Лютеранство. Аугсбурзький мир 1555 р. Боротьба між прихильниками та противниками ідей М. Лютера в Німеччині тривала ще 30 років після закінчення Селянської війни. Лютерани в Північній Німеччині реформували католицьку церкву. Головою церкви в кожному князівстві став князь, скасовувалися дорогі обряди, шанування ікон, богослужіння велося рідною мовою. Усі церковні володіння конфісковувалися.

У 1529 р. на засіданні рейхстагу у Шпаєрі католицька більшість прийняла рішення, за яким католицькі церковні служби мали стати обов’язковими на території князівств і в містах, прихильних лютеранству. У відповідь п’ять князів і 14 міст, прибічників лютеранства, склали протест, у якому заявили, що в питаннях віри неможливо підкорятися рішенню більшості. Відтоді прихильників лютеранства стали називати протестантами, а лютеранську церкву — протестантською.

Протестантизм — один з основних (поряд із католицизмом і православ'ям) напрямків у християнстві, що виник унаслідок Реформації у XVI ст. Його початковими формами були лютеранство, кальвінізм та англіканство.

Поширення Реформації в Європі

Боротьба затяглася на довгі роки. Згодом у це протистояння втрутився імператор Карл V. Він вирішив приборкати католицьких і протестантських князів. Загроза втрати незалежності спонукала князів об’єднатися. Спільне військо вирушило проти Карла V і ледь не взяло його в полон. Карл V змушений був погодитися на перемир’я.

У 1555 р. на імперському рейхстазі в місті Аугсбург було укладено релігійний мир, за яким визнавалося рівноправ’я католиків і протестантів. Право визначати релігію у своїх володіннях отримали князі, піддані мали дотримуватися тієї віри, яку сповідував князь, за принципом «чия влада, того й віра». Хоч Аугсбурзький мир не вирішив усіх проблем, він припинив суперечки між католиками і протестантами.

Усвідомлюючи повний крах своїх планів і те, що Аугсбурзький мир підтвердив фактичний розпад імперії, Карл V зрікся престолу.

Лютеранство — напрямок протестантизму, що виник у ході Реформації в Німеччині в XVI ст. У його основі лежить вчення М. Лютера.

Жан Кальвін і Реформація у Швейцарії. Кальвінізм. Серед європейських країн найбільшого поширення, крім Німеччини, реформаційний рух набув у Швейцарії.

Події в сусідній Німеччині мали великий вплив на кантони — окремі незалежні землі, що об’єднувалися у Швейцарський Союз. Більшість населення тут також була невдоволена католицькою церквою, виступала за обмеження її впливу й секуляризацію (конфіскацію) володінь. Центром реформаційного руху стало багате місто Женева. Городяни підтримали лютеранських проповідників і примусили католицьке духовенство залишити місто. Остаточну перемогу Реформація здобула в Женеві, коли туди прибув із Франції, рятуючись від релігійних переслідувань, француз Жан Кальвін (1509—1564). Він став відомим серед прихильників реформування церкви завдяки своїй головній праці «Настанова у християнській вірі». У 1541 р. Кальвін оселився в Женеві та залишався релігійним і політичним лідером міста до своєї смерті.

Кальвін розробив вчення, в основі якого була ідея про божественне призначення. Він вважав, що доля кожної людини заздалегідь визначена Богом. Тільки Бог вирішує, потрапить людина до пекла чи до раю. За свого земного життя людина має працювати, не прагнути комфорту й насолод, бути сумлінною й накопичувати гроші. Якщо людині випадає нагода отримати прибуток і вона не використає її, це буде великим гріхом. Якщо католицизм вважав багатство гріхом, то Кальвін, навпаки, видавав його за ознаку Божого благословення. Кальвін виправдовував лихварство, вважав за можливе існування рабовласництва.

Кальвінізм — напрямок протестантизму, що виник у процесі Реформації у Швейцарії в XVI ст. У його основі лежить вчення Ж. Кальвіна.

Жан Кальвін

Контрреформація — заходи, здійснювані католицькою церквою в 40-х рр. XVI — 60-х рр. XVII ст. з метою власного оновлення і протидії поширенню протестантизму.

У Європі Женеву стали називати «протестантським Римом», а Кальвіна — «женевським Папою». Кальвіністська церква у Швейцарії контролювала всі сфери життя; було заборонено танці, пісні, святковий одяг, прикраси. За будь-які провини людей жорстоко карали. Відомо, що за рішенням Кальвіна було страчено семирічного хлопчика за те, що він ударив свою матір. Тих жителів Женеви, які не бажали підкорюватися новим порядкам, позбавляли громадянських прав і виганяли з міста або карали смертю. Усіх приголомшила доля іспанського лікаря-католика Мігеля Сервета. За виступи проти католицької церкви його переслідувала інквізиція, і він сподівався знайти порятунок у Женеві. Проте Кальвіну також була не до вподоби його звичка брати все під сумнів. «Женевський Папа» звинуватив Сервета в єресі та присудив до спалення на вогнищі.

Незважаючи на ці крайнощі, кальвінізм у цілому відповідав потребам нового суспільства, становлення якого відбувалося. Погляди Кальвіна поширилися із Женеви до тих країн, де почали розвиватися ринкові відносини, і стали основою ідеології «ділової людини» Нового часу.

Контрреформація. Тридентський собор. У зв’язку з поширенням впливу протестантизму католицька церква розпочала власну реформу і вступила на шлях відродження. Це була система заходів, які отримали назву Контрреформації. Її представники закликали зібрати церковний собор для здійснення перетворень у житті католицької церкви і водночас активніше протидіяти наступу протестантизму.

Коли виникла небезпека поширення лютеранських ідей в Італії, Папа Павло III (1534—1549 рр.) створив у 1542 р. Конгрегацію верховної інквізиції — Вищий апостольський трибунал, якій доручив боротися з поширенням єресі. Із часом вона почала впливати майже на всі католицькі держави. З особливою жорстокістю інквізиція діяла в Іспанії та Португалії, де всі підозрювані, «залишки лютеран» і «прибічники еразмізму» засуджувалися до спалення.

Тридентський собор. 1563. Художник Тиціан

Катування інквізиції

Наступного року було створено «Індекс заборонених книг». Внесені до «Індексу...» книжки вилучали в книготорговців і спалювали на майданах разом із портретами авторів. Винним у читанні або переховуванні заборонених книг загрожував суд інквізиції. Водночас із цим Папа доручив раді церковних вчених розробити проект реформи для зміцнення католицької церкви. Затвердити цю реформу мав церковний собор, який зібрався в місті Тридент. Тридентський собор працював із перервами в 1545—1563 рр. й отримав від Папи повну свободу дій в обговоренні питань церковного життя.

Собор закликав до очищення церкви від негідних її членів, заборонив продаж індульгенцій і церковних посад, установив суворий нагляд за поведінкою священиків. Церква повернулася до своєї головної справи — піклуватися про душі людей і допомагати бідним; ченці відкрили двері монастирів для хворих і жебраків, стали надавати притулок бездомним і хліб голодним. На Тридентському соборі було також затверджено основні католицькі догмати. Рішення собору надихали прихильників католицизму, але його категорична відмова вести діалог із протестантами сприяла посиленню релігійного розколу в Європі.

«Товариство Ісуса» (Орден єзуїтів). Особливу роль у боротьбі проти Реформації відіграло «Товариство Ісуса», або Орден єзуїтів (від латин. Jesus — Ісус), створене іспанським дворянином Ігнатієм Лойолою (1491—1556). Затверджений Папою в 1540 р. орден став основним знаряддям папства в боротьбі проти реформаційного руху.

Головною особливістю ордену була жорстка дисципліна, яка панувала серед єзуїтів і передбачала повне підкорення членів ордену їхнім керівникам. За вчинки підлеглих відповідали їхні керівники.

Досконала організація дозволяла ордену діяти надзвичайно ефективно, у найкоротші терміни досягати поставленої мети, використовуючи будь-які методи. Проте це не було об’єднанням людей, які сліпо виконували накази керівників. «Товариство Ісуса» було орденом інтелектуалів, які здобули чудову освіту, мали неабиякі природні здібності й усвідомлено віддали себе справі відродження могутності церкви. Досягти своєї мети єзуїти намагалися, впливаючи на думки й душі людей, а не лише шляхом політичних інтриг і змов. Заняття політикою не було головним у діяльності ордену.

Папа Павло III приймає від І. Лойоли книгу зі статутом Ордену єзуїтів

Одним з основних напрямків у діяльності ордену стала освітня діяльність. Дві третини всіх організацій «Товариства Ісуса» в XVII—XVIII ст. складали школи та університети, а 4/5 від загальної кількості його членів становили студенти й викладачі. У своїх навчальних закладах єзуїти досягли високого рівня освіти, надавали ґрунтовні знання з предметів, водночас виховуючи учнів у дусі католицизму. Їхньою метою було через вплив на молодь поступово змінити ставлення в суспільстві до католицької церкви.

Не менш впливовим напрямком у діяльності ордену було місіонерство. Характерною рисою їхньої діяльності було те, що вони намагалися не втручатися в місцеві звичаї й традиції, мирно узгоджуючи їх із вимогами християнської релігії. Стикаючись із фактами грубого порушення норм християнської моралі колонізаторами, вони гнівно засуджували ці дії, ставали на захист місцевого населення. У 1556 р., коли помер І. Лойола, орден уже мав понад 100 місій у різних країнах світу.

Із листа І. Лойоли до імператора Карла V

Для боротьби зі злом, що поширюється і лютує в Німеччині, необхідно перш за все віддати перевагу такому засобу, як університети, які служать прикладом релігійного життя, цілісності католицького вчення і приводять учнів до добра...

1. До чого автор листа закликав імператора? 2. Які можливості для боротьби з поширенням Реформації, на вашу думку, могли дати католицькій церкві освітні заклади?

Складіть у зошиті порівняльну таблицю «Лютеранство і кальвінізм».

Критерії для порівняння	Лютеранство	Кальвінізм
Основні положення вчення
У яких країнах поширилося

Складіть історичний портрет Ж. Кальвіна або І. Лойоли (за вибором).