Практичне заняття «Утвердження принципів громадянського рівноправ’я: від Декларації прав людини і громадянина до Цивільного кодексу Наполеона».

«Декларація прав людини і громадянина» (1789 р.)

1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися тільки на загальній користі.

2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини. Суть цих прав: свобода, власність, безпека й опір гнобленню.

3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Жодна установа, жодна особа не може здійснювати влади, яка не походить прямо від нації.

4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

5. Закон може забороняти лише дії, що шкодять суспільству. Усе, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, чого закон не приписує.

6. Закон є виразником загальної волі. Усі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те, що всі громадяни перед ним рівні, то вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їхніх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінності в їхніх доброчинностях і талантах.

7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним формами. Ті, які випрошують, віддають, виконують або змушують виконувати свавільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взятий в силу закону, повинен негайно коритись; чинячи опір, він стає винним.

8. Закон повинен установлювати тільки строго й очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як у силу закону, встановленого й обнародуваного до вчинення злочину і законно застосованого.

9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу, поки її не оголосять винною, — то в разі необхідності її арешту всяка суворість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна бути суворо карана законом.

10. Ніхто не повинен бути переслідуваний за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського ладу, встановленого законом.

11. Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, друкувати за умови відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом.

12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена.

13. Для утримання громадської сили і для витрат на управління необхідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їхніх статків.

14. Усі громадяни мають право особисто або через своїх представників визначати необхідність громадських податків, добровільно погоджуватися на їх стягнення, стежити за їх використанням, установлювати їх розмір, спосіб оподаткування, порядок і термін, на який вони встановлюються.

15. Суспільство має право вимагати в будь-якого посадовця звіту про його діяльність.

16. Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановлено розподілу влади, не має конституції.

17. Оскільки власність є право недоторканне і священне, ніхто не може бути позбавлений її інакше, як у разі встановленої законом явної суспільної необхідності й за умови справедливого і попереднього відшкодування.

Запитання та завдання до документа

_{Які права Декларації належать до природних і невід’ємних прав людини?}

Запитання та завдання до документа

^{Чим, за Декларацією, може бути обмежена свобода людини?}

Запитання та завдання до документа

Назвіть статті Декларації, які визначають:
1. порядок і норми кримінального провадження;
2. свободу слова й переконань;
3. мету, порядок стягнення та використання податків;
4. недоторканність приватної власності.

Запитання та завдання до документа

Чому ідеї Декларації прав людини і громадянина стали основоположними не тільки для французького конституційного права, а й для конституцій багатьох країн світу?

Історичні подробиці

Кодекс Наполеона відрізняється стрункістю викладу, стислістю юридичних формулювань і визначень, чіткістю трактування основних понять та інститутів цивільного права. Його структура відобразила схему побудови інституцій римського права: особа, речі, спадкоємство та зобов’язання. Така структура Кодексу отримала в цивільному праві назву інституційної.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ

Право власності. В основу кодексу була покладена ідея недоторканності приватної власності. Наполеон говорив, що у Франції необхідно «примножити число власників, що є твердою опорою безпеки і спокою держави». Із 2281 статті кодексу близько 800 статей присвячені приватній власності, яка згідно зі ст. 544 розглядалася як «право користуватися й розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином».

У кодексі виділено три види власності: індивідуальна, державна й общиннокомунальна.

У кодексі наголошено, що нікого не можна змушувати поступатися своєю власністю, якщо тільки це не робиться з причин суспільної користі та за справедливого попереднього відшкодування.

Зобов’язання. Головна увага серед зобов’язань приділена тому, як мають укладатися договори. Зокрема договори купівлі-продажу, обміну, найму речей, роботи або послуг, позики та ін.

Кодексом проголошувалося, що договори мають бути добровільними, обов’язковими для виконання, з рівними правами сторін договору.

Сімейно-шлюбне та спадкове право. Норми сімейно-шлюбного права, викладені в першій книзі кодекса, визначили:

• умови законності шлюбу, визнання шлюбу недійсним чи відсутнім;

• взаємовідносини, права й обов’язки подружжя;

• можливість розірвання шлюбу;

• відносини батьків і дітей.

Найважливішим нововведенням у сфері сімейно-шлюбного права стало закріплення інституту цивільного шлюбу. Шлюб був чисто світським, хоча не заборонялося проводити за бажанням релігійні церемонії. Шлюбний вік встановлювався 18 років для чоловіків і 15 років для жінок.

ФРАГМЕНТИ ТЕКСТУ ДОКУМЕНТА

Із «Цивільного кодексу» 1804 р.

Стаття 1. Керівництво республікою надається імператору, який приймає титул імператора французів. Правосуддя здійснюється ім'ям імператора призначеними ним посадовцями.

Стаття 2. Наполеон Бонапарт... є імператором французів.

Стаття 55. Присяга імператора полягає в таких словах: «Присягаюсь підтримувати цілісність території республіки, поважати закони конкордату і свободи культів; поважати та примушувати інших поважати рівність у правах, політичну й громадянську свободу, незворотність продажу націо- нального майна; не накладати жодних податків і не стягувати жодних зборів інакше, ніж за законом. Керувати, дотримуючись лише інтересів, щастя і слави французького народу».

Стаття 544. Власність є правом користуватися та розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином, щоб користування не було таким, яке заборонене законом і регламентом.

Стаття 545. Нікого не можна примусити поступитися своєю власністю, якщо це не робиться для суспільної користі та за справедливу й попередню винагороду. Власність набувається й передається шляхом успадкування, дарування при житті або за заповітом...

Ст. 546. Власність на річ як рухому, так і нерухому, надає право на все, що ця річ робить, і на те, що природно або штучно з’єднується із цією річчю...

Які статті вас здивували або викликали обурення? Відповідь обґрунтуйте

Як Ви думаєте, чи існує зв’язок між захистом приватної власності та наявністю демократії в державі?

Розгляньте ілюстрацію. Які події знайшли на ній відображення. Розкажіть про них.