Позакласне читання №3. Зірка Мензатюк. «Таємниця козацької шаблі»

Прочитати розділи

Розділ 1, у якому з’являється Машка

(...) Біля під’їзду стовбичив татів приятель пан Богдан, історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік. Він заусміхався, побачивши тата за кермом.

— О, панство Руснаки купили собі авто! — і зрадів, і здивувався він.

— Еге, — кивнув тато, знову просяявши, мов повен місяць на небі. — Поїдемо на море своїм ходом.

— Гм, на море, — повторив пан Богдан загадковим голосом, що обіцяв цікаве продовження.

Мама запросила гостя в хату, і невдовзі вони сиділи за обіднім столом, смакували борщем із свіжими пампушками й обговорювали Машчині достойності.

І тоді пан Богдан сказав таке, від чого Наталоччина душа затрепетала:

— Добре, що ви придбали машину, — сказав він. — Тепер ви зможете врятувати одну дуже цінну старовинну річ, нашу історичну реліквію, якій загрожує небезпека, а то й навіть знищення.

Розділ 2, у якому з’являється патріотично налаштований привид

(...) У квартирі пана Богдана на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично налаштований. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінюватися враженнями з паном Богданом. А це якось він завітав несподівано, украй схвильований. Розмахував руками й вимагав найрішучіших дій, тому що, наскільки вдалося зрозуміти, дуже цінній, старовинній, безсумнівно вартісній у мистецькому плані реліквії загрожувала небезпека.

Руснаки завітали до пана Богдана в гості. Коли засутеніло, з’явився привид і знаками пояснив, що на заході України, на місці великої битви, нависла загроза над козацькою реліквією — шаблею.

Розділ 3, у якому з’являється елегантний незнайомець

Отож Руснаки зібралися в мандрівку. Тато позичив у пана Богдана намет і карту автошляхів України, мама напекла пирогів, пампушок, млинчиків, насмажила котлет і наварила повний термос кави.

За кермо сів тато...

Дорога стелилася, ніби хтось розмотував безкінечний сірий сувій. Обабіч летіли кучеряві посадки, а вгорі пливла хмарка, бо й вона подалася в мандри.

— Сьогодні я мила руки в Здвижі, Тетереві, побродила в річці Горині за містечком Гощею, а в Ірпені навіть скупалася, щоправда, ненароком, — перелічувала Наталочка, загинаючи пальці. — Під Житомиром у сосновому бору ми обідали, у Новограді-Волинському пили каву, а над Горинню підвечіркували.

— Машці також пора підкріпитися, бо вже кінчається бензин, — сказав тато.

Вони звернули до першої ж бензозаправної станції, що трапилася по дорозі, і Наталочка встала розім’ятися.

За ними різко загальмував чорний джип із затемненими вікнами, з якого вийшов хлопець і також став проходжуватися, злегка накульгуючи. Мабуть, засидів у машині ногу. Він був елегантний та модний до неможливості, зачесаний так гладесенько, що волосся лежало, мов прилизане, тільки на маківці настовбурчувалося двома невеличкими горбочками.

— Хочеш, я вгадаю, куди ви їдете? — спитав він, окинувши оком Наталоччину вишиванку. — У Берестечко, на завтрашні урочистості.

Дівчинка ствердно кивнула, і на його губах заграла скептична посмішечка:

— Х-ха! Помітингуєте, поспіваєте «Ще не вмерла...», покричите «Слава» і «Ганьба». Старі взялися за твоє патріотичне виховання, чи не так?

— Ніхто ні за що не взявся, — відказала Наталочка. Насмішкуватий тон незнайомця зачепив її за живе. — Мені самій цікаво. І ми не просто мандруємо, ми ще й... маємо дуже важливу справу.

У хлопця в очах зблиснуло зацікавлення (ага, знай наших!), але тут же й згасло, сховалося за лінькуватим іронічним прижмуром:

— У вас, виявляється, справа... Якщо ви хочете знайти реліквію, то нащо їдете в Берестечко?

Наталочка сторопіла.

— Звідки ти знаєш про шаблю? — вражено спитала вона.

— Отже, і це я вгадав. Два-нуль на мою користь: ви шаблю шукаєте, — засміявся незнайомець і пояснив ошелешеній Наталочці: — Ми також її шукаємо. Та ж ситуація: привид і так далі.

Он воно що. Напевно, привид просто перестрахувався. З’явився не тільки до пана Богдана, а й до цих людей. От і вся розгадка. Трохи прикро, але що вдієш. Може, Руснаки видалися йому не дуже тямущими?

— Мене звати Антип, — відрекомендувався хлопець. — Тож навіщо ви їдете в Берестечко?

— Як навіщо? Шабля десь на бойовищі чи у фортеці. Найімовірніше під Берестечком, бо то місце великої битви.

— От-от, саме це я й мав на увазі. На бойовищі чи у фортеці, — наголосив Антип на останньому слові. — А ви обрали, що більше до вподоби. Вам аби не проґавити свята, помітингувати, пісень погорлати. Ох, ці щирі українці!

— Ми не забули про фортеці, — похмуро зауважила Наталочка. — Якщо в Берестечку нічого не відшукаємо, то, напевно, повернемо в Олесько...

— Але на мітинг передусім, — пирхнув Антип. — На Козацьких Могилах буде тлум, гам, юрби народу. Там музей, заповідник і давно вже все знайдено, що тільки можна було знайти. Туди немає за чим їхати, лише змарнуєте час.

Наталочка зніяковіла. Схоже, хлопець казав правду. У Берестечку буде тлумовище. Можливо, ці люди знають про шаблю трохи більше? Може, привид пояснив їм зрозуміліше?

— Фортець і замків є чимало — в Олеську, у Хусті, у Кам’янці-Подільському, — вів далі Антип. — Раз уже ми займаємось однією справою, давайте діяти злагоджено. В одні фортеці їдьте ви, а в інші — ми. Так швидше досягнемо успіху.

Він гарно придумав, але... Дівчинка тільки зітхнула. Він не знав Наталоччиної матері. Минути Берестечко, бувши за крок від нього? Та ще й тоді, коли туди їдуть усі порядні українці? Ні, цього їй краще не казати.

— А ти й не кажи... Навіщо все розказувати? Краще й не згадуй, що шаблю ще хтось шукає... — засміявся Антип. — Чи ти ніколи не хитрувала? От і схитруй: коли їхатимете через Дубно, підмов батьків зупинитися й розпитай про шаблю в тамтешньому замку.

— У Дубні також є замок?

— Авжеж. Непогано збережений та досить відомий. Ти хіба не читала «Тараса Бульбу»?

— Та ти що? Той самісінький замок? З підземним ходом, як у повісті?

Антип заговорив про лубенські підземні ходи, у яких міщани зберігали вина та скарби, про золото й коштовну зброю володарів замку — князів Острозьких.

— Якщо знайшли княжу шаблю, то уявляєш, яка вона?

Наталочка уявила, їй в очах заряхтіли діаманти.

— І таку шаблю врятують завдяки тобі! — лукаво підморгнув Антип. — Бо це ти придумаєш зупинитися в Дубні. Ти напитаєш її сліди. Чого доброго, станеш відомою на всю Україну!

— Та ну-у-у... — заперечила дівчинка, але її очі зачаровано заблищали.

От якби справді так сталося! Мама здивувалася б... І тато, і дядько Богдан...

І привид більше не крутив би їй дулі... Авжеж, задля цього варто трішки схитрувати.

— Не хвилюйся, ми повернемо в Дубно. Я вмовлю батьків, — сказала вона.

— От і добре. А ми тим часом рвонемо до Кам’янця-Подільського.

Діти попрощалися, і Наталочка побігла до Машки, яку давно заправили.

— Гляди ж, не підведи! — гукнув услід Антип. Усмішка щезла з його лиця, тонкі губи стислися, а в очах зблисли червонясті вогники. Але Наталочка вже його не бачила...

Розділ 4, у якому плани несподівано міняються

Дубно виявилося чистим, затишним містечком... Замковий двір дихав спокоєм і літом. Ним вешталися численні туристи, й екскурсоводи розказували їм усілякі дива.

Руснаки й собі зазирнули в кожен куток, оглянули вежі й палаци...

Наталочка питала про шаблю, але всі, до кого вона зверталася, лише знизували плечима. «Навряд чи її могли знайти в Дубні, — казали й екскурсоводи, і чергові в музейних залах. — Це була б сенсаційна знахідка, у містечку тільки й говорили б, що про неї...»

Нарешті батьки повернули до готелю. Шаблі не було, і з цим належало змиритися. Принаймні не було в Дубні.

Дівчинка сіла біля готельного вікна й замріяно задивилася, як сонце спускалося за міські дахи. День минав, залишивши їй купу вражень.

Знизу долинав легкий гомін, шурхотіли неквапні кроки. Гурт молоді, отаборившись на лавочці під готелем, раз по раз вибухав гучним сміхом, та ще когось наполегливо кликали: «Наталю! Наталю!» Голос видався їй знайомим. Вона вихилилася з вікна, роздивляючись, хто ж то гукає. Унизу стояв... Антип. Побачивши її, він замахав руками, мовляв, виходь скоріше! Антип тут, у Дубні?

— Мам, я вискочу на хвилинку! Там... ну, той хлопець, — скоромовкою випалила Наталочка й вилетіла за двері, перш ніж мама бодай щось уторопала.

Антип, як і вдень, був супермодний та прилизаний, а на ногу й тепер накульгував.

— У чому справа? Щось сталося? Чому ви не поїхали в Кам’янець? У вас поламалось авто? — дівчинка обсипала його запитаннями, як горохом.

Але Антип проігнорував їх, ніби й не чув.

— Ми повернулися ледь не з півдороги, — загадково повідомив він. — Маю важливу новину. Власник шаблі вже напитав покупця й навіть домовився про зустріч. І знаєш, звідки він? З Дубна! А покупець — із Кам’янця-Подільського, ха-ха! Так що ми з тобою вгадали, де шукати, чи не правда? — засміявся хлопець. Мабуть, відгадування таємниць було його хобі. — Зустріч завтра вранці, але не вдалося вияснити, де саме: чи то в Кам’янці на Турецькому мості, чи під Дубном у Тараканівському форті. Тому ми й повернулися. Потрібна твоя допомога.

Наталочка злегка зашарілася. Он як, цим людям вона потрібна. І неважко вгадати, навіщо: раз невідомо, де зустріч, то треба чатувати в обох місцях.

— І все ж мені дивно, — задумалася дівчинка. — Власник із Дубна, а в місті про шаблю ні слуху ні духу.

— Ото бачиш, який він обережний. У цьому й проблема. Значить, намислив щось лихе.

— Це все вам розповів привид? — перепитала Наталочка.

— Не нам, а нашим знайомим у Києві.

— Але як він сказав, про які міста йдеться? Він що, пояснив це, розмахуючи руками?

— Ну... Йому показали карту, і він тицьнув куди слід, — знизав плечима Антип.

Дівчинка зніяковіла. Ці люди справді тямущіші, ніж Руснаки. А вона ще й випитує, ніби не довіряє.

— І що ж нам треба зробити? — поцікавилася вона.

Авжеж, піти в Тараканівський форт, як вона й думала. Але — їй самій, без батьків. Антип з досади аж зітхнув. Що вдієш, коли іншої ради немає! Треба з’ясувати, хто ці люди, принаймні запам’ятати номер їхнього автомобіля. Та коли у форті вони побачать кого-небудь стороннього, це наполохає зловмисників. Зате на дітей зазвичай не звертають уваги...

— То підеш? Не боятимешся? — запитливо глянув на неї Антип.

Чомусь недоречно пригадалося, що форт небезпечний, принаймні так казав екскурсовод. Проте Наталочка рішуче стріпнула чубчиком:

— Ото ще! Я не боягузка. Аби лише батьки дозволили.

— А навіщо їх питати, коли можна схитрувати? Бачиш, я вже заговорив віршами, — Антип полегшено розсміявся. — Якщо тебе не пустять, усе полетить шкереберть. Тому я придумав дотепний план...

Він розказав, як уладнати справу. Усе просто й легко. Батьків доведеться обманути... Задля шаблі, задля її порятунку. Трохи мулько на душі, але то нічого...

Розділ 5, у якому ніхто не з’являється, натомість Наталочка зникає

(...) — Та добре вже, добре, повернемо в той твій форт. Тільки ж ненадовго.

— Ти знову потураєш її забаганкам, — суворо зауважила мама.

Наталочка шморгнула носом і засяяла, як нова копійка.

За селом Тараканів вони з’їхали з траси на вузьку шосейку й опинилися в лісі. Дівчинка принишкла: зараз мав бути поворот до форту, але Антип радив їй заходити з іншого боку. На щастя, жодних покажчиків на дорозі не було, тож тато благополучно проскочив далі...

— Форт на цій кручі, — запевнила Наталочка. — Ви зачекайте, а я вилізу й гляну.

— Навряд чи там є щось, крім лісу, — засумнівався тато, але вона вже майнула кручею, мов кізка.

Аж тепер вона сповна оцінила, як Антип хитро підлаштував, вибравши вхід у форт саме з цього боку. Круча запаморочлива, батьки не захочуть на неї видиратися. (...)

На кручі розкинулася сонячна галява, краєм якої вилася не то стежка, не то стара дорога. Але форту... не було. Довкола стояв тільки ліс, тільки пагорби, зарослі акаціями й чагарями. Наталочка розгублено ступила стежкою, минула пагорб і... не повірила власним очам: по той бік у пагорб були вмуровані двоповерхові каземати! Так ось який він, цей форт Тараканівський! Уритий у землю, мов кротяча нора, замаскований, наче засідка хижого звіра!

Уздовж казематів колись, певно, вела вулиця, а тепер тільки стежка ледь виднілася серед кропиви. Обабіч здіймалися грандіозні руїни, подібні до мертвих міст серед джунглів, які Наталочка бачила в кіно. (...)

Дівчинка оглянулася. Дорога, яка привела її у форт, пірнала під важке бетонне склепіння, у темний тунель, що мав вивести до внутрішнього двору. Ото туди їй і треба. Було страшно й... цікаво; зібравши всю свою рішучість, Наталочка ступила в пітьму. Її огорнув холод, кроки гучно відлунювали серед вологих стін. Далеко попереду видніло кружало світла. Очі звикали до темені й вирізняли чорні провали бокових тунелів, сходи, що вели невідомо куди. Вона згадала, що котресь із підземель тягнеться аж до замку в Дубні — б-р-р, страшно подумати, які то довгі кілометри суцільної пітьми... Раптом у ніші, яку дівчинка щойно проминула, щось зашуміло, залопотіло, і тишу прорізав не то зойк, не то крик... Нетямлячись від жаху, Наталочка щодуху рвонула вперед, до світла. Вискочила з тунелю й опинилася на такій же мертвій вулиці, серед напівзруйнованих казематів, кропиви й зловорожої тиші. Позаду, у тунелі, усе німувало. Що то було? Може, сова? Чи здичавілий кіт? Серце все ще шалено гупотіло.

На додачу до всього тепер Наталочка не знала, як повернутися до батьків. Вона не могла наважитися пройти ще раз тим моторошним тунелем. Може, десь є інший вихід?.. Ураз Наталочка спинилася. Це ж те місце, де Антип казав заховатися: два вузькі входи в стіні, один біля одного. Стій-но, котрий їй потрібен: той, що справа чи що зліва? І тут вона почула голоси, зовсім близько: низький, басовитий та другий, тонший. Розмовляли двоє чоловіків. Лишенько, прийшли власник шаблі й покупець! Треба мерщій ховатися! Дівчинка кинулась у ближчий хід і...

Вона не відразу збагнула, що сталося. Було темно. Вона лежала долі. Здається, кудись провалилася. Боліло стегно, пекли коліна, мабуть, обдерті до крові. Наталочка підвелася, простягла руки перед собою й наткнулася на холодний мур. Стіна була зліва, справа й позаду неї. Колодязь, кам’яний колодязь. Вона вибрала не той вхід — й опинилася в колодязі.

Хто тепер порятує шаблю? Може, Антип щось придумає? Може, привид йому підкаже? Бо вона вже нічим не зарадить. Вона провалилася й провалила справу.

Надворі під горою на неї чекали батьки. Чи скоро вони почнуть її шукати? І чи потраплять у форт? Він же так хитро замаскований! А якщо й потраплять, то чи знайдуть її, чи здогадаються, що дитина сидить у ямі... Бо інакше...

Наталочка щосили закричала: «Агов, рятуйте!» Кричала довго й відчайдушно. (...) Від крику вона охрипла. Що ж далі? Головне — не впадати у відчай. Наталочка знов обмацала стіни. Ні, не вилізеш, марно пробувати. Вона сіла, обнявши обдерті коліна...

Тим часом мама з татом сиділи собі, не підозрюючи, що на них насуваються тяжкі випробування. (...) Де та дитина гається? Чого доброго, молебень на Козацьких Могилах почнеться без Руснаків.

Замість Наталочки на кручі вигулькнув чепурний хлопчина з прилизаним чубом. Обережно спустився крутою стежкою, припадаючи на праву ногу.

— Доброго ранку, — чемно привітався. — Ваша донька просила, щоб ви ще зачекали. На горі під’їхав автобус із туристами, і вона приєдналася до них. Екскурсовод покаже їм форт, їй то дуже цікаво, — і він пішов собі геть.

— До побачення!

— Чортзна-що! — пробурмотіла мама.

Хлопчина озирнувся й докинув:

— Правду кажете. Чорт знає, що й до чого, — на його лиці розпливлася єхидна посмішечка.

— От нахаба, — розсердилася мама. — Чи це не з ним Наталочка вчора познайомилася?

— З ним, — тато уважніше придивився до хлопця. — Хотів би я знати, звідки він тут узявся.

— Напевно, теж оглядав фортецю, — сказала мама, дістаючи з кошика термос. — Хоч би екскурсія не затяглася. Може, вип’ємо кави?

І тоді Машка показала свій норов: раптом ні з того ні з сього загуділа на всю долину. Тато спробував її вимкнути, але Машка не вимикалася. Гуділа й гуділа. Угорі над деревами закружляли наполохані пташки. Тато з головою пірнув під капот. Нарешті гудіння припинилося, але він продовжував копатися: перевірив свічки запалення, акумулятор, гальма й навіть глушник. Коли ж нарешті виліз з-під машини, його обличчя було вкрай розгубленим.

— Авто справне, — сказав він, витираючи змокрілого лоба. — Сигнал увімкнувся сам і так само вимкнувся. Скидається на те, ніби Машка хотіла щось сказати...

— Але ж це неможливо! — вигукнула мама.

— Звичайно, ні. Машини не розмовляють. Тому вона й сигналила, щоб подати знак.

— Дурниці!

— І все ж тут щось не те. Може, з дитиною не все гаразд? Може, вона заблудилася?

Батьки стурбовано перезирнулися й дружно подерлися на кручу.

Але не знайшли там ні форту, ні автобуса з туристами, ані своєї доні. Вони все ще озиралися на всі боки, коли з лісу вискочив сільський парубок на старому тріскучому мотоциклі й загальмував коло них.

— То ви сигналили? Хтось загубився у форті? — спитав він. — Бо я косив тут недалечко, коли чую — сигналять. Ну, думаю, біда...

— Здається, загубилася наша донька, — мовив тато, полотніючи.

— Не хвилюйтеся, тут таке не вперше. У форті багато пасток для ворогів. На жаль, у них потрапляють туристи, — підбадьорював їх парубійко, а батьки ще дужче полотніли.

Зайшли у форт, довго гукали Наталочку, але та не відзивалася. Тоді темним тунелем дістались у саму середину фортеці.

Від думки, що її дитина сама-одна могла попхатись аж сюди, маму брали дрижаки. Проте виявилося, що Наталочка таки попхалася: з одного каземату почувся знайомий плач.

Далі все закрутилося, як у калейдоскопі. Добросердий парубок гайнув у село й гукнув людей рятувати дитину, примчала машина «швидкої допомоги», Наталочку видобули на білий світ — живу й майже неушкоджену, якщо не брати до уваги обдертих колін.

Вона з плачем припала до матері, сльози котилися й котилися, і не було їм упину, мовби очі стали солоними джерельцями, з яких бігли два струмки...

Коли вже сідали в машину, мама раптом згадала:

— Ти ще попосиділа б у ямі, якби Машка раптом не засигналила. Той кульгавий хлопець, з яким ти вчора познайомилася, сказав нам, що у форт приїхали туристи й ти пішла з ними на екскурсію.

Наталочка на хвильку оніміла.

— Антип? Таке сказав? Він не міг тут бути! — розгублено залепетала вона.

Мама й тато насторожилися. І зажадали пояснень.

Тож вона мусила розповісти все, як є: що Антип зі своїми батьками теж шукають шаблю, що це він послав її у форт... Батьки були вражені, ошелешені й сердиті. Антипові вчинки видавалися їм незбагненними.

— Певно, його круті батьки хочуть знайти шаблю швидше за нас, — зробила висновок мама й з осудом додала: — По хлопцеві видно, що там пихи на три штихи. Чого ти з ним водишся?

— Він геть безголовий! Послати дівчинку в таке небезпечне місце! — розбушувався тато. — Та й ти хороша!

Наталочці прочитали лекцію на тему, як належить поводитися чемним дівчатам. Лекція тривала досить довго.

І все ж на Козацькі Могили ще можна було встигнути. Тож Руснаки нарешті рушили в Берестечко.

Прочитати продовження твору за посиланням https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=10385

АБО

Прослухати

Ідейно - художній аналіз твору "Таємниця козацької шаблі"

Паспорт твору

Автор : Зірка Мензатюк

Рік написання : 2006

Літератруний рід : епос

Жанр : пригодницька, детективна повість

Тема : зображення подорожі сім’ї Руснаків у пошуках реліквії – козацької шаблі; опис небезпечних, часом смішних пригод Наталочки Руснак; мандри різними історичними місцями, де відбувались важливі події, битви, зустрічі; шалені перегони, небезпечна, сповнена містики і захвату мандрівка замками України у пошуках коз ацької шаблі.

Ідея : утвердження значення історичної пам’яті для сучасної людини; повага до пам’яток історії та культури; формування національної свідомості, патріотичних почуттів, громадянської позиції, усвідомлення актуальності цих понять у нашому житті; уславлення мужності, героїзму, винахідливості, рішучості Наталки та її друзів; засудження сил зла, жорстокості, корисливості, лжепатріотизму.

Основна думка твору : потрібно знати історію своєї Батьківщини

Головні герої “Таємниця козацької шаблі”

Родина Руснаків: тато, мама, їхня донечка Наталочка;

Легкова машина на ім’я Машка;

Дядько Богдан (історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік);

Привид – національно свідомий, дуже патріотично налаштований;

Пластуни зі Львова - Северин та Василь;

Родина національно несвідомих чортів: мати, батько та їхній син — молодий, чепурний чортик Антип;

«Добірне товариство», яке складалось із чортів, відьом та відьмаків;

Пан Щуровський (нині щур) колись був козаком, який зрадив своїх у бою під Берестечком; миршавий, дебелий.

Сюжет твору

• Зав’язка. У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Саме він попередив про те, що має статися злочин: коштовну українську реліквію, старовинну козацьку шаблю мають за великі гроші продати за кордон. Де шукати реліквію привид пояснив жестами. Сім’я Руснаків на машині Машці вирушають на пошуки реліквії.

• Розвиток дій. У пошуках шаблі: від замку до замку з небезпечними пригодами

• Кульмінація. Разом із пластунами Северином та Василем Наталці вдається розгадати таємницю козацької шаблі. Зустріч всіх героїв у Хотинській фортеці. Намагання Миршавого продати шаблю Дебелому. Наступ привидів.

• Розв’язка. Миршавий віддає шаблю Наталчиній матері. Наталочка отримує відзнаку пластунських вмілостей.

• Епілог – шабля в руках актора козака Андрія під час виконання вистави «Запорожець за Дунаєм»

  Географічний маршрут подорожі сім’ї Руснаків:

  Київ → Дубно (Дубенський замок) → Тараканівський форт → Берестечко (Козацькі Могили) → Підгірці (Підгорецький замок) → Олесько (Олеський замок) → Кам’янець-Подільський (Кам’янець-Подільська фортеця) → Хотин (Хотинська фортеця)

  

Робота над змістом повісті.

• Яка ж таємниця пов'язана з козацькою шаблею у повісті?

• Що дізналися Руснаки про старовинну реліквію від привида?

• Де вирішили шукати шаблю в першу чергу? Чому?

• У який день сім'я Руснаків потрапила у Берестечко?

• З ким познайомилася Наталка у Берестечку?

• Що ви знаєте про пластунів?

• Які видіння бачить дівчина? Навіщо письменниця уводить до повісті картини бою?

• Де ж було знайдено старовинну шаблю?

• Хто допомагав сімейству Руснаків, а хто заважав?

• Чи хотіли б ви бути учасниками таких пригод, які пережили наші герої?

• А яких пригод ви б хотіли уникнути?

Образ шаблі у творі

Шабля – різновид холодної зброї. Вона має клинок (довжиною більше 100 см) , хрестовину (гарду) та руків’я. Клинок шаблі викривлений, з лезом на вигнутому боці та обухом на увігнутому, має вістря та хвостову частину для кріплення руків’я. Зразки шабель вказують, що козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздоблену, піхви прикрашені різьбою.

Отримати шаблю справжній січовик міг лише двома шляхами – у спадок від батька чи діда або здобути в бою.

Шабля мала особливе значення для козака-лицаря. У козацькому середовищі ставилися до шаблі як символу військової звитяги. Козаки повсякчас удосконалювали свою техніку шабельного бою.

Шабля завжди посідала визначне місце у свідомості українців, асоціюючись у першу чергу з козаком – захисником Вітчизни. Оспівана великим Кобзарем як невід’ємний супутник українського лицаря, шабля фігурує у величезній кількості українських народних дум, поезій, прислів’їв та приказок:

• Шабля – це зброя, Шабля – це правда, Шабля козацька – це сила і влада!

• Береженого Бог береже, а козака шабля стереже.

• Дай Боже воювати і шабель не виймати.

• Кінь, шаблюка, вітер в полі – і ніхто не здолає козацької волі!

• Козаку лучче проміняти шаблю на веретено, ніж напасти вдвох на одного.

• В бою козак себе славить не на язиці пилюкою, а конем та шаблюкою.

Асоціативний кущ «Шабля»

Які асоціації викликає у вас слово «шабля»? Запишіть їх методом ґронування.

Характеристика героїв повісті.

Наталочка Руснак – головна героїня твору, допитлива та розумна дівчинка. Смілива, довірлива, дружелюбна, наполеглива дівчинка.

Наталочка — мужня дівчинка, справжня патріотка. Вона пережила багато пригод, шукаючи козацьку шаблю. Їй навіть довелося скріпити угоду з чортиком Антипом краплею крові та побувати на відьомсько-чортівському бенкеті у Підгорецькому замку. Дівчинка через складні пошуки й випробування приймає національне в своє серце. Крім того, вона знаходить нових справжніх друзів, пізнає історію і просто допомагає дорослим в порятунку шаблі.

Кілька разів Наталочка зазирнула в минуле і саме тоді збагнула важливу річ: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!». Національне треба відчути всім серцем, побачити на власні очі.

Риси характеру Наталки : сміливість, довірливість, уміння дружити, патріотизм, розвинута фантазія, любов до пригод, наполегливість.

Наталка вперше познайомилась з Антипком на бензозаправній станції. Антип постійно перешкоджав Наталці, бо він був чортом і не хотів, щоб знайшли шаблю.

Риси характеру Антипа: хитрість, підступність, самовпевненість, безжальність, відсутність патріотизму, нахабство, насмішкуватість

Порівняльна характеристика Наталки та Антипа

Робота з таблицею.

Записати реальне та фантастичне в повісті у дві колонки:

врятовування української реліквії; привид, патріотично налаштований; історичні місця та історичні події; герої (родина Руснаків), знайомі та друзі Наталки (пластуни зі Львова); чорти, відьми та відьмаки (як їх називали “добірне товариство”); родина Антипка (національно несвідомих чортів); чарівна машина; пан Щуровський (козак Щур).

Поміркуйте.

Якби вас запросили знятися у фільмі за мотивами повісті З. Мензатюк «Таємниця козацької шаблі», то кого б ви зіграли? Обґрунтуйте свій вибір.

Домашнє завдання.

Скласти сенкан про козака і шаблю.