Релаксаційні казки, що знімають психічне напруження. Дерево щастя

Прочитайте казку.
Дерево щастя
Росла собі дівчинка Соня, а разом із нею росло Дерево її Щастя. Батьки посадили його в день народження своєї коханої доні.

Дерево росло повільно у вазоні, та в садок його висаджувати було ще зарано: а раптом — холодно? А раптом — кізонька підгризе?

— Не може бути, щоб кізонька підгризла Дерево мого Щастя! Хіба вона не розуміє, що щастя в кожного своє і не можна підгризати чуже щастя?! — казала батькам Соня й просилася висадити Дерево в садочок.

— Ще зарано, — пояснювала мама. — Ти — ще маленька дівчинка, і Дерево Щастя так само маленьке й потребує догляду.

— Та ж я його доглядатиму! — не вгамовувалася Соня.

— Добре, — погодилась мама. — А ти не забуватимеш його поливати, вкривати від холоду, добре слово до нього мовити?

— Я все зроблю, матусю! Я буду старатися! — зраділа Соня.

Наступного дня Дерево Щастя усією сім’єю пересадили в садочок. Там воно відчуло живий простір, виструнчилось і потягнулося до сонечка.

Соня старанно доглядала своє Деревце: поливала його, вкривала від холоду, стерегла від кізоньки… А ще дівчинка часто сиділа біля Дерева Щастя та розповідала про свої найзаповітніші мрії.

— Ти — Дерево мого Щастя, — казала Соня. — Ти маєш знати, яка мрія зробить мене щасливою, а яка — ні. Але як же мені навчитися чути тебе?

У таких роздумах Соня проводила цілі дні біля Дерева. Коли ділилася з ним своїми мріями, то починала сама розуміти, де мрія справжня, а де — як туман, що ось-ось розсіється.

Біля Дерева Щастя все ставало яснішим, правдивим, адже щастя людину не може обманювати. Щастя — завжди правдиве й завжди неповторне. Нещасливий лише той, хто занедбав Дерево свого Щастя. А Соня була чемною дівчинкою, і тому росла разом зі своїм щастям.

Настав день, коли Дерево Щастя стало великим і круглим, коли на ньому зацвіли всі малесенькі щастиночки. Підійшла Соня до Дерева та впізнала свої мрії…

— Мої мрії! Вони справжні! — зраділа дівчинка.

І в кожної мрії було своє обличчя. Дівчинка впізнавала їх і ставала дедалі щасливішою. Лише кілька своїх мрій вона не побачила на дереві та зрозуміла, що ті мрії стали туманом, бо були не її — вона їх позичила в подруг.

— Значить, ти на правильному шляху, доню, — упевнено сказав тато Соні. — Якщо мрії твої розквітли й щастиночки дивляться тобі в очі… — Дерево Щастя тепер завжди цвістиме у твоєму серці.

Так розквітала дівчинка Соня, а разом із нею — Дерево її Щастя.

Чи маєте ви своє дерево Щастя?

Чому своє Щастя потрібно доглядати?

Як ви гадаєте, які мрії могли б розквітнути на Дереві вашого Щастя?

Відпочинь. Приєднайся до співу.

Намалюй Дерево свого Щастя зі щастиночками. Прикріпи файл.

Посади зернятко свого Щастя.

Кожен з нас сіє зернятка: зернятка правди, доброти, чесності… Ми робимо це кожного дня, не звертаючи особливої уваги.

А Ви коли-небудь задумувались над цим? Думаю, багато хто здивовано посміхнеться чи просто скаже ні. Я, чесно кажучи, теж про це взагалі не думала. Поки не почула одну історію…

«Особисто я не збираюсь так просто витрачати свій час… Надоїли мені ці супермаркети, ринки… стільки галасу й шуму, і, взагалі, я дуже поспішаю, ти ж знаєш», - сказала жінка, роздратовано. Взявши в одну руку пакет із продуктами, хотіла забрати дівчинку від прилавка з фруктами. Але та стояла, мов зачарована і не могла відвести погляду від розкішної гори персиків, апельсинів, винограду... Поруч були ще якісь цукерки та горіхи, але маленька дівчинка помічала лише одне яблуко. Воно було якесь дивне... таке велике і неймовірно червоне…

Бабуся, котра стояла прилавком, вже близько хвилини посміхалась такою привітною посмішкою, ніби запрошувала його спробувати. Зрештою, вона простягнула це яблуко дівчинці і промовила: «Ти знаєш, воно чекало саме на тебе. Це незвичайне яблуко, адже кожен, хто його з’їсть, отримає щось хороше: частинку щастя, добра, ніжності, любові... Саме того, що людина потребує. Це все сховане в зернятках всередині. Але запам’ятай, що кожне яблучко мріє вирости знову. Коли ти з’їси його, не забудь посадити зернятко… Доглядай за ним, підливай і дуже скоро виросте маленька яблунька, яка даватиме такі ж смачні і великі плоди. Роздавай їх друзям і ти побачиш як навколо тебе стає світ щасливішим».

Дівчинка, щасливо посміхнувшись, подякувала бабусі і притиснула яблуко до себе. «Я обов’язково посаджу зернятко.» Мамі нарешті вдалось забрати дівчинку від прилавка і вони поспішили до авто, де на них вже чекали.

Вдома дівчинка з’їла яблучко, але не забула залишити шматочки для мами і тата. Вона хотіла одразу ж посадити зернятка. Але мама сказала, щоб вона покликала тата обідати. Коли дівчинка повернулась, в кімнаті, на столі не було головного - зерняток яблука... Мама їх просто викинула… Сльози виступили на очах маленької дівчинки, але вона раптом побачила під столом одне зернятко. Зернятко від її яблука… Зернятко миттю сховалось у її маленькому кулачку.

Після обіду мама підійшла до дівчинки, вибачилась за те, що зробила і пригорнула її. Це було так дивно, адже мама ніколи не просила пробачення у неї. Дівчинка забігла на кухню, де на столі залишився лише шматочок яблука для тата.

Можливо, та бабуся була права. Кожен отримує те, що йому потрібно… Треба дати спробувати шматочок і тату… Дівчинка чимдуж побігла в кімнату взяти останній шматочок яблука.

«Знаєш, сьогодні одна бабуся подарувала мені це яблуко - сказала дівчинка, забігши до кабінету тата, - От, це ще для тебе залишилось». Тато відкусив шматочок, подякував і далі продовжив перегортати папери на столі.

«Невже нічого не вдалось?»,- подумала дівчинка розчаровано і пішла в свою кімнату. Вона так стомилась за увесь день, що майже одразу заснула.

Зранку дівчинка прокинулась від веселого сміху мами і радісного голосу тата. Вона вже так давно цього не чула… Дівчинка забігла на кухню, де на столі вже ароматною гіркою рум’яніли млинці із такою смачною золотавою скоринкою. Тато обіймав маму, яка не могла відвести погляду від прекрасних квітів.

«Сонечко, ми тебе вже зачекались. Біжи мити ручки і швиденько до столу. Я вам з мамою ще зараз зроблю чай і можемо снідати», - сказав тато, посміхаючись. На радощах дівчинка миттю побігла в свою кімнату і знайшла те єдине зернятко від її яблучка.

«Потрібно, щоб кожен міг отримати те, що потребує.»,- подумала вона. Дівчинка вибрала найсвітліший куточок у саду, щоб посадити це зернятко. Кожного дня вона прибігала, щоб його підлити і яка ж вона була щаслива, коли крізь землю пробився перший пагінець. «Тато, мамо, подивіться, це зернятко з мого яблучка стало яблунькою», - закричала дівчинка.

Через деякий час яблунька зарясніла великими яблуками, такими запашними і червоними, що кожен, хто проходив повз, хотів його спробувати. Дівчинка з радістю дарувала кожному яблучко, але не забувала повторювати ті ж слова, що їй казала бабуся... «Кожне яблучко мріє колись стати яблунькою… Посадіть зернятка».

Саме так, яблуньки із зернятками добра, радості, щастя та любові розсіялись по світі. Не забудьте і ви поділитись цими зернятками, адже, потрібно, щоб кожен отримав те, що потребує його серце.

Спробуй створити дерево Щастя, користуючись технікою ШІ.
https://copilot.microsoft.com/