Практичне заняття: порівняння повсякденного життя і побуту в Спарті та Афінах за письмовими джерелами 6 клас НУШ

Уважно ознайомитись із матеріалом і виконати усі завдання практичної роботи.

Тема уроку: Практичне заняття: Вивчаємо повсякденне життя та звичаї Спарти та Афін за допомогою історичних документів.

Сьогодні ми зануримося в історію, щоб порівняти, як жили та чим займалися люди в Афінах та Спарті. Ми дослідимо їхні суспільні порядки, методи виховання та побут, щоб зрозуміти, що робило ці міста-держави такими різними.

Занотуй у зошит:

«Яким було житло і предмети побуту мешканців Афінського полісу?»

Порівняйте житло і побут спартанців та мешканців Афінської держави. Що було спільного, а що – відмінного?

✨ Як жили давні греки? Поглянь у минуле! ✨

• Стародавні греки мешкали в затишних одно- або двоповерхових будинках із цегли-сирцю чи каменю, з черепичними дахами. У центрі – внутрішній дворик із кам'яними плитами, куди вели двері з усіх кімнат. Стіни штукатурили, а в багатих – прикрашали кольоровою мозаїкою!

• Усередині – простота: дерев'яні столи, стільці, ліжка та табурети. Їли за маленьким столиком «трапеза» (звідси – «трапеза» = обід), напівлежачи на ложах. Речі зберігали в скринях, а посуд – глиняний (горщики, миски, чаші), іноді з таємничим чорним лаком. Вино та зерно – в амфорах.

• Будинки поділилися на «чоловічу» та «жіночу» частини, а малі діти жили з мамами. Був і особливий куток для Гестії – богині вогнища, де збиралася вся сім'я.

• 

Стародавня Спарта, на відміну від інших грецьких полісів, таких як Афіни, мала унікальний спосіб життя, який відображався і в архітектурі її будинків. Спартанці, знаючи свою аскетичність, мілітарну культуру та перевагу у простоті, будували життя, яке відповідало їхнім цінностям і практичним потребам. Ось основні особливості будинків у Спарті:

1. Простота й аскетизм

• Спартанські будинки були надзвичайно скромними, оскільки спартанці уникали розкоші та концентрацій, які були характерні для інших грецьких міст-держав. Їхня архітектура відображала філософію суворих військових і громадських обов'язків.
  

• Будинки будували переважно з місцевих матеріалів – каменю, глини та дерева. Цегла-сирець і необроблений камінь використовувалися для стін, а дахи покривали простою черепицею або солом'яними матами, залежно від достатку сім'ї.

2. Структура будинків

• Спартанські осі зазвичай були одно- або максимум двоповерховими, але часто – невеликими за розмірами. Вони не мали вишуканої архітектури чи прикрас, на відміну від афінських будинків із мозаїками чи складними внутрішніми двориками.
  

• Основними елементами є кілька кімнат, які слугували для базових потреб: спальні, кухня та місце для зберігання. Внутрішній дворик був менш розширений, ніж в Афінах, але, якщо й існував, використовувався для практичних цілей (наприклад, для тренувань молоді чи господарських потреб).
  

• Дахи традиційно були або похилими, покритими черепицею, але без складних декоративних елементів.

3. Меблі та інтер'єр

• Обстановка будинків була мінімалістичною: прості дерев'яні ліжка, столи, табурети, виготовлені з місцевих матеріалів. Спартанці не надавали великого значення комфорту чи естетиці, тому меблі були функціональними, але не вишуканими.
  

• Для використання використовували глиняний посуд – миски, горщики, дзбани, аналогічний афінському, але без дорогих прикрас чорного лаку, який був популярним в інших полісах.

• Речі зберігали в дерев'яних скринях або кошиках, а зерно та продукти – у великих глиняних посудинах.

4. Соціальний поділ і спосіб життя

• На відміну від Афіна, де будинки часто поділялися на чоловічу та жіночу частини, спартанські оселі були менш чітко сегментованими. У Спарті жінки мали більше свободи і навіть брали участь у фізичних тренуваннях, тому поділ був менш строгим.

• Діти спартанців, особливо хлопці, з семи років жили в казармах, де проходили суворе військове виховання (агоге). Таким чином, будинки часто використовувалися переважно для проживання жінок, літніх людей і молодших дітей.

• Культ домашнього вогнища (Гестія) також був присутній, але без вишуканих ритуальних кімнат, характерних для Афіна. Спартанці зосередилися на громадських обрядах, а не на домашніх церемоніях.

5. Відмінності від інших грецьких полісів

• Якщо в Афінах будинки могли бути прикрашені мозаїками, фресками чи вишуканим посудом, у Спарті все було максимально утилітарним. Спартанці уникали показної розкоші, вважаючи її слабкістю.
  

• На відміну від афінських внутрішніх двориків, які служили центром сімейного життя, спартанські дворики (якщо вони були) використовувалися для практичних цілей, таких як тренування чи господарство.

«Як жила давньогрецька сім’я?»

• Створення сім’ї та виховання дітей в давні греки вважали громадянським обов’язком. Неодружені громадяни зазнавали публічної зневаги, їх штрафували за безшлюбність.

• Головою сім’ї в Стародавній Греції був чоловік, він мав велику владу. Наприклад, міг розпоряджатися навіть життям своїх дітей. Грецькі жінки вели усамітнений спосіб життя. До жіночої половини будинку могли увійти лише найближчі родичі. Жінки мали право сідати за стіл лише тоді, коли сім’я обідала без гостей. З дому могли вийти лише з дозволу чоловіка для того, щоб відвідати храм, театр або піти в гості до подруг і то лише в супроводі рабинь чи служниць.

• Проте дома жінка була повноправною господинею: саме вона вела господарство, розпоряджалася коштами, турбувалася про дітей, наглядала за слугами-рабами. Нерідко жінки в стінах будинку командували чоловіками і від них залежав добробут сім’ї. Чеснотами грецької жінки вважалися скромність, доброта, сором’язливість, порядність, любов до дітей.

• 

• Дівчата й жінки в Давній Спарті

  Вважається, що спартанське суспільство було одним з найсуворіших у світі.

  З давніх-давен спартанських дівчат виховували майже так само, як хлопців. Заняття спортом - бігом, боротьбою, метанням диска і списа - було для них обов’язковим. Як вважав давньогрецький філософ Плутарх, фізичне виховання дівчат було важливим, «щоб їхні майбутні діти були міцні тілом».

  Крім того, спартанки повинні були вміти боротися зі зброєю в руках. Адже, якщо б ілоти підняли повстання в той час, коли спартанські чоловіки вирушать на війну, саме дружинам і дочкам довелося б відбивати атаки заколотників.

• До заміжжя дівчата залишалися в батьківському домі. Утім, на відміну від інших грецьких дівчат, вони жили аж ніяк не самітницями. Вони були зобов’язані брати участь у святкуваннях та урочистих процесіях, зокрема співати і танцювати на них. В Афінах таке було неможливо.

  Спортивні тренування не перетворили спартанок на сучасних культуристок. Навпаки, вони вважалися найкрасивішими жінками у Греції. Заміж вони виходили зазвичай у 18-25 років, тоді як в Афінах - у 14 років. Приданого, крім особистих речей, їм не давали, щоб не дробити сімейне майно. За стародавнім звичаєм юнак викрадав майбутню дружину і ховав її в подруги.

  Переселившись у будинок чоловіка, жінка починала займатися домашнім господарством, але зовсім не прядінням і ткацтвом, як інші гречанки. Ці заняття у Спарті вважалися «низькими», рукоділля було справою рабинь.

• 

Буденне життя спартіатів

Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Спартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов.

Для того, щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад З0 років) чоловіки.

Прочитайте уривок із твору Плутарха. Поміркуйте, чому історик твердив, що «Спарта - єдине місто у світі, де діяло прислів’я, що багатство сліпе і лежить неживе й нерухоме, як на картині».

«...Щоб остаточно знищити будь-яку нерівність, Лікург насамперед вилучив з обігу всю золоту та срібну монету, наказавши використовувати лише залізну, але й тій за її великого розміру та ваги визначив маленьку вартість, - так збереження суми в десять мін вимагало мати вдома власний склад, а для перевезення – вози.

Крім того, він прогнав зі Спарти зайві та непотрібні, на його думку, ремесла. А зрештою, більшість із них і без того зникла б разом із запровадженням нової монети, тому що мистецькі вироби не мали збуту... Не було в Спарті і торгівлі чужоземними товарами, у спартанські пристані не заходив жоден корабель. Щоб іще рішучіше побороти пишність і цілковито знищити жадобу до багатства, Лікург запровадив спільне харчування. Згідно із цим усі громадяни мусили сходитися разом і спільно їсти приписані страви; ніхто не смів у себе вдома їсти, розлігшись на дорогих подушках при багато прибраних столах».

Поміркуймо:

1. Чому із запровадженням нової «монети», за словами Плутарха, у країні зникла злочинність?

2. Для чого в Спарті було запроваджено спільне харчування спартіатів?

3. Як нововведення Лікурга вплинули на побут спартанців?

Робота з історичним документом «Про які подробиці виховання спартанців довідуємося з розповіді Плутарха?»

• «Лікург позабирав семилітніх дітей, об’єднав їх у загони й виховував їх спільно, привчав до спільних ігор і навчання. На чолі загонів він ставив найкмітливішого й найхоробрішого в бійках. Діти в усьому брали з нього приклад, виконували його накази, зносили покарання, відтак усе навчання полягало в тому, щоб виховувати в дітях покірливість. Читання та письма вони вчилися тільки в межах необхідності.

• Виховання полягало в тому, щоб навчити безвідмовно коритися, терпляче зносити негаразди й перемагати супротивника. Виховання старших було ще суворішим, їх стригли коротко, привчали ходити босоніж і грати голими. Коли вони досягали 12 років, хлопці переставали носити хітон, одержуючи раз на рік гіматій, ходили брудними, не вмивалися й не змащували нічим тіло, за винятком декількох днів на рік, коли їм дозволялося користуватися всім цим.

• Дітей привчали висловлюватися гостро, але дотепно й небагатьма словами. Лікург вважав, що й кілька простих слів повинні мати глибокий зміст. Примушуючи дітей довго мовчати, він навчав їх давати влучні, глибокодумні відповіді... Сам Лікург, коли в нього хтось став вимагати, щоб він запровадив у державі демократію, відповів: “Запровадь спочатку демократію в себе в домі”».

«Як проводили дозвілля афіняни?» Порівняйте дозвілля афінян та спартанців. Що є спільного, а що – відмінного? Чим це було зумовлено?

• Мешканці давніх Афін праці відводили 6 годин на день, а далі, як говорили самі греки, – «дзеті», що означає «живи». Жити, на їх думку, означало спілкуватися та самовдосконалюватися, насолоджуватися красою, набиратися знань та розуму.

• Грецькі юнаки та чоловіки часто проводили своє дозвілля в гімнасіях. Це спеціальні зелені парки з лазнями, стадіонами та приміщеннями для заняття спортом, тут були також зали для відпочинку, шкільних занять та бесід. У гімнасіях відомі вчені читали лекції, вели бесіди.

• Проте найчастіше грецькі чоловіки зустрічалися на домашніх бенкетах. Жінкам заборонялося бути присутніми на них. Бенкет відбувався ввечері або навіть вночі. Гостей зустрічали біля парадних дверей раби, омивали їм руки та ноги і прикрашали голови вінками з листя та квітів. Потім гостей вели в бенкетну залу, де вони розташовувалися на ложах: греки їли напівлежачи.

• Раби подавали страви на маленьких столиках. Виделок, ножів та ложок не було, тому гості брали їжу пальцями. Спочатку подавали декілька рибних і м’ясних страв на вибір. Насамкінець подавали фрукти та солодощі, приготовані з меду і горіхів. Страви греки запивали вином, яке розбавляли водою. На деяких бенкетах для розваги гостей запрошували музикантів, танцюристів та акробатів. Проте головне, заради чого збирались, – це бесіди про державні справи, мистецтво, науку та ін.

• 

«Якими були одяг та мода стародавніх греків?»

• Оскільки клімат у Греції теплий, греки носили легкий та простий одяг із вовни чи льону. У V ст. до н. е. з Індії почали привозити бавовну, а на острові Кос – виготовляти шовк, проте такі тканини могли купувати лише заможні люди.

• Греки носили довгі сорочки – хітони. Їх робили з одного чи двох прямокутних відрізів тканини, які зшивали по боках та закріплювали на плечах шпильками або застібками.

• У молодих чоловіків хітони сягали колін, у літніх – до щиколоток. Часто підперезувалися поясом. Холодної пори іноді надягали плащ. Чоловіки ходили з непокритою головою, лише коли занадто припікало сонце, надягали крислаті капелюхи.У спеку ремісники та раби носили лише набедреник.

• Жіночі хітони були довгими, аж до землі, зверху надягали гіматій. Гіматій міг бути тонким, легким шарфом або товстою, важкою накидкою для холодної погоди чи подорожей. Часом жінки краєм гіматія покривали голову.

• Мода на зачіски змінювалася час від часу: волосся та бороди у чоловіків ставали коротшими, а жіночі зачіски – вишуканими. У V ст. до н. е. жінки зачісували волосся вгору і робили зачіски за допомогою стрічок, сіток для волосся, перев’язей та золотої тасьми.

• Заможні жінки щодня приймали ванну та натирали тіло пахучою олією. Щоки рум’янили, а брови підфарбовували чорною фарбою. Щоб шкіра виглядала білою, як того вимагала мода, жінки користувалися розтертою в порошок крейдою.

• Майже увесь час греки ходили босоніж або носили шкіряні сандалії з ремінцями. Для їзди верхи взували черевики.