Практичне заняття № 4 Українські дисиденти – виклик системі.

«Українські дисиденти – виклик системі»

1. Хто такі дисиденти?
Дисиденти — це люди, які відкрито виступали проти політики радянської влади, захищали права людини, національну культуру та свободу вираження. Їхня діяльність була мирною: вони писали статті, створювали самвидав, підписували листи протесту, збирали правдиву інформацію про злочини режиму.

2. Причини виникнення дисидентського руху в Україні

• посилення політичних репресій та обмеження прав людини;

• русифікація й заборона розвитку української мови та культури;

• придушення будь-яких проявів вільної думки;

• прагнення українців зберегти свою ідентичність та історичну пам’ять;

• вплив світового правозахисного руху та міжнародних угод, які СРСР підписав, але не дотримувався.

3. Основні напрямки українського дисидентства

• Національно-культурний: боротьба за мову, культуру, право бути українцем.

• Правозахисний: вимога дотримання прав і свобод, передбачених міжнародними угодами.

• Релігійний: захист свободи віросповідання (особливо УГКЦ).

• Політичний: критика тоталітаризму та вимога демократичних змін.

4. Форми боротьби дисидентів

• випуск самвидаву: нелегальних книжок, статей, збірок;

• створення правозахисних груп (наприклад, Українська Гельсінська група, 1976 р.);

• написання відкритих листів протесту;

• фіксація фактів порушень прав людини;

• культурний опір: література, поезія, мистецтво, лекції;

• участь у міжнародних правозахисних кампаніях.

5. Репресії проти дисидентів
Радянська влада боролася з інакодумством жорстко:

• арешти, тюрми, табори суворого режиму;

• заслання в Сибір;

• примусове «лікування» у психіатричних лікарнях;

• позбавлення роботи, постійний нагляд КДБ;

• переслідування родин.

Попри це, дисиденти продовжували діяльність, демонструючи надзвичайну особисту мужність.

6. Найвідоміші українські дисиденти

• Василь Стус – поет, символ опору тоталітаризму.

• В’ячеслав Чорновіл – політик, правозахисник, один із лідерів національного руху.

• Іван Світличний – літературознавець, організатор інтелектуального середовища шістдесятників.

• Алла Горська – художниця, активістка, правозахисниця.

• Микола Руденко – засновник Української Гельсінської групи.

• Олекса Тихий – педагог і правозахисник, борець за українську мову.

• Левко Лук’яненко – політичний діяч, автор Акта проголошення незалежності України.

7. Значення дисидентського руху

• Зберіг українську мову, культуру, духовність у часи найсильнішого тиску.

• Поширював правдиву інформацію про злочини радянської влади.

• Сформував покоління людей, які боролися за свободу мирними методами.

• Став основою майбутнього національно-визвольного руху кінця 1980-х.

• Підготував ґрунт для проголошення незалежності України у 1991 році.

Іван Дзюба про Василя Стуса. Запишіть як характеризує І. Дзюба Василя Стуса.

Тільки я почав говорити, включили сирену, стали глушити, на мене директор клубу кинувся, почав зіштовхувати мене зі сцени. І в цей час піднявся Василь Стус. Я абсолютно сто процентно запевняю, що це чисто спонтанний був його рух. Це не було заплановано, ніхто про це не говорив, і Василь сам ніколи про це не думав... Навіть ніхто тоді не думав, що Василь це зробить, і ніхто до нього не звертався, і сам він не думав.

Опрацювати документ та дати відповіді на запитання.

1.В чомузвинуватили В.Стуса?

2.В якихумовах В.Стус перебував підчас заслання?

До 1972 р. Василь Стус хоч і переслідуваний, а був ще на рідній українській землі. Але в січні того року його таки заарештували. Сьомого вересня 1972 р. Стуса, обвинуваченого в “антирадянській агітації й пропаганді”, Київський обласний суд засудив до п’яти років у виправно-трудових колоніях і до трьох років заслання. Протягом відбування свого покарання він був об’єктом багаторазових жорстоких кар і знущань. В останні місяці В. Стуса, зокрема, жорстоко переслідували. В літі 1976 р. у нього забрали всі його творчі надбання – власні вірші і переклади поезій, написані під час перебування в концтаборі. Його офіційно повідомили (прочитали йому акти) про знищення цих творів (разом не менше як 600 поезій). Строк ув’язнення В. Стуса кінчається напочатку 1977 р. Далі, згідно з присудом, йому залишається ще три роки заслання. В. Стус – важко хворий.

Опрацювати документ та дати відповідь на запитання.

Л. Лук’яненко про Василя Стуса.

На основі фрагментів джерел зробіть висновок, чи є слушним твердження, що В. Стус – «поет-політв’язень, якийне міг зганьбити свою честь, гідність, совість на догоду режимові». Свій висновок обґрунтуйте.

Стус мав почуття гумору. Чорні обставини він, бувало, весело шаржував, складав гумористичні віршики прорадянську владу, в’язницю, наглядачів… Стус був імпульсивною людиною. Коли виникала потреба провести якийсь організований захід, його рідко вдавалося поставити в один ланцюг з іншими. Не один раз траплялося так, що ще тільки обговорювали, як вчинити протест та чи треба його робити взагалі, а Стус уже починав голодування чи відправляв письмову скаргу. І люди, часом вважаючи навіть непотрібною таку форму протесту, починали робити те саме із почуття солідарності.

Убити в ньому порядність було просто не можливо. Казав, наприклад, що йому соромно брехати навіть патологічним брехунам…

Робота з документом.

Василь Стус про себе.

Опрацювати документи та написати відповіді на запитання.

Які рядки з наведених джерел, на вашу думку, щонайкраще підходять для заголовку розповіді про В. Стуса? Поясніть думку митця про те, що поет – це насамперед людина, а людина – насамперед добродій.

Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них – як на мене – путящі. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любові, долає природне почуття з ненависті, звільнюється од неї, як одскверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би коло землі.

Тепер мені байдуже, як мене називатимуть: націоналістом, чи шпигуном, чи зрадником. Я знаю своє і надто катастрофічне духовне існування мого народу, щоб можна було сидіти склавши руки. І не можна звужувати проблеми – питанням репресій чи мук в’язнів. Є питання народу – і масштаб цього питання, звужувати який – гріх.

Робота з документом

Микола Руденко про те, як КДБ відреагували на створення УГГ.

Напиши відповіді на запитання після опрацювання матеріалу.

Які деталі зі спогадів М. Руденка свідчать про надзвичайно складні організаційні обставини, заяких створювали УГГ?

2.Що в розповіді правозахисника вразило найбільше?

3. На як іризики наражалися ініціатори створення групи? Чому люди зважувалися так ризикувати?

У Києві не було зарубіжних журналістів, тому я мусив їхати в Москву і там 9 листопада оголосив про створення Української Гельсінської групи. Я залишився ночувати у Григоренка. А вранці Людмила Алексєєва подзвонила мені: дружина моя Раїса повідомила їй, що в Кончі-Заспі під Києвом розгромлено нашу квартиру. Як тільки почули повідомлення радіо “Свобода” – так десь між 11–12 вечора – з лісу набігла войовнича рать. Мабуть, їх було багато, бо в один момент, за якісь секунди закидали квартиру на другому поверсі цеглою. Що на вікні була сітка від комах, то не так багато її потрапило в квартиру. А всього набрати можна було її з піввоза... У квартирі були Оксана Яківна Мешко і моя дружина Раїса. Уже були в ліжку, то зразу накинули на себе ковдри і подушки. Оксану Яківну поранили в плече. Отак Комітет державної безпеки салютував на честь створення Української Гельсінської групи...

Робота з документом.

З доповідної записки голови КДБ УРСР В. Щербицькому 1979 р.

Після опрацювання матеріалу напиши відповіді на запитання.

1. Як ви думаєте, чому навіть у документах, призначених для інформування силових і партійних органів, укладачі використовували ідеологічні штампи? Наведіть приклади таких штампів.

2. З якою метою вживалися ідеологічні штампи в тогочасній пресі?

Ситуація, щосклалася по т. зв. “українській групі сприяння виконанню гельсінських угод”, викликала занепокоєння в закордонних націоналістичних центрах, які розраховують під цим прикриттям згуртувати антирадянські елементи в республіці і, видаючи їх за нібито існуючу на Україні внутрішню опозицію, штовхнути набільш активні підривні дії. Центри ідеологічної диверсії і антирадянські кола Заходу не припиняють галасів з приводу так званих “порушень прав людини” в Радянському Союзі і переслідування “правозахисників” – учасників “гельсінських груп”. В організованих із цієї нагоди кампаніях беруть участь не лише окремі високопоставлені політичні і державні діячі США, Канади та інших країн, але й урядові органи. Так, за повідомленням “Голосу Америки” від 29 жовтня цього року, Комісія Сполучених Штатів з безпеки і співробітництва в Європі опублікувала заяву, в якій повідомляється про арешт членів “гельсінських груп” у Радянському Союзі. При цьому підкреслюється, що найбільше постраждала “українська група”. Діяльність нового складу “групи”, за задумами організаторів, як і раніше, буде полягати в збиранні наклепницької інформації, підготовці ворожих документів, можливий випуск “бюлетеня” або схожої до нього збірки антирадянських документів і передавання їх за кордон».