Пояснити вживання розділових знаків при дієприкметниковому і дієприслівниковому зворотах.
Климко ледь скривив губи, пробуючи усміхнутись.
Він сів на проломлений дощаний ганок і мовчав, стиснувши долонями щоки.
Швець поклав на плече Климкові велику руку, подзьобану вугільними скалками, наче покроплену синькою.
Поліцаї пройшли повз шевця й Климка, навіть не глянувши на них, і той, що в кубанці, сказав другому.
Вони наближалися, перемацуючи очима кожне обличчя в ряду тачкарів.
Поспівчувавши, тихо і злякано оглядаючись, жінки помалу розійшлися.
Дівчина враз немов опритомніла: вхопила шевця за руку, гладила її тонкими пальчиками і шепотіла, шепотіла плачучи.
І всі заусміхалися теж, дивлячись на його веселі зморшки біля очей і по всьому виду, і над похмуро порожнім, усипаним сміттям майданом ніби проясніло.
А дівчина згорблено, низько опустивши голову, тягла за ним свою тачку не дерев'яних колесах.
Він поскидав із себе одну за одною всі викривачки: теплу ковдру, старе пальто, якісь кофти, діжурку свою ─ і встав, спустивши ноги додолу.
На стільці коло ліжка лежала скибка хліба, намазана смальцем і потрушена зверху сірою сіллю, та двоє червонобоких яблук.
Климко повільно, стримуючи себе, з'їв хліб і одне яблуко.
Тітка Марина подала клунок, заплакала тихо, поцілувала Климка, зросивши слізьми йому щоки, і зашепотіла гаряче.
Тітка ще раз поцілувала Климка, шепочучи щось сама собі, і поїзд, брякнувши буферами, рушив.
І Климко, зачувши його потужний лицарський гудок ще за семафором, ледве встигав вискочити з барака, щоб помахати дядькові Кирилові і побачити, як він усміхається йому і махає рукою…
Дядько Кирило, в білих напрасованих брюках, білих парусинових черевиках і блакитній сорочці, легко перехопленій у стані шовковим поясом, одягав Климка в матроський костюм з безкозиркою…
«Посадимо із Зульфатом вишню над ним, ─ думав Климко, уткнувшись головою в коліна.