Примусова праця у Третьому Рейху. Трагедія ув’язнених у німецьких концтаборах та їх доля

Примусова праця у Третьому Рейху — масовий вивіз робочої сили до Третього рейху. 18 січня 1942 року з харківського вокзалу в німецький Кельн відправився ешелон з українцями - перша партія висококваліфікованих робітників, які на заводах Третього рейху повинні були викувати йому перемогу над Радянським Союзом. До кінця війни 1117 українців перетворяться в 2,5 мільйона, 100 тисяч яких назавжди залишаться лежати в чужій землі. У червні 1941 року, коли радянська армія терпіла поразки та відступала, питання остарбайтерів взагалі не стояло на порядку денному.

Але осінь 1941 року внесла свої корективи в плани нацистів. Бліцкриг було зірвано. Німецька промисловість почала давати перші збої - не вистачало робочих рук. Спочатку проблему намагалися вирішити за рахунок військовополонених. Однак тільки за грудень у трудових таборах померло понад півтора мільйона в'язнів. Тоді нацисти вирішили залучити до роботи населення окупованих територій. Взимку 1941-1942 років у великих промислових центрах України - Києві, Харкові, Дніпропетровську німці масово зганяли людей в кінотеатри. На екранах на повну крутили агітаційні фільми

 Пригадайте, якою мала бути доля слов’ян?

1. Уважно розгляньте плакати та фотографії. Проаналізуйте зображення та написи. Алгоритм роботи • Що тут зображено (сцена повсякденного життя, виконання робіт, окремих людей (жінок / чоловіків / дітей) тощо)? • Коли відбуваються події? Із чого це випливає, наскільки cпіввідноситься з підписом до джерела (якщо він є)? З якою метою надруковано зображення? Де відбуваються події? Які характерні ознаки зображуваного місця? Яке це має значення? • Дайте характеристику зображених осіб: до яких соціальних груп і типів вони належать? Чому склад учасників саме такий? • Чи відображають зображення певну тенденцію, явище і наскільки повно та об'єктивно?

2. Дайте відповіді на запитання: 1 Чим така робота / життя в Німеччині могли привабити добровольців остарбайтерів? 2. Подумате, на які групи можна розділити ці зображення (за якими критеріями)? 3. Які художні засоби застосовували художники?

Завдання та запитання до відео:

1. Уважно перегляньте відео.

2. Як ви вважаєте, чи дієвою була агітація?

3. Чи змогла б нацистська реклама переконати вас їхати до Німеччини у ті часи? Свою відповідь обґрунтуйте

Нацистам вірили, тому що пропагандистська машина Геббельса працювала щосили. Перший ешелон, який 18 січня 1942 року рушив з Харкова в Кельн, був заповнений виключно добровольцями. Але по приїзду райдужні перспективи виявилися зовсім не райдужними. Пригадайте, хто такі остарбайтери? Куди потрапляли остарбайтери?

У березні 1942-го нацисти зрозуміли, що потік добровольцівостарбайтерів з десятків тисяч скоротився до декількох сотень чоловік. Тому вирішили вивозити населення окупованих територій на роботу до Німеччини примусово. Мобілізували всіх від 16 до 50 років, чоловіків і жінок. Забирали навіть дітей. З робітниками тепер не церемонилися. Більше не було реклам, пайків на дорогу й оркестрів. При небажанні їхати в Німеччину розстрілювали на місці. А в Рейху відразу ж кидали на найжахливіші роботи. Пропоную переглянути фрагмент відео про професора Ігоря Малицького (93 роки) «За його плечима три концтабори: Терезін, Аушвіц та Маутхаузен»,

На території України також були концтабори. До концентраційних (класичних) таборів на території України належать концтабір у Львові (Янівський) та Києві (Сирецький). Вони зазначені у переліку концентраційних таборів Федерального закону Німеччини стосовно компенсаційних виплат.

Дайте відповідь на питання.

1. Які засоби використовували окупанти для того, щоб продовжити набір остарбайтерів?

2. Які злочини проти людства відбувалися в концтаборах?

У той час, коли одні люди придумували способи масового знищення людей із найменшими затратами, як, наприклад, Рудольф Хесс (комендант Освенцима), інші шукали способи рятувати життя

Звільняти табори почали з липня 1944 р.

Одразу після війни у радянській зоні окупації Німеччини створили близько 40 спецтаборів для виявлення ворогів комуністичного режиму та денацифікації. Ще 18 квітня 1945 року комісар держбезпеки другого рангу Іван Сєров сформував 10 спецтаборів на базі колишніх нацистських таборів. До початку серпня 1945 року в Заксенхаузені дислокувався радянський репатріаційний табір, через який пройшли тисячі радянських громадян - колишніх військовополонених та остарбайтерів. Але Заксенхаузен не полишили і використовували аж до весни 1950 року як спецтабір НКВС/МВС № 7/1. Це був найбільший з системи спецтаборів НКВС-МВС-МДБ на території радянської зони окупації. У перший час навіть вивіска над воротами "Праця робить вільним" залишалася незмінною. Через нацистський Заксенхаузен пройшли більше 200 тис. в'язнів із 27 країн, понад 100 тис. із них загинули. Цифри «спецтабору №7/№1» теж вражають: 60 тис. ув'язнених, за п'ять років близько 12 тис. з них убили. Розстріл був винятковим, до смерті доводили голод, холод і хвороби. Коли Заксенхаузен ліквідували, частину ув'язнених відправили в Сибір, частину перевели в східнонімецькі в'язниці. Аушвіц-Біркенау теж отримав "друге дихання". У1945 році на його базі створили концтабір Явожно. Тож в'язні польських комуністів жили в тих самих бараках, що і бранці нацистів. Цей табір від 1947 року використовували для ув'язнення українців, яких вважали небезпечними для Польщі. Цього року тут було ув'язнено 3 873 особи, з них 2 781 українець (823 жінки, кільканадцять дітей, 22 грекокатолицьких та 5 православних священиків). Багато колишніх в'язнів нацистських таборів після війни воліли залишитися в зонах окупації союзників. Вони не захотіли повертатися на Батьківщину, побоюючись радянських репресій. Тому ще кілька років жили в таборах для "переміщених осіб" (DP camps), звідки згодом емігрували до США, Канади, Великої Британії, інших країн Західної Європи та навіть Австралії. Ця хвиля еміграції розповіла світові багато про українські трагедії, зокрема й про в'язнів нацистських таборів з України.

1. Як було вирішено питання концтаборів після їх звільнення від нацистів?

2. Якою була доля в’язнів концтаборів після звільнення?

1. Ознайомтесь із текстами з книги В. Франкла «Сказать жизни «Да!: психолог в концлагере». 2. Дайте відповідь на проблемне питання:  Чому, перебуваючи в страшних умовах, одні в’язні позбавляли себе життя, а інші знаходили сили для виживання і довгих років життя?

<…> Психологічні спостереження показали, що, крім усього іншого, табірна обстановка впливала на зміни характеру лише у того в'язня, хто опускався духовно і в чисто людському плані. А опускався той, у кого вже не залишалося більше ніякої внутрішньої опори. Але задамо тепер питання: у чому могла і повинна була полягати така опора? <…> Серед нас ще знаходяться (на потіху помічникам з числа «старих» табірників) наївні люди, які запитують, чи можна залишити собі обручку, медальйон, якусь пам'ятну дрібничку, талісман: ніхто ще не може повірити, що віднімається буквально все. Я пробую довіритися одному зі старих табірників, нахиляюся до нього і, показуючи паперовий згорток у внутрішній кишені пальто, кажу: «Дивись, у мене тут рукопис наукової книги. Я знаю, що ти скажеш, знаю, що залишитися живим, тільки живим - найбільше, чого можна зараз просити у долі. Але я нічого не можу з собою вдіяти, такий вже я божевільний, я хочу більшого. Я хочу зберегти цей рукопис, заховати його куди-небудь, це праця мого життя». Він, здається, починає мене розуміти, він посміхається, спочатку швидше співчутливо, потім все більш іронічно, зневажливо, знущально і, нарешті з гримасою повної зневаги злобно реве мені у відповідь єдине слово, найпопулярніше слово з лексикону ув'язнених: «Лайно!». Ось тепер я остаточно засвоїв, як йдуть справи. І зі мною відбувається щось, що можна назвати піком першої фази психологічних реакцій: я підводжу риску під усім своїм колишнім життям. <…> І раптом мене пронизує думка: адже зараз я вперше в житті зрозумів істинність того, що настільки багато мислителів і мудреців вважали своїм кінцевим висновком, що оспівували настільки багато поетів: я зрозумів, я прийняв істину - тільки любов є те кінцеве і вище, що виправдовує наше тутешнє існування, що може нас піднімати і зміцнювати! Так, я вивчаю сенс того результату, що досягнутий людською думкою, поезією, вірою: звільнення - через любов, в любові! Я тепер знаю, що людина, у якого немає вже нічого на цьому світі, може духовно - нехай на мить - володіти найдорожчим для себе - образом того, кого любить. У найважчій з усіх мислимо важких ситуацій, коли вже неможливо виразити себе ні в якій дії, коли єдиним залишається страждання, - в такій ситуації людина може здійснити себе через відтворення і споглядання образу того, кого він любить. Вперше в житті я зміг зрозуміти, що мають на увазі, коли говорять, що ангели щасливі любовним спогляданням нескінченного Господа. <…> Ті, хто зберіг здатність до внутрішнього життя, що не втрачав і здатності хоч зрідка, хоч тоді, коли надавалася найменша можливість, інтенсивнішим чином сприймати красу природи або мистецтва. І інтенсивність цього переживання, нехай на якісь миті, допомагала відключатися від жахів дійсності, забувати про них. При переїзді з Аушвіца в баварський табір ми дивилися крізь заґратовані вікна на вершини Зальцбурзьких гір, освітлені сонцем. Якби хто-небудь побачив в цей момент наші захоплені обличчя, він ніколи б не повірив, що це - люди, життя яких практично закінчене. І попри це - чи саме тому? - ми були полонені красою природи, красою, від якої роками були відірвані