Позакласне читання №1. Фантастична казка "Ох"

Прослухайте казку "Ох" у виконанні Сашка Лірника.

Та перечитайте самостійно:

"ОХ"

Колись-то давно, не за нашої пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а в них був одним один син, та й таке ледащо той одинчик, що Господи! Нічого не робить - і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просом пересипається. Ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться...

Батько й мати журяться:

- Що нам з тобою, сину, робити? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб переводиш!

Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:

- Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він така недотепа - нічого робити не вміє? Ти б його куди оддав, куди найняв, може б, його чужі люди розуму навчили.

Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік. Батько його вибив добре, вилаяв, оддав до шевця шевства вчитися. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитися. Так і там не побув довго - утік. Батько бідкається.

- Поведу, - каже, - це ледащо в інше царство: де найму, то найму, може, він відтіля не втече.

Узяв його й повів. Ідуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли в такий темний ліс, що тільки небо та земля. Притомилися трохи; а там коло стежки стоїть обгорілий пеньок. От сідає батько на нього та й каже:

- Ох! Як же я втомився!

Тільки це сказав, аж з того пенька - де не взявся - вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

- Що тобі, - питає, - чоловіче, треба од мене?

Чоловік здивувався: де воно таке диво взялося?

- Хіба я тебе кликав? Відчепись!

- Як же не кликав, - каже дідок, - коли кликав! Я - лісовий цар Ох. Куди ж ти йдеш?

- Світ за очі! - каже чоловік. - Веду оцю дитину наймати, може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома що найму, то й утече.

- Найми, - каже Ох, - у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли пізнаєш його - бери, а не впізнаєш - іще рік служитиме у мене!

- Добре, - каже чоловік.

Ударили по руках, запили могорич гарненько - чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе. Та й повів аж на той світ, під землею, та привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої, а в тій хатці усе зелене: і стіни, і лавки зелені, й Охова жінка зелена, і діти, сказано - все, все... А за наймичок в Оха мавки - такі зелені, як рута!..

- Ну, сідай же, - каже Ох, - наймитку, та попоїси трохи!

Мавки подають йому страву - і страва зелена; він поїв.

- Ну, - каже Ох, - піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.

Наймиток пішов. Чи рубав, чи не рубав, а ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох - парубок спить. Він звелів наносить дров, положив на дрова зв’язаного наймита, підпалив дрова...

Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, по вітру розвіяв, а одна вуглина й випала з того попелу. Ох тоді її сприснув живущою водою, наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.

Ох знову звелів дрова рубати - той знову заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець по вітру розвіяв, вуглину сприснув живущою водою - наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого!

Але Ох спалив його і втретє та знову живущою водою сприснув вуглину - і з того ледачого парубка став такий моторний та гарний козак, що ні подумати, ні згадати, хіба в казці сказати.

Як вийшов рік, батько прийшов у той ліс до того пенька обгорілого, сів та:

- Ох!

Ох і виліз з того пенька та й каже:

- Здорове був, чоловіче! А чого тобі треба?

- Прийшов, - каже, - за сином.

- Ну, як упізнаєш - бери його з собою, а не впізнаєш - іще рік служитиме.

Ох виніс мірку проса, висипав - назбігалося до біса півнів!

- Ну, пізнавай, - каже Ох, - де твій син?

Чоловік дивився-дивився - всі півні однакові: не впізнав.

- Ну, - каже Ох, - іще рік твій син служитиме в мене.

От минає другий рік; чоловік знову йде до Оха. Прийшов до пенька.

- Ох! - каже.

Ох до його виліз.

- Йди, - каже, - пізнавай! - Увів його у кошару - аж там самі барани, один в один. Чоловік пізнавав-пізнавав - і не пізнав.

- Йди собі, коли так, додому, твій син іще рік житиме в мене.

Минає третій рік. Чоловік іде до Оха. Йде та йде - аж йому назустріч - дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на йому біла.

- Доброго здоров’я, діду!

- Здоров, чоловіче! Куди тебе Бог несе?

- Йду, - каже, - до Оха виручати сина.

І розказав тому білому дідові, як він Охові віддав у найми свого сина і з якою умовою.

- Е! - каже дід. - Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме!

- Та я вже, - каже чоловік, - і сам бачу, що погано. Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадати?

- Знаю! - каже дід. - Слухай же. Як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та оскубуватиметься: то твій син!

Подякував чоловік дідові і пішов. Приходить до пенька.

- Ox! - каже.

Ox і виліз до його, і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх така сила, що господи, і всі один в один.

- Пізнавай, - каже Ох, - де твій син!

От усі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею, сам собі надувся та оскубується. Чоловік і каже:

- Ось мій син!

- Ну, вгадав! Коли так, то бери.

Перекинув того голуба - став з його такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадів дуже, обнімає його, цілує... Раді обидва!

- Ходім же, сину, додому.

Йдуть дорогою та й розмовляють: батько розпитує, як там в Оха було; син розказує; то знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:

- Що ж ми тепер, сину, робитимемо? Я бідний і ти бідний... Служив ти три роки, та нічого не заробив!

- Не журіться, тату, все гаразд буде. Глядіть, - каже, - тут полюватимуть за лисицями паничі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю, а паничі мене купуватимуть у вас. То ви мене продайте за триста рублів, але продавайте без пут, от у нас і гроші будуть, розживемося!

Йдуть та йдуть, аж там на узліссі собаки ганяють лисицю, так ганяють, так ганяють, лисиця не втече, хорт не дожене. Син зараз перекидається хортом, догнав ту лисицю, піймав. Паничі вискочили з лісу.

- Се твій хорт?

- Мій!

- Добрий хорт! Продай його нам.

- Купіть. Триста рублів без пут.

- Нащо нам твої пута - ми йому позолочені зробимо. На сто!

- Ні.

- Ну, бери всі гроші, давай хорта. - Відрахували гроші, взяли хорта - нумо полювати. Випустили того хорта знову на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс та перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

Йдуть та йдуть, батько й каже:

- Мало нам, сину, цих грошей - треба хазяйство завести...

- Не журіться, тату, буде ще. Тут, - каже, - паничі їхатимуть полювати на перепелиці з соколом. Я перекинусь соколом, вони мене купуватимуть, а ви мене продайте знов за триста рублів без шапочки.

От ідуть полем, паничі випустили сокола на перепела; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувся соколом, так зразу і насів на того перепела. Паничі побачили.

- Це твій сокіл? Продай його нам.

- Купіть. Як дасте триста рублів, то беріть собі сокола, тільки без шапочки.

- Ми йому з дорогої тканини зробимо...

Поторгувались, продав за триста рублів. От паничі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів, так полетів, а тоді перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

- Ну, тепер ми розжилися трохи, - каже батько.

- Почекайте, тату, ще буде. Як переходитимемо через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене продавайте: дадуть вам за мене тисячу рублів; тільки продавайте без недоуздка.

От підходять до містечка - аж ярмарок. Син перекинувся конем - І такий кінь, як змій, і приступить страшно! Батько веде того коня за недоуздок, а він так гарцює, копитом землю вибиває! Тут понаходилось купців - торгують.

- Тисячу, - каже, - без недоуздка, то й беріть!

- Та навіщо нам цей недоуздок, ми йому срібну позолочену уздечку зробимо!

Дають п’ятсот. А це підходить циган сліпий на одне око та:

- Ге! Дорого, батю: візьми п’ятсот з недоуздком! Ну шістсот... бери! Ну, бери, батю, тільки з недоуздком.

- Е, ні, цигане, недоуздок мій!

- Чоловіче добрий! Де ти видав, щоб коня продавали без уздечки? І передати ніяк... Ну, батю, я тобі п’ять рублів накину, - тільки з недоуздком.

Чоловік подумав: циган дає аж п’ять карбованців! Узяв і віддав. А то не циган, то Ох перекинувся циганом. Той кінь несе та й несе Оха - вище дерева, нижче хмари... От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив на степу, а сам пішов у хату.

- Не втік-таки від моїх рук, вражий син! - каже жінці.

От в обідню пору бере Ох того коня за повід, веде до водопою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить - та й перекинувся окунем і поплив. Ох, недовго думавши, перекинувся і собі щукою та нумо ганятися за тим окунем. Так оце що нажене, то окунь одстовбурчить плавники та хвостом повернеться, то щука й не візьме... От оце вона дожене та:

- Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з тобою!

- Коли ти, кумонько, хочеш балакати, - каже окунець щуці, - то я і так чую!

Та це що нажене щука окуня та:

- Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!

А окунець одстовбурчить пірця та:

- Кажи, кумонько, я й так чую!

Довго ганялись щука за окунем - та ні! А це випливає той окунь під берег - аж там цариця шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перетнем у золотій оправі. Царівна й побачила, та й вихопила той перстень з води. Приносить додому, хвалиться:

- Який я, таточку, гарний перстень найшла! - Батько любується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!

Коли це через якийсь там час сповіщають царя, що прийшов купець. (А то Ох купцем перекинувся.) Цар вийшов:

- Що тобі треба, купче?

- Так і так: їхав я, - каже Ох, - кораблем по морю, віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду... Чи ніхто з ваших не знайшов?

- Моя дочка знайшла.

Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб віддала, бо мені, каже, і на світі не жить, як не привезу того перстня! Так вона не оддає, та й годі! Тут уже цар уступився:

- Оддай, - каже, - дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові, віддай!

А Ох так просить:

- Що хочете, та й беріть у мене, тільки оддайте мені перстень!

- Ну, коли так, - каже царівна, - то ані тобі, ні мені! - та й кинула той перстень на землю...

А перстень і розсипався пшоном: порозкочувалося по всій хаті. А Ох, недовго думавши, перекинувся півнем та нумо дзьобати оте пшоно. Усе з’їв... А одна пшонина закотилася під ноги царівні, він тієї пшонини й не помітив. Як усе видзьобав, то вискочив у вікно та й полетів собі... А з тієї пшонини перекинувся парубок - і такий гарний, що царівна, як побачила, так і закохалася одразу, та так щиро просить царя й царицю, щоб її віддали за нього:

- Ні за ким, - каже, - я щаслива не буду, а за ним моє щастя!

Цар довго морщився, що за простого парубка оддає свою дочку, а далі порадився з царицею, взяли їх поблагословили та одружили. І таке весілля справили, що ввесь білий світ запросили. І я там був, мед-вино пив, хоч у роті не було, а по бороді текло - тим вона в мене й побіліла!

Розташуйте ілюстрації до казки у правильній логічній послідовності:

1.

2.

3.

4.

Розташуйте в правильній послідовності майстрів, до яких батько віддавав у науку сина.

швець, коваль, кравець

Міні-характеристика героїв казки “ОХ”

Ох – чарівна істота, лісовий цар, який живе під землею. Це «маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна». Він найняв головного героя, який був дуже лінивий. Завдяки Оху хлопець багато чого навчився, став працьовитим. Та Ох не лише розумний, а й хитрий. Він не хоче втрачати наймита і повертати його батькові, тому щоб утримати хлопця користується чарами.

Батько – бідний та працьовитий чоловік, син якого був ледарем. Він любив його, тому вирішив віддати його на науку до різних майстрів. Коли ні швець, ні кравець, ні ковіль не змогли побороти лінь хлопця, він найняв його до Оха. Риси характеру батька у казці “ОХ”: працьовитий, турботливий, жадібний.

Син – головний герой казки, його батьки були бідняками та багато працювали. Він виріс примхливим та лінивим хлопцем, батькам не допомагав, не хотів учитися ні в кравця, ні в шевця, ні в коваля. Та три роки проведені у лісовика Оха змінили його, він навчився працювати. Та крім того ще й здобуває вміння перетворюватись на різних тварин. Завдяки своїй працьовитості хлопець стає щасливим, у нього закохується царівна.

Складання сенканів.

Скласти сенкан до одного із героїв казки.

Міні-есе

"Яке чарівне вміння ви б хотіли мати?"

Рефлексія.

Доведи або спростуй думку.

• За своєю вдачею Ох добрий /злий, бо…

Домашнє завдання.

Поділіть казку «Ох» на частини. Доберіть до кожної з них заголовок і запишіть у зошити.