Позакласне читання №3. Емма Андієвська. «Казка про яян»

Знайомство з авторкою.

Особливе місце серед сучасних українських авторів посідає незвичайна письменниця й художниця Емма Іванівна Андієвська. Чому незвичайна? Мабуть, ви вже звернули увагу на репродукції її картин, вони й справді не такі, які ви звикли бачити. Істот з великими очима художниця називає комахами-бегемотами. Зверніть увагу, в одній істоті — малюсінька комаха й величезний бегемот! Правда, незвичне поєднання? А хто сказав, що казка має бути звичайною? Незмінні герої картин Е. Андієвської (комахи-бегемоти) живуть у своєму казковому світі, мабуть, у космосі, а може, у вигаданій художницею країні. Так само незвичайні її казки, з однією ви сьогодні і ознайомитеся.

Знайомство з твором.

Прочитайте

КАЗКА ПРО ЯЯН

Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються.

Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порався з кельмою¹ серед купи каміння, і запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто. Урешті вже зовсім зневірившись, що хтось дасть йому тут бодай окрайчик хліба, пастушок набрів на кволого дідуся, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, і повторив своє запитання.

— Тут живуть самі яяни, — відповів нарешті старий. — Кожен яянин знає тільки своє «я» і тому запитань іншої людини просто не чує. Я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, направити яку мені бракує сил.

— Я вам охоче допоможу, — радісно вигукнув пастушок, — аби тільки трохи щось попоїсти.

— Яянинові годі допомогти, — скрушно мовив дідок. — Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає й уміє, і то найкраще.

— Але ж людина мусить їсти, аби втриматися при житті!

— Усі тут харчуються власним «я». Коли воно вичерпується, яянин умирає, проте «я» кожного з яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні. Мене здолали немощі тільки тому, що я чужинець і справжнім яянином так ніколи й не став, хоч і прожив тут майже весь свій вік. Я ледве пам’ятаю, що на початку свого життя під час сварки на кораблі, де я виконував обов’язки юнги, я випав за борт і опинився в цьому місті.

— Але я зовсім не хочу ставати яянином!

— За рогом моєї вежі лежать кельми для новоприбулих, бери собі якусь і починай будувати свою вежу.

— Невже з цього міста немає виходу?

— Ще на початку, коли я щойно сюди потрапив, я здибав одного юродивого, який сидів біля каміння цієї вежі, котру я оце марно будую. Він повідав мені, що місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами.

— Яке ж це слово?

— Це слово знають усі яяни: звичайнісіньке «ти». Але коли хтось із яян — а це стається так рідко, що про це ходять лише легенди, — отож коли хтось з яян пробує вимовити «ти», в устах яянина це чомусь завжди обертається на «я», і тому брами не відчиняються.

— Я спробую, — мовив пастушок. — Ходімо разом, бо я тобі дуже вдячний на пораду, у мене померли батьки, і я хотів би подбати про тебе.

— Я вже застарий, і ноги вже не тримають мене.

— Я візьму тебе на плечі, і ми разом подамося далі.

— Я не пристосований до іншого світу, і час, відпущений мені вищими силами, добігає кінця.

— Я хочу, аби ти бодай перед смертю дихнув свіжим повітрям, — мовив пастушок, обережно садовлячи собі старого на плечі й простуючи до найближчої брами. Перед брамою він низько вклонився й промовив: — Вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю, бо тільки ти можеш нас випустити.

І брама вперше за все своє існування навстіж відчинилася, адже ніхто до неї так не промовляв, хоча цього вона чекала відтоді, як її вставили в мури цього міста, і пастушок побачив себе серед знайомих скель.

— Тепер ти бачиш, який гарний цей світ! — вигукнув козопас і торкнувся старого, аби обережно зсадити його з плечей на землю. Та замість дідуся він намацав тільки мішок, по гузирі наповнений самоцвітами.

Прослухайте

Теорія літератури.

Читаючи «Казку про яян» Е. Андієвської, ви, мабуть, помітили, що вона незвичайна. У цій казці є яскраво виражена мораль, повчання, саме ця ознака наближає її до притчі — літературного жанру, з яким ви вже ознайомлювалися в початкових класах.

У назві історії про яян Е. Андієвська визначає жанр твору — казка («Казка про яян»). Однак у ній яскраво виражені ознаки не лише казки, а й притчі, тому її жанр можна визначити як казка-притча.

Поміркуй та дай відповідь.

Бесіда за змістом

• Куди потрапив пастушок, розшукуючи козу?

• Яке враження справили на нього й на вас яяни?

• Чому вони не відповідали на запитання пастушка?

• Чому тільки дідусь почув запитання хлопчика?

• Чому мешканці міста були «майже вічні»?

• Чому пастушок не захотів стати яянином?

• Як хлопчикові вдалося вибратися з країни? Чому він вирішив забрати дідуся з собою?

• Що символізує мішок із самоцвітами?

Хто ж такі яяни?

Яяни – іменник, що називає осіб за територіальною ознакою (місцем народження чи проживання). Наприклад, львів’янин. Але: іменики з суфіксами -анин, -янин називають також жителів місцевостей, які не є географічними назвами: горянин – житель гір, хуторянин – мешканець хутора, побережанин – житель побережжя. Отже, яянин – це той, хто живе на території власного Я.

Словникова робота.

- А чи знаєте ви як називається людина, яка думає лише про себе, ставить свої інтереси над усе?

- А як називається людина, яка безкорисливо піклується про інших?

Ідейно-художній аналіз твору.

Паспорт твору.

Автор – Емма Андієвська

Рід – епос

Жанр - казка-притча.

Тема - зображення фантастичної події: хлопець-козопас потрапив у місто, де живуть тільки яяни.

Ідея - засудження тих, хто чує тільки власне «я», до всього іншого — байдужі, возвеличення доброти, чуйності, прагнення подати безкорисливу допомогу тому, хто її потребує.

Основна думка - сутність людського життя, призначення людини на землі — не відокремлюватися від суспільства, від оточуючих тебе людей, не занурюватися в особистому «я», а допомагати ближньому, відчувати власну необхідність для іншого.

Напрям – романтизм з елементами реалізму

Образи-символи твору:

Місто яянів – егоїзм

Хлопець-пастушок – доброта, милосердя

Дідусь – доля, життєвий вибір

Брама – життєві перешкоди

Проблематика твору «Казка про яян»

• я — ти — суспільство;

• бездушність і доброта;

• повага і особиста надмірна гордість.

Робота з текстом твору.

Поділіть «Казку про яян» на частини, доберіть до кожної з них заголовок і запишіть у робочий зошит.

Рефлексія.

Продовж речення

• Після цього уроку я зрозумів...

• Найбільше мене вразило...

• Чи згодні ви, що «я» – остання літера в алфавіті?

Домашнє завдання.

Складіть пам’ятку «Як не стати яянином»