Програмові документи Кирило-Мефодіївського братства як джерело ідей українського національного руху. Практичне заняття № 1

..............Микола..........................................Пантелеймон .................................Тарас

...........Костомаров............................................Куліш....................................... Шевченко

Що довідуємося про мету діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

з документів слідства в їхній справі

Начальник ІІІ Відділення імператорської канцелярії* граф Орлов повідомляв

намісникові Царства Польського Івану Паскевичу (18 квітня 1847 р.):

«У Київському університеті росіяни не займаються ідеєю слов’янства; польські уро дженці мають свою мету – відновити польське королівство по Дніпру і Південній Двині, але вони обмежуються самими словами і надіями; більше ж діють малороси, які бажають колишньої Гетьманщини, якщо можливо, в незалежності від інших слов’янських племен. Ця перевага діяльності малоросів така велика, що товариство майже випустило з виду загальну мету – об’єднання всіх слов’янських племен – і піклується лише про Малоросію, її народність, мову і навіть не залежність.

Першим засобом для досягнення своєї мети Товариство визнавало поширення освіти між простим народом у дусі української свободи. Для цього воно мало намір заводити училища у волостях, видавати книги і журнали малоросійською мовою; для цього ж збирало гроші, запрошуючи кожного з членів до пожертвування, але статки Товариства були надто обмежені, і старанність членів, спочатку палка, згодом збайдужіла.

Другим засобом Товариство вважало примирення племен історично ворожих. З цією метою воно розшукувало акти, припускало всілякі виправдання проступків одного народу проти іншого, виправдовуючи їх часом й обставинами».

Що передбачали положення програмових документів Кирило-Мефодіївського братства

Із «Книги буття українського народу»: «…І встане Україна зі своєї могили. І знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.

Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою (з польської – республікою) в союзі слов’янськім».

Які соціально-політичні проблеми найбільше турбували діячів Кирило-Мефодіївського братства, виходячи з цього уривку?

Зі Статуту Кирило-Мефодіївського товариства: «Головні ідеї:

1. Визначаємо, що духовне і політичне об’єднання слов’ян є тією справжньою метою, до якої вони повинні прагнути.

2. Визначаємо, що при об’єднанні кожне слов’янське плем’я повинно мати свою самостійність, а такими племенами вважаємо: південно-русів (українців. – Авт.), північно-русів (росіян. – Авт.), білорусів, поляків, чехів зі словенцями, лужичан, ілліросербів з хуруганами (хорватами. – Авт.) і болгар.

3. Визначаємо, що кожне плем’я повинно мати народне правління і отримуватися повної рівності співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом.

4. Визначаємо, що правління, законодавство, право власності і освіта у всіх слов’ян повинні ґрунтуватися на святій релігії Господа нашого Ісуса Христа.

5. Визначаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі в правлінні.

6. Визначаємо, що має існувати спільний Слов’янський собор з представників всіх племен.

Запатання:

1. Яка форма правління передбачалася у слов'янській державі?

2. Яка форма територіального устрою передбачалася у слов'янській держава?

3. Який політичний режим передбачався у слов'янській державі?

З доповіді начальника III Відділення О. Орлова Миколі I від 26 травня 1847 р.:

З обвинувального акта:

«Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з кріпосництва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зухвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваючи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює людей із слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу знаменитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще шкідливіші й небезпечніші. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорінятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість існування України як окремої держави.

Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка, і до його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористатися в своїх задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще з 1837 p., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа доводить, що Шевченко не належав до Україно-слов’янського товариства, а діяв окремо, захоплюючись власною зіпсованістю. Проте за підбурливий дух і зухвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з найважливіших злочинців...»

З вироку: «Художника Шевченка, за писання підбурливих і надзвичайно зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству найсуворіше наглядати, щоб від нього, ні в якому разі, не могло вийти підбурливих і пасквільних творів.

Власноручна приписка імператора до вироку: “Під найсуворіший нагляд, заборонивши писати і малювати”».

Що найбільше обурювало владу в діяльності Шевченка?