Річ Посполита: «шляхетська демократія»

1. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ І УТВОРЕННЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

1 липня 1569 р. у Східній Європі було створено нову державу — Річ Посполиту внаслідок об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Зближення держав започаткувала Кревська унія 1385 р. Кожна з країн мала свої мотиви. На східних кордонах Великого князівства Литовського постав небезпечний ворог — Московське царство. Москва заявляла про наміри володіти всіма руськими землями, а велика їхня частина належала Литві. Велике князівство Литовське потребувало союзника. Посилення Московського царства непокоїло й поляків. Також литовські землевласники заздрили привілеям польської шляхти й прагнули зрівнятися з нею у правах. Королівство Польське приваблювали південні землі Великого князівства Литовського — родючі й малозаселені. Саме на цих землях польські землевласники могли розгорнути великі господарства з виробництва зерна для європейських ринків.

У результаті Люблінської унії постала нова держава з єдиним виборним королем, спільним сеймом, фінансами та зовнішньою політикою. Велике князівство зберігало певну автономію, власну адміністрацію, правову систему, військо. Назва «Річ Посполита» польською означає «Республіка» («спільна справа»).

Річ Посполита складалася з різних за господарським потенціалом і структурою населення регіонів. Вона була строкатою за етнічним і релігійним складом.

Люблінська унія (картина художника Яна Матейка, 1869 р.)

2. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСТВА Й СОЦІАЛЬНОГО УСТРОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

З початку XVI ст. на землях майбутньої Речі Посполитої відбулося стрімке економічне зростання. Спричинила його загальноєвропейська «революція цін» — ціни на сільськогосподарську продукцію зросли в три-п’ять разів, а попит на неї збільшився. Польські землевласники перетворили свої господарства на фільварки — багатогалузеві підприємства для виробництва товарної продукції. Нарощування виробництва зерна призвело до посилення експлуатації особисто залежних селян.

Завдяки бурхливій торгівлі зростали польські міста на берегах Вісли й балтійському узбережжі. З’явилися текстильні й шкіряні мануфактури. Однак, на відміну від Західної Європи, міста підпорядковувалися землевласникам і не відігравали значної ролі в Речі Посполитій, міська буржуазія так і не сформувалася.

У державі існували чотири окремі стани: духівництво, шляхта, міщани і селяни. За майновим становищем вони були неоднорідними. Кожен з них мав свої особливі права й обов’язки, ретельно виписані в законах.

Шляхта була «політичним народом», який був наділений правами й привілеями. Попри оголошену законом рівність, шляхта була неоднорідною. Верхівкою суспільства були 30-40 могутніх родин магнатів, які керували цілими провінціями майже незалежно. На середній сходинці перебували пани — заможні землевласники, які мали низку привілеїв. Більшість панівного стану становили дрібні шляхтичі, які ледве забезпечували своє існування.

Особливе місце в соціальній структурі Речі Посполитої посідало козацтво. Небажання шляхти визнати права й привілеї козацтва призвело до численних конфліктів, найбільший з яких — Національно-визвольна війна в 1648-1657 рр.

3. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ. ШЛЯХЕТСЬКА ДЕМОКРАТІЯ

Основною одиницею політичного життя були місцеві сеймики. Найвищим законодавчим органом з 1493 р. був сейм.

Сейм складався із сенату (до нього входили керівники католицької церкви і вищі посадові особи — воєводи, каштеляни) і палати послів (депутатів), яких обирали на місцевих сеймиках. Усі рішення ухвалювали одностайно. Було право «ліберум вето», згідно з яким кожний з депутатів міг висловити незгоду щодо рішень сейму, виголосивши фразу «не дозволяю». Шляхта мала право на конфедерацію — союз для законної боротьби проти заподіяних їй кривд.

Особа короля в Речі Посполитій стала виборною після смерті короля Сигізмунда II Августа. Короля обирав сейм довічно й правив він на основі «Генріхових артикулів», затверджених першим виборним королем Генріхом Валуа (1573-1575 рр.). Згідно з ними король мусив погоджувати із сеймом найважливіші питання життя держави, підтримувати релігійний мир і зберігати спокій у країні, гарантувати вільний вибір наступного монарха. Монарх формував апарат управління, призначав вищих посадовців, затверджував суддів і церковних ієрархів. Король був найбільшим землевласником у державі, у його компетенції були міжнародні й військові справи. Лише королівський підпис перетворював постанови сейму в чинні документи.

4. РЕФОРМАЦІЯ І КОНТРРЕФОРМАЦІЯ В РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ

У першій половині XVI ст. на польських і литовських землях поширилися ідеї Реформації, переважно у формі кальвінізму. їх підтримала частина представників шляхти, яка вбачала в протестантизмі можливість здобути церковні землі й ще більшу незалежність від центральної влади. Однак, на відміну від країн Західної Європи, до збройної боротьби не дійшло. Протестантизм не набув підтримки в містах, а більшість селян його ідей взагалі не зрозуміла й залишилася прихильною до католицизму або православ’я.

За правління королів Стефана Баторія (1576-1586 рр.) та Сигізмунда III (1587-1632 рр.) в державі посилилася та зрештою перемогла Контрреформація. Однак інквізиторських методів боротьби в Речі Посполитій уникали. Переслідування шляхтичів-протестантів було неможливим в умовах шляхетської демократії. Перевага надавалася не жорсткому примусу, а переконанню та освіті. Задля цього запросили єзуїтів, які розгорнули мережу колегіумів, найкращих закладів освіти того часу.

Проблемним було становище православних, які становили близько 40 % населення держави. Вони були об’єктом змагань між Московською державою, яка претендувала на патронат над православними, і Римом. У 1596 р. була укладена Берестейська церковна унія, яка мала усунути суперечності між католиками та православними. Однак вона загострила релігійний конфлікт, зокрема між православними й уніатами. У першій половині XVII ст. король Владислав IV був змушений визнати права православної церкви, проте напруження у відносинах збереглося.

Поясніть, чому в Речі Посполитій існували різні релігійні конфесії.

5. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Після укладення Люблінської унії новій державі довелося вести майже неперервну боротьбу з Московським царством, Швецією і Османською імперією за панування у Східній Європі. Ще в 1558 р. розпочалася Лівонська війна (1558-1583 рр.), в якій Литва виступила на боці Лівонського ордену проти Московського царства. Король Стефан Баторій завдав відчутної поразки московському війську. Просування Московського царства до Балтійського моря було зупинено. Але невдовзі довелося вести боротьбу за Балтику вже зі Шведським королівством. Війна тривала з 1600 до 1635 р. й закінчилася компромісним поділом земель Лівонського ордену, який не задовольнив жодного із суперників.

Приєднання до Королівства Польського українських земель спричинило загострення відносин з Османською імперією і Кримським ханством. Кульмінацією протистояння стала Хотинська війна 1620-1621 рр., в якій козацько-шляхетське військо зупинило наступ османів на Річ Посполиту.

Атака гусарії (картина художника Олександра Орловського, початок XIX ст.)

Найбільші випробування випали на долю держави в XVII ст. Українське козацтво розпочало збройну боротьбу за свої привілеї. Кульмінацією козацьких повстань стала Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, що розпочалася в 1648 р. Війна велася з перемінним успіхом і виснажила обидві сторони. У 1654 р. до конфлікту долучилося Московське царство, а в 1655 р. послабленням Речі Посполитої скористалася Швеція. Вона захопила більшість польських земель. Цей період відомий в історії Польщі як «Великий Потоп». Країна опинилася під загрозою повного зникнення з мапи Європи. Але поляки змогли відбити шведський наступ та укласти мир, втративши васальне Прусське князівство. Також за «Вічним миром» 1686 р. вдалося домовитися з Московською державою про поділ українських земель по річці Дніпро. Польща стримала османський наступ, втративши, однак, частину Поділля.

Останні успіхи Речі Посполитої припадають на правління короля Яна III Собеського (1629-1696 рр.). Саме він переміг османське військо під Віднем у 1683 р., чим остаточно зупинив експансію османів у Європі та відновив південні кордони держави. Але вже на початку XVIII ст. слабка децентралізована держава потрапила у залежність від могутніх сусідів.

Таким чином, Річ Посполита була особливою державою. У той час, коли більшість європейців жили в умовах абсолютної монархії і сильної державної влади, шляхетні громадяни Речі Посполитої найбільше цінували свою «золоту вольность», право на опір втручанню держави в суспільні справи та покладалися на власні сили.

Річ Посполита другої половини XVI — першої половини XVII ст.

Коли й на яких умовах була укладена Люблінська унія?

Поясніть, чому в Речі Посполитій перемогла Контрреформація. Чому утвердження позицій католицької церкви не супроводжувалося релігійним насильством?

Переглядаємо відеоурок

Виконати тест!