Практичне заняття Британське володарювання в Індії. Народи Африки під владою європейських колонізаторів

1. Індія — перлина Британської корони

Особливого значення англійці надавали освоєнню Індії, про казкові багатства якої здавна поширювалися легенди. Саме Індія стала найціннішим колоніальним надбанням Англії. Недаремно англійці образно називали її «перлиною в короні Британської імперії». До 1857 р. Індія майже повністю перебувала під британським правлінням. Незвичним було те, що колоніальне проникнення до Індії здійснювалося нібито не державою, а через британську Ост-Індську компанію.

Країна була колосальним ринком сировини та збуту британських товарів. Зокрема, до Індії ввозилося англійських тканин удвічі більше, ніж до Європи та США. Англійці не цуралися використовувати й традиційне вирощування індійцями маку — сировини для виготовлення опіуму. Вони продавали його в Китаї, а коли тамтешній уряд заборонив ці оборудки, за допомогою зброї змусили його дати дозвіл. Створена англійцями особлива комісія дійшла висновку, що опіум завдає індійцям набагато менше шкоди, ніж алкоголь європейцям. Ці неправдиві твердження навіть у самій Англії викликали обурення, однак усе переважила величезна вигода від торгівлі опіумом. Підкупивши декількох лікарів, комісія отримала від них потрібні результати експертизи. Жертвами опіуму ставали сотні тисяч людей в Індії, Індокитаї та Китаї, куди англійці ввозили його у величезній кількості.

Британські промислові товари заполонили Індію, що спричинило занепад сільського господарства й бавовняного виробництва в країні. Чимало селян, утративши роботу, вирушали до міст, які поступово перенаселялися. Це руйнувало традиційний уклад життя індійців, які здавна проживали в закритих сільських громадах. Натомість англійці вкладали кошти в створення великих чайних та індигових плантацій, для роботи на яких наймали за безцінь розорених селян.

Британська колоніальна влада вміло використовувала релігійні й кастові суперечності, що існували в тогочасному індійському суспільстві.

Через невдоволення населення країни колоніальними порядками вибухнуло повстання сипаїв (його ще називають народним індійським повстанням).

Якими були результати англійського панування в Індії на середину XIX ст.?

Сипаї були найманими солдатами англійської колоніальної армії різних національностей і різного віросповідання, яких вербували з місцевих жителів. У середині XIX ст. вони становили майже половину англійської армії в Індії. Сипаї отримували за службу набагато меншу за англійців платню, їх не призначали на офіцерські посади. Індійські правителі, які потерпали від англійської колоніальної влади, підбурювали сипаїв до заколоту.

Приводом до повстання стало роздавання в сипайських частинах нових патронів, змащених сумішшю яловичого й свинячого жиру, що ображало релігійні почуття індуїстів і мусульман, адже корова вважалася священною твариною в індуїзмі, а свиня — нечистою в ісламі. Сипаї відмовлялися торкатися таких патронів руками.

Повстання розпочалося навесні 1857 р. після рішення англійської адміністрації про розпуск двох полків, які відмовилися використовувати нові патрони. У м. Делі повстанці вбили до 500 вропейців і проголосили імператором нащадка колись могутньої династії Великих Моголів.

У серпні 1857 р. англійці розпочали штурм Делі.

Утративши половину війська, вони за тиждень захопили місто й жорстоко розправилися з його оборонцями. У 1859 р. були придушені останні осередки повстання. Із полоненими повсталими сипаями англійці розправлялися вкрай жорстоко: їх прив’язували до жерла гармат і розривали пострілом.

Сипаї (від перс. sipahi — воїн, солдат) — в Індії y XVIII — першій половині XX ст. — наймані війська англійських та інших європейських колонізаторів, створені з місцевого населеня.

Документи розповідають

Зі свідчення англійського полковника К. Янга

«Відмова від нових патронів була простим приводом для повстання, яке вже було замислене раніше і до якого готувалися і індуси, і мусульмани. Справжньою причиною невдоволення було погане управління та нерозбірлива політика анексій, яка притаманна генерал-губернатору Джеймсу Ендрю Дальхузі... Немає сумніву в тому, що усунення короля та анексія території Ауд викликала невдоволення в тій області, із якої була більшість наших сипаїв і де жили їхні родини».

1. На яких причинах наголошує полковник К. Янг?

Після повстання сипаїв політика Англії в Індії суттєво змінилася. Відбулися зміни в колоніальній адміністрації. Були відкриті три університети для виховання в європейському дусі нової індійської еліти. Також англійська влада прийняла закон «Про постійну оренду», за яким селянин-орендар міг стати власником землі за умови доведення в суді того, що саме цей наділ він постійно орендував щонайменше 13 років. Цей закон хоча й не змінював заплутаної та складної системи аграрних відносин, створеної колонізаторами на основі збереження традиційної державно-приватної власності на землю, але заклав основи майнових відносин, подібних до європейських.

Індійське суспільство поділялося за релігійними, кастовими та національно-мовними ознаками, які колонізатори використовували із власною метою. Так, наприклад, англо-індійська армія на 1/3 складалася з мусульманських полків, на 1/3 — із сикхів і на 1/3 — з індусів, які ворогували між собою. Це давало можливість у разі повстання третини військових залучити до його придушення дві третини збройних сил.

Наприкінці XIX ст., незважаючи на зусилля англійців, кастова система в Індії зберігалася, хоча й зазнала певних змін (кастовий поділ часто не збігався з родом занять людей).

Аграрне виробництво в Індії поступово переорієнтовувалося на постачання англійської промисловості сировиною.

За перше десятиліття XX ст. кількість зайнятих у сільському господарстві людей збільшилася з 66 до 72%. Це відбулося через утечу міського населення з міст, де було зруйновано традиційний устрій (розорення ремісників), а нова промисловість не змогла поглинути всіх, хто втратив засоби до існування. Міста перетворилися на центри голоду та злиднів, тоді як у XIX ст. такими центрами були села.

Становлення індійської національної буржуазії стало тим підґрунтям, на якому виник надзвичайно сильний визвольний рух. У 70-80-х рр. XIX ст. серед частини індійської інтелігенції поширилися патріотичні настрої. Вона почала об’єднуватися в культурно-освітні організації. їхні учасники закликали повернутися до стародавніх вірувань («Назад до вед»), відкидали кастовий поділ індійського суспільства, проголошували рівність людей і народів, ставили за мету відродження індійської культури. Водночас висувалися вимоги створення європейської системи освіти, проведення соціальних реформ, прискорення розвитку індійської промисловості. У 1885 р. національно свідомі діячі об’єдналися в Індійський національний конгрес (ІНК). Його перший установчий з’їзд став символом єдності Індії; делегати представляли різні народи Індії, тому спілкувалися англійською мовою.

Позиції лідера в ІНК займало ліберальне помірковане крило, яке визначило такі цілі: захист національної промисловості, зниження податків, створення системи банківського кредитування, розширення самоуправління та виборчого представництва.

Радикальне крило в ІНК очолював Балгангадхар Тілак (1856-1920), який походив із родини брахмана. Він виступав за повну ліквідацію англійського колоніального панування, але мирними засобами; закликав повернутися до національних витоків — індуїзму. Одним із засобів боротьби вважав бойкот англійських товарів.

У другій половині XIX — на початку XX ст. економічне значення Індії для Англії швидко зростало. Індія стала місцем вигідного вкладення капіталу. Тут будувалися залізниці (на початку XX ст. — 30 тис. км), переробні підприємства (чай, кава, джут, бавовна тощо).

Наприкінці XIX ст. почали формуватися національна промисловість і національний підприємницький капітал. На 1911 р. в Індії налічувалося 200 текстильних підприємств, які належали національному капіталу.

Незважаючи на певні успіхи, промислове виробництво було розвинене слабко. Робітники становили лише 1 % населення, а місцева буржуазія здебільшого була компрадорською, тобто пов’язаною з іноземним капіталом.

Які реформи здійснили англійці в Індії після придушення повстання сипаїв?

Визначіть:

Прочитайте твердження про наслідки для Африканського континенту колоніального панування європейських держав (1-10). Які, на Вашу думку, наслідки були позитивними, а які негативними? Запишіть номери позитивних наслідків.

1. Було значною мірою припинено міжплемінні війни місцевих жителів.

2. Утручання колонізаторів у незрозумілий і чужий для них світ призвело до руйнування традиційних сімейних, релігійних і побутових звичаїв корінного населення колоній.

3. Європейська медицина допомогла побороти небезпечні хвороби, у колоніях з’явилися лікарні, місцеве населення навчалося грамоти.

4. Європейські колонізатори безперешкодно вивозили з колоній золото, срібло, іншу цінну сировину.

5. Запровадження колоніальних адміністрацій підірвало традиційне державне управління місцевих народів.

6. Колоніальне проникнення європеців сприяло подоланню багатовікової замкнутості народів Африки й Сходу. У XIX ст. цілі континенти включалися в загальносвітове виробництво й торгівлю.

7. Колонізовані народи втратили незалежність. Місцевих жителів безжально експлуатували й навіть винищували. Донині прикладом нічим не виправданої жорстокості є поведінка бельгійських колонізаторів у Конго.

8. Корінні народи долучалися до передових на той час способів господарювання, сучасних технічних досягнень: залізниці, поштовий зв’язок, навігація, телеграф, великі судноплавні канали.

9. Продаж європейських фабричних товарів призвів до занепаду традиційних місцевих ремесл, утрати надбань давніх східних цивілізацій.

10. Переселенці з Європи й Америки ознайомилися з багатою культурою аборигенів, що сприяло взаємопроникненню й збагаченню культур.