Праця і господарство колись і тепер "Садок вишневий коло хати..."

Розгадайте к

Попрацюй з з новими словами і запиши до свого зошита. Уважно прочитай параграф 25.

Словничок

Господа́рство привла́снююче — перша в історії форма господарювання, коли люди споживали готові продукти природи: впольовували диких тварин, збирали їстівні рослини та плоди, рибалили.

Господа́рство відтво́рююче — спосіб життя, який ґрунтується на землеробстві та скотарстві. У цьому випадку люди вже споживають продукти, створені власне ними: хліб, вирощені овочі та фрукти, м'ясо та молоко свійської худоби.

Капіталі́зм — суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку.

Економіка – комплекс суспільних наукових дисциплін про господарство, а саме — про організацію та управління матеріальним виробництвом, ефективне використання ресурсів, розподіл, обмін, збут і споживання товарів та послуг.

Мануфакту́ра — форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці.

Натуральне  господарство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу.

Ринкове господарство — господарство, за якого вироби призначалися для продажу на ринку та обмінювалися за посередництва грошей.

Українці з давніх давен нація не завойовників, а хліборобів, нація зі стародавньою високорозвинутою землеробською культурою.

Землеробство було найголовнішим видом серед традиційних занять нашого народу поруч із скотарством, рибальством, бджільництвом.

Рільництво Найпоширенішою системою обробітку ґрунту в ХІХ ст. залишалося трипілля. Для обробітку землі до 80-х рр. ХІХ ст. використовували традиційний український важкий плуг. На початку 40-х рр. ХІХ ст. поряд із ним розпочали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко.

Посівні роботи виконувались, як і перше, вручну. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо.

Для збирання врожаю застосовували серп і косу. Косили тільки чоловіки, бо то була важка праця, а серпами жали жінки та дівчата.

Жінки ж і снопи в’язали та в копиці складали.

А чоловіки ціпами молотили. Зерно переробляли на борошно. Якщо потрібно було небагато борошна, то мололи на жорнах (ручний млинок). Промислова революція спричинила появу різноманітних сільськогосподарських машин, але більшість селян в силу різних обставин продовжувала використовувати давні знаряддя праці.

Городництво  Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (спочатку їх використовували лише як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені в Україну з Америки. Протягом першої половини ХІХ ст. на Півдні з’явилися помідори, які згодом поширились і в інших регіонах. Відтоді почали вирощувати баклажани і перець. Славились і херсонські кавуни, що їх вирощували на Півдні з XVI ст. Ними торгували не лише в Україні та Росії, а й вивозили за кордон. У 1760—80-рр р. на українських землях з’явилася картопля. Ця південноамериканська культура швидко завоювала прихильність серед українців і перетворилася на «другий хліб». Поряд із новими культурами не забувались і звичні: буряки, капуста, гарбузи, часник, цибуля, огірки, морква тощо.

Садівництво. Невід’ємною складовою пейзажу українського села був славнозвісний «садок вишневий коло хати». Вирощували також яблука, груші, вишні, сливи, а на Півдні – черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті – виноград. Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева і вивели чимало сортів з високими смаковими якостями. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у ХІХ ст. існувало близько сотні сортів яблук, з-поміж яких були й такі, де кожне яблуко важило близько 600 г. Кілька сортів плодових дерев навіть було вивезено з України на Американський континент.

Скотарство. Із рільництвом було органічно пов’язане скотарство. Особлива увага приділялася розведенню волів, які в першій половині ХІХ ст. були основною тягловою силою. На Півдні звичною картиною пейзажу були отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Вівці давали вовну, чорні решетилівські і сірі сокольські смушки, з яких шиють шапки, кожухи. Велика увага приділялася розведенню великої рогатої худоби, бо корова – то годувальниця сім’ї!

Сільське господарство

Бджільництво Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві українців. Справжню революцію в пасічництві здійснив український вчений П. Прокопович, який 1814 р. сконструював рамочний вулик. Проте використовувати його винахід почали в Німеччині, а вдома – лише через кілька десятиліть.

Мисливство у ХІХ ст. вже не відігравало великої ролі в господарстві. У всіх регіонах України, крім Полісся, селяни не користувалися правом полювання. А для поміщиків протягом першої половини ХІХ ст. це було улюбленою розвагою. Вони влаштовували полювання гоном на конях із великими зграями гончих собак.

Протягом ХІХ ст. риба, як і перше, посідала чільне місце у харчовому раціоні населення українських земель. Після приєднання Російською імперією південноукраїнських земель і здобуття виходу до Чорного моря тут стали виникати приватні риболовецькі компанії та артілі, що ловили чимало риби – осетрів, судаків, ляща, тарані тощо. Чумацькі валки везли з Півдня солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. У чисельних українських річках й озерах було чимало раків, різних порід риби. Для бідних селян риболовля ставала засобом збагачення їхнього харчового раціону. Водночас рибальство для більшості населення стало однією з форм проведення дозвілля.

Чумацтво Чумацтво (чумакування) – це найпоширеніша в Україні серед різних суспільних верств впродовж XV-XIX століття підприємницька діяльність, сутність якої  полягала в транспортуванні різноманітних товарів артільним способом (воловою чи гужовою валкою), а також – в оптовій або роздрібній торгівлі цими товарами з метою отримання прибутку.

Чумацтво бере витоки з караванної торгівлі часів Київської Русі і вичерпує себе з впровадженням залізниць у XIX столітті. Як важлива складова господарського життя на всіх історичних етапах воно мало велику комерційну вагу, було симбіозом торгівлі і транспорту, невід’ємною інфраструктурою економіки, унікальним національним явищем

Сучасне господарство України

Україна – це країна з потужним агропромисловим потенціалом та величезними перспективами розвитку сільського господарства. Вона володіє сприятливими кліматичними умовами і якісними земельними ресурсами, наявність яких свідчить про можливість ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва.

Аграрний сектор є важливою стратегічною галуззю української національної економіки, яка забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність нашої держави, дає значній частині сільського населення робочі місця. Відомо, що сільське господарство є специфічною галуззю економіки.

Це проявляється в тому, що, на відміну від багатьох інших галузей економіки, результати його діяльності значно залежать від природно-кліматичних умов.

Отже, незважаючи на проблеми, які притаманні сучасному етапу розвитку сільськогосподарського виробництва, Україна повинна розвивати виробничі потужності сільського господарства, щоб у найближчі декілька років наша сільськогосподарська продукція могла вийти на світовий ринок і конкурувати з продукцією інших розвинутих країн світу.

Розгляньте зображення та розмістіть їх у відповідні колонки.

А)    Б)    В)    Г)

Д)     Е)      Є)     Ж)