Цього навчального року ви вивчатимете події Модерної доби, що відбувалися наприкінці XVIII — на початку XX ст. Вчені назвали цей період «довгим XIX століттям», оскільки тогочасні історичні процеси тривали значно більше, ніж 100 років. Період кінця XVIII — початку XX ст. у всесвітній історії Модерної доби став часом значних змін, пов’язаних з розгортанням процесів соціально-економічної і політичної модернізації. Зокрема, у країнах Центральної, Західної Європи та Америки, які називають Заходом, унаслідок індустріальної революції, що охопила їх у цей період, відбувався перехід від традиційного аграрного до індустріального суспільства.

Словник теми:

Модерна доба — період всесвітньої історії, хронологічні межі якої найчастіше визначають від кінця XVIII ст. до сьогодення. Цей період також називають сучасною історією.

«Довге XIX століття» — термін, який застосовують для визначення подій історії людства, що відбувалися в 1789—1914 рр. Його запровадив британський історик Ерік Гобсбаум.

Модернізація — оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду або переробка чогось відповідно до сучасних вимог.

Індустріальна революція — процес розвитку суспільства, під час якого відбувається перехід від мануфактур (використання ручної праці) до фабрик і заводів (використання машин і верстатів).

Індустріальне суспільство — стадія розвитку суспільства, за якої завершено створення розвиненої промисловості та відповідних соціальних і політичних структур.

Національне відродження в Європі.

У «довгому XIX столітті» в Європі поширилися процеси формування націй. Їх започаткувала Французька революція кінця XVIII ст., яка проголосила націю джерелом вищої влади в країні. У результаті поширення цих ідей серед бездержавних народів тогочасної Європи розгорталися національно-визвольні рухи. Європейські мислителі XIX ст. почали використовувати щодо них термін «національне відродження». Вони вважали, що нації, які існували раніше й занепали за несприятливих умов, тепер прагнуть відродитися. Однак, на думку сучасних дослідників, насправді цей процес означав формування нових націй, які ставали важливими учасниками європейської історії. У другій половині XX ст. набув поширення підхід, запропонований чеським ученим Мірославом Грохом. Він поділив національне відродження слов’янських народів на три етапи:

1.Фольклорно-етнографічний — прояв інтересу до історії, звичаїв та мови свого народу з боку інтелігенції;

2.Культурницько-літературний — групи освічених людей визначаються зі своїми культурними й політичними вимогами та починають агітацію за їх поширення серед широких верств населення;

3.Політичний — виникнення перших політичних партій та рухів, висування перших політичних програм, які розгортають боротьбу за право націй. За сприятливих умов й успіхів у боротьбі цей суспільний рух може сприяти виникненню національних держав.

Джерела історії Модерної доби.

Ви вже знаєте про те, що минуле досліджують за історичними джерелами, які є носіями інформації про розвиток людства. Історичні джерела поділяють на такі типи:

1.Речові — знаряддя праці, побутові речі, зброя, предмети ужиткового мистецтва, монети, печатки, прикраси, архітектурні споруди, технічні засоби та пристрої тощо;

2.Писемні — літописи й хроніки, листи, документи, спогади сучасників і свідків подій тощо;

3.Усні — перекази, казки, міфи, історичні пісні, легенди тощо.

Виділяють також зображувальні, мовні, топонімічні, традиційно-звичаєві джерела інформації. У джерелах з історії Модерної доби відбулися зміни. Як і раніше, для дослідження залишилися важливими речові джерела — монети, предмети побуту, ювелірні вироби, зброя, архітектурні споруди та інші. Особливого значення в цей час набули писемні пам’ятки. Велику кількість серед них становлять щоденники, листи, мемуари, автобіографії, які дають змогу дослідити приватне життя людей, зрозуміти їхні думки та почуття. Значне поширення в цей час дістала преса (газети, журнали). Із розвитком наукових знань зросла кількість наукових праць. Розширення діяльності державних органів влади й органів місцевого самоврядування сприяло появі численних документів: це листи правителів держав, парламентські акти, судові рішення, податкові реєстри, міські хартії, дипломатичні договори тощо. Вони надавали інформацію про політичні події, економічні процеси та структуру населення. Значною є літературна спадщина, твори якої актуальні дотепер. Романи, поеми, п’єси відображають побут, звичаї, світогляд населення. Чимало інформації про традиції, вірування і звичаї людських спільнот у різних країнах у цей період можуть надати дослідження народних переказів, пісень, легенд тощо. Із появою технічних засобів, звукозапису, кіно й фотографії поступово поширювалися пов’язані із цими технічними досягненнями способи фіксації історичних подій. З’явилися такі види джерел, як аудіо-, фото- та кінодокументи. Варто нагадати, що для отримання достовірних уявлень про тогочасне життя людства необхідно поєднувати й порівнювати інформацію з різних історичних джерел.