Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. османська влада намагалася продовжувати політику, спрямовану на відновлення величі імперії. Так, султан Селім III, якого за енергійність, освіченість і розум порівнювали із Сулейманом Пишним, головну увагу приділяв реформуванню армії. Він виступав за те, щоб ліквідувати військо яничарів і замінити його сучаснішими організованими підрозділами. На перший план вийшло реформування османської артилерії. На посади викладачів в артилерійському і морському училищах запросили французьких офіцерів. Чимало вдосконалень відбулося у відливанні гармат. В османському флоті з’явилися військові судна нового зразка, виготовлені у Франції. Військо яничарів Селім III ліквідувати не наважився, оскільки боявся бунту. Однак в армії посилили дисципліну й відповідальність за виконання наказів командирів. Обурені змінами яничари підняли повстання в Белграді, і тоді реформи вимушено призупинили. Проте повністю приборкати невдоволення не вдалося. Згодом унаслідок перевороту яничарів у Стамбулі Селіма III було вбито. Новий султан Махмуд II зосередився на змінах у війську яничарів. Його кількість обмежили. Служба в ньому стала спадковою. Щороку військо поповнювали набором 1 тис. дітей-християн. Хоча розширити реформи султан не зміг. Командування яничарів отримувало додатковий прибуток через розкрадання грошей на утримання війська, тому зміни його не влаштовували. Знову спалахнуло повстання. Проте Махмуд II оголосив яничарам релігійну війну та розгромив їх іншими підрозділами османської армії. Крім військової сфери, Махмуд II узявся модернізувати інші напрями життя країни. У Стамбулі почала виходити перша офіційна османська газета турецькою мовою, де публікували розпорядження султана. Махмуд II намагався європеїзувати життя своїх підданих завдяки запровадженню відповідних змін в одязі й звичках. Сам султан носив європейський одяг, вимагав цього від урядовців і забороняв надягати тюрбан.

Наступний султан Абдул-Меджид I продовжив політику з реформування держави. Ці перетворення увійшли в історію як Танзимат.

Основні заходи політики Танзимату:

продовження оновлення армії;
запровадження нового адміністративного поділу держави на вілаєти;
створення Державної ради і провінційних рад (меджлісів);
передання закладів народної освіти від духовенства до світської влади;
модернізація судочинства;
грошові реформи;
заохочувальні заходи для залучення в економіку іноземних капіталів;
проголошення всіх жителів імперії рівними перед законом незалежно від національності й віросповідання;
будівництво залізниць і телеграфних ліній.

Перська держава

Персія — застаріла назва сучасної держави Іран, розташованої в Західній Азії. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. вона перебувала у складній ситуації. Ослаблена Персія поступово втрачала свої землі під тиском сусідніх держав. Зростала її залежність від Великої Британії та Російської імперії. Тоді Персією правив Фатх-Алі Шах із Каджарської династії. Він проводив обмежену завойовницьку політику, спрямовану на утримання та розширення територій країни. Водночас правитель чимало уваги приділяв зміцненню свого авторитету. Фатх-Алі Шах наказав виготовити символи його влади, які мали вражати всіх: це Трон Сонця, Трон Надері та корона Кіани, створені із золота й срібла та оздоблені коштовним камінням. Фатх-Алі Шах був втягнутий у тривалу боротьбу з Російською імперією за володіння Азербайджаном, Грузією, Вірменією і Дагестаном. Перська армія суттєво поступалася російській, тому війна завершилася для Персії невдало, і Росія захопила значні території. Для подолання відсталості й отримання допомоги Фатх-Алі Шах уклав у 1807 р. союз із Наполеоном проти Російської імперії. До Персії прибули французькі представники, які мали на меті реорганізувати армію шаха за європейським зразком. Зокрема, було розпочато створення регулярних артилерійських і піхотних підрозділів. Проте після укладення Тильзитського миру між Францією та Росією французька місія припинила свою діяльність і залишила країну. Після нових поразок у війні з Російською імперією шах пішов на відновлення союзу з Великою Британією. До країни почали надходити британська грошова допомога та озброєння. Однак коли перська армія, навчена британськими інструкторами, спробувала відвоювати Карабах, російські війська знову її розбили. Фатх-Алі Шах був змушений укласти мир з Російською імперією. За ним Персія втратила права на Дагестан, Східну Грузію та майже весь Азербайджан. У той самий час перська армія спробувала відвоювати в афганців провінцію Герат, яка раніше належала Персії. Через опір місцевого населення ця кампанія зазнала невдачі. Після воєнних поразок шах втратив бажання витрачати гроші на реформування армії. Перська армія на цей час стала загалом боєздатнішою, але все одно потребувала багатьох змін. Влада султанів ослабла. Після смерті Фатх-Алі Шаха новим правителем Персії став його онук Мохаммед Шах. Більшу частину свого правління він одночасно підтримував союзницькі відносини з Великою Британією та Російською імперією. Поступово в колах влади Перської держави, як і Османської імперії, почали розуміти, що подолання воєнної відсталості можливе лише за умови розвитку інших сфер життя. У 1848 р. Персію очолив Насер ед-Дін Шах. Його заходи з модернізації країни визначили її розвиток у другій половині XIX ст.