Степан Васильович Руданський… Це імя відоме багатьом шанувальникам гострого і дотепного слова. Спадщина цього письменника - оригінальне явище в нашій літературі. Вона ґрунтується на фольклорній основі, витікає з народних джерел. Це відчутно вже в назві творів. Автор називає їх не віршами, а співомовками, тобто призначеними для розмови чи співу, для побутування в народі.

Твори Степана Руданського є значним внеском в українську літературу. Письменником було створено не так вже й багато творів, але всі вони разом та кожен з них окремо є справжніми перлинами української літератури. Творчість Руданського поєднує у собі дві, на перший погляд, протилежні риси: твори письменника, з одного боку, характеризуються новаторством, аж до створення якісно нових жанрів, а з іншого боку, Руданськии використовує фольклорні мотиви, що вже роками побутували як в усній, так і в писемній літературній творчості. Степан Руданськии відомий нам як автор-новатор, який створив та ввів у широкий вжиток новий ліро-епічний жанр -- співомовки. Співомовки -- це якісно новий жанр української літератури, вони грунтуються на поетичній обробці та частковому творчому переосмисленні народних анекдотів, усмішок, навіть казок. За обсягом співомовки невеликі, у них оповідається про якусь комічну подію, кінець найчастіше несподіваний та гумористичний, твір зазвичай завершується дотепним стислим висловлюванням. Співомовки Руданського містять у собі традиції народних усмішок, вони зачаровують нас живою народною мовою, пересипаною прислів'ями та приказками, смішними фразами. Як на мене, співомовки Руданського є дуже цікавими і для сучасного читача, адже яскравий гумор, властивий цим невеличким творам, є зрозумілим та актуальним і для нас. Адже народний гумор, як на мене, по-справжньому вічний, бо заснований на народній мудрості, на поглядах наших пращурів, які ще й досі живуть десь у нашій підсвідомості.

Прослухайте співомовку С.Руданського " Вовки"
Прочитайте його твори,( запишіть у зошити про кого або про що говориться у співомовках)
ОКУЛЯРИ
Розходився мужичок
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вмів читати.
До аз-буки — так куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.
"Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!
Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Піду тілько та куплю
Такі окуляри".
Пішов мужик до крамниці,
Різні вибирає...
Що на очі накладе,
То все не читає.
Далі соті з носа зняв,
Об землю ударив.
Розплатився та й пішов
Сам без окулярів.
Та й на проводи сказав
Хрещеному люду:
"Окулярів не купив,
То й дяком не буду".
(1859)
Гумор завжди допомагав нашому народу впоратися із будь-якою ситуацією, пережити із гідністю скрутні часи. А проблем було багато. Наприклад, у співомовці «Окуляри» комічно говориться про проблему неграмотності селян. Селянин шукає вихід в окулярах, але й вони не допомагають навчитися читати: «Окулярів не купив, то й дяком не буду». Таких життєвих ситуацій було безліч.
ПОЧОМУ ДУРНІ?
"Де бував-пробував?
Розкажи, Іване!"
"Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!
Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві".
"А почім у Москві
Дурні продаються?"
"Та навгад не скажу,
Які попадуться:
Як мужик — так мужик,
Його й не питають,
А пани — все пани,
З ціни не спадають!"
(1857)
У співомовці «Почому дурні?» висміяно панів. Усякий раз котрийсь із них хоче поглумитись над мужиком, щоб показати свою зверхність. Та це їм не вдається, бо в народі багато розумних і дотепних людей. І вони так повертають справу, що в дурнях залишаються пани. Художні гумористичні прийоми завжди в Руданського несподівані. Так, герой твору «Почому дурні?» — селянин Іван — вирішив оцінювати дурнів залежно від їх соціального становища: за пана — дорожче, а за мужика — дешевше. Сама назва співомовки стала афоризмом: «Почому дурні..»
ЧУПРИНА
Питалися козака:
"Що то за причина,
Що в вас гола голова
А зверху чуприна?"
"А причина то така:
Як на війні згину —
Мене ангел понесе
В небо за чуприну".
Питаються мужика:
"Що то за причина,
Що в вас гола голова
А зверху чуприна?"
"А причина то така:
Нас біда обсіла —
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!"
(1859)
Беручи теми “з народних уст”, поет зберіг народне тлумачення зображуваних епізодів, а також характерів персонажів. Він сам ніби перевтілювався в оповідача з народу, зовні простакуватого, але дотепного, з лукавинкою, селянина.То він шукає приводу для жарту, який створить веселий настрій, то показує, як бадьоро, з гумором звикли прості люди переживати невдачі, обман і глузування ( “Чуприна”, )
У цих блискучих поетичних мініатюрах розкрито величезний морально-поетичний потенціал українців, народну мудрість, найголовніші ознаки українського менталітету. Сміх Руданського передовсім делікатний, хоч і ущипливий. Автор ніколи не дозволяє собі насміхатися з людини, принижувати її, виявляти зневагу чи зверхність до осіб неукраїнської національності. Це дуже важливо, адже в його гумористичних творах зустрічаємо й цигана, й шинкаря-єврея, і росіянина, і поляка, і турка...
Автор висміює моральні вади людей, негідні вчинки, а не національні ознаки. У сатиричному об'єктиві заздрість, корисливість, ненажерливість, скнарість, самовпевненість, хвалькуватість, хитрість, підступність, брехливість, хабарництво і т. ін. Українців поет не ідеалізує. Вони, як і інші, потрапляють у комічні ситуації, обдурюють і обдурюються, грішать. Ліричний герой Руданського у більшості випадків залишається гідною людиною, в генах якої живе історична пам'ять, скільки б її не вбивали.
Поет і сьогодні вчить українців бути українцями, ненавидіти будь-яке ярмо, прагнути волі і мати почуття національної гідності.