:

Повтори: «Хоч раз…», «як тяжко», «ти…»

Епітети: «древнє чоловіче коло», «найтісніше заповітне коло», «грішний світ».

Метафори: «коло тяжко рветься», «мертво стиснувши долоні інших», «щоб не випасти із цього світу».

Звертання: «Сину людський».

Форма вірша: верлібр. Така художня форма дає можливість розширити смислові межі тексту настільки, наскільки цього вимагає метафорична структура.
Верлібр В. Герасим’юка розповідний, його внутрішній ритм наділений ознаками легендної, а деколи й притчової інтонації. Сам поет говорить про медитативність своєї лірики.

1. Складання асоціативного образу (Ти) за допомогою змісту тексту:

Ти:

• «мусиш танцювати аркан»

• «повинен відчути «древнє» чоловіче коло»

• «стань у це найтісніше коло»

• «протанцюєш під безоднею неба»                                :

• «змішай із ближніми піт і кров»

• «стаєш у чоловіче коло, готовий до цього древнього танцю» .

  1. Підведення підсумків уроку

  Учитель: Василь Герасим’юк — непростий поет. Вірші його нерідко мають кілька прочитань, глибинні смислові пласти іноді асоціативного характеру, символи. Часто їх легше відчути, ніж зрозуміти. Вони — тривожний гімн древньому полонинському духу, культурі та історії. Образ “аркану”, “зчеплених рук”, “чоловічого кола” пронизує всю поезію. І читач розуміє, що йдеться не лише про танець, мова йде про людське життя в цілому. Отож об’єднаймося у магічне вогняне коло сили, традиції та стародавню братерської енергії. Цінуймо прадавні народні українські традиції і передаваймо засади духовності, загальнолюдських цінностей, морально-етичних норм своїм нащадкам.

  Закінчіть речення:
  «На мою думку, поезія В. Герасим’юка…»
  «Мене вразило (мені запам’яталося)…»
  «Поезія для сучасної людини — це…»

 Домашнє завдання

Читати с. 79-80, ідейно-художній аналіз поезії (письмово)

виразне читання поезій  В. Герасим’юка (за вибором учня).