Практична робота "Особливості державного устрою США"

Практична робота №4. Особливості державного устрою США

Мета: ознайомитися із особливостями державного устрою США

1. Ознайомтесь з історичними джерелами, дайте відповідь на запитання у кінці тексту.

   У XVII-XVIII ст. на Атлантичному узбережжі Північної Аме­рики було засновано перші 13 англійських колоній. Королівські грамоти надавали їм певну автономію у внутрішніх справах. Ще більше значення мали фундаментальні угоди, що укладалися са­мими колоністами. На республіканській за духом Півночі набули широкого розвит­ку органи самоврядування, які найчастіше збиралися в церковній парафії. Уповноважені від міст і селищ складали щось на взірець парламенту колоній, який обирав губернатора.

На Півдні (наприклад, у найстарішій з колоній - Віргінії) пану­вали монархічні переконання. Губернатор тут призначався коро­лем, існували дві палати парламенту, панувала англійська церква.

Ідея об'єднання колоній у федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Потреба об'єднання зумовлювалася спільністю інтересів колоній у галузі торгівлі. Перший проект федерації розробив видатний американський вче­ний і політичний діяч Бенджамін Франклін у 1748 р. Але уряд Анг­лії відхилив його: він волів бачити колонії розрізненими, щоб лег­ше їх було експлуатувати. Колоністи мусили терпіти всілякі еко­номічні утиски.

Чому уряд Англії не забажав об’єднання колоній у федерацію?

2. Війна колоній проти Англії мала революційний, визвольний характер. За своїми цілями і результатами, за рушійними силами війна за незалежність була своєрідною буржуазною революцією: вона ліквідувала пережитки феодалізму, насаджені у свій час Анг­лією, напівфеодальні форми землеволодіння, зокрема спадкову оренду, майорат тощо.

Головними елементами революційної армії були фермери, ре­місники, робітники. Керівництво революцією перебувало в руках купців і фабрикантів Півночі та плантаторів Півдня, чиї економіч­ні інтереси збігалися.

Який характер мала війна в Америці?

Хто були головною рушійною силою  цієї війни

3. Конституція «Об'єднаних колоній», що іменувалася «Статті конфедерації та вічного союзу», набула чинності тільки 1 березня 1781 р. після затвердження його всіма державами (штатами). «Статті конфедерації», власне, були міжнародно-право­вим договором про утворення союзу 13 незалежних держав (кон­федерації) «для спільної оборони, забезпечення своїх свобод, а також взаємного і загального добробуту». Кожна держава (штат) зберігала свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах. Члени конфедерації зобов'язувалися надавати допомогу в разі будь-яких посягань на один із штатів.

Для керівництва загальними справами конфедерації (оголо­шення війни, укладення миру і міжнародних угод, призначення і приймання послів, установлення правил карбування монети, ство­рення конфедеративних збройних сил тощо) затверджувався одно­палатний конгрес, який складався з делегацій, обираних законодавчими органами штатів. Кожна делегація мала в конгресі один голос. У періоди між сесіями конгресу його повноваження пови­нен був здійснювати комітет штатів, який складався з делегатів від кожного члена конфедерації.

Повноваження конфедеративних органів були дуже обмежені. Вони не могли приймати рішення з найважливіших питань без згоди більшості членів конфедерації, не мали права примушу­вати членів конфедерації до виконання прийнятих рішень. У них не було також власних фінансових засобів, оскільки вони не могли встановлювати і збирати податки.

Які умови об’єднання штатів були записані в Конституції?

Які справи могли вирішувати в Конгресі?

С кільки голосів мав кожен штат в Конгресі? Чи справедливо це було?

Чому в представників Конгресу не було власних коштів?

5. Ознайомтеся з інформацією про інші державні посади в США.

Виконавча влада у США доручалася президентові. Президент - глава держави і федеральної адміністрації. Але він міг бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийнятою конгресом. Президент - головнокомандувач армії та флоту, міг призначати і звільняти будь-якого члена свого кабінету. Як глава держави, він здійснював функції представництва: приймав і при­значав послів. За порадою і згодою сенату призначав членів Вер­ховного суду США і суддів федеральної системи. Президент по­кликаний забезпечити точне дотримання федеральних законів, йому надавалося право помилування і відстрочення виконання вироків у справах про злочини проти США (передбачалося, що це право є гарантією від сваволі суддів).

Як глава уряду, президент визначав обов'язки всіх міністрів, посадових осіб США, міг вимагати від керівників департаментів і міністерств письмової думки з будь-якого питання. Президент - єдиний офіційний керівник виконавчої влади.

Вища судова влада перебувала у віданні Верховного суду США. Його члени призначалися президентом «за порадою і зго­дою сенату» і зберігали свої посади довічно. Конституція заборо­няла зменшувати їм платню. Право перегляду законів, прийнятих конгресом, та актів виконавчої влади у разі їх невідповідності Конституції ввірялося Верховному федеральному суду США, але не за прямим уповноваженням Конституції, а як допущена практи­ка, що стала прецедентом від 1803 р.

Крім Верховного федерального суду, у США було створено систему судів штатів і районних судів.

На які гілки поділялася влада в США?

Чому був саме такий поділ?

Які повноваження мав Президент?

6. Конституція США 1787 р. Біль про права 1791 р.

Основоположним принципом Конституції став поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, проголошений свого часу англійським філософом Локком і розвинений мислителем Франції Монтеск'є - «одна влада стримує іншу».

Вища загальнофедеральна законодавча влада доручалася Кон­гресові, який складався з двох палат; нижня — палата представ­ників, верхня - сенат. Двопалатна структура парламенту відобра­жала федеративний устрій держави.

Палата представників обиралася на 2 роки прямим голосуван­ням із загалу громадян, які досягли 25-літнього віку. У той час виборчі округи були рівними за чисельністю виборців (по 30 тис. жителів). Було потрібно також, щоб кандидат у палату представ­ників не менше 7 років був громадянином США і проживав на момент виборів у тому штаті, де обирався.

Члени сенату обиралися законодавчими зборами штатів: по 2 се­натори від кожного. 17-та поправка до Конституції, прийнята 1913 р., зафіксувала, що сенатори обираються безпосередньо населенням штату у спосіб прямих виборів. Кандидат у сенатори мав досягти 30-річного віку, бути громадянином США не менше 9 років і жити у штаті, від якого обрався. Строк повноважень сенаторів становив 6 років. Через два роки третина сенаторів повинна була переоби­ратися.

Головою сенату був віце-президент. Конституція наділила се­нат правом контролю за діяльністю вищих федеральних посадових осіб, зокрема й президента. Якщо 2/3 сенаторів підтримають обви­нувачення, висунуте палатою представників, то винний звільня­ється з посади. У даному випадку сенат діє в порядку імпічменту (резолюція недовіри). Це вважається дійовим засобом обмеження виконавчої та судової гілок влади. Лише за згодою сенату прези­дент може укладати міжнародні договори, призначати послів, членів Верховного суду тощо. Отже, обсяг повноважень сенату - набагато ширший, ніж палати представників, і він є немовби проти­вагою нижній палаті. Варто, однак, зазначити, що палата пред­ставників і сенат наділені однаковими правами щодо законодав­чої ініціативи і прийняття законів. 

Зробіть висновок, про особливості державного устрою в США.