Як стверджують космонавти, із космосу наша планета здається блакитного кольору. І тільки ми, її мешканці, можемо милуватися чарівним різнобарв’ям природи у різні пори року. Пейзаж кожної пори року має свою палітру кольорів і відтінків.

Ніжно-зелена весна приносить радість оновлення. У весняних пейзажах нерідко головним героєм стає біло-рожевий квітучий сад.

Мальовниче літо, повне тепла і сонця, — справжнє свято насичених кольорів, що створюють яскраве квіткове різнобарв’я! У палітрі поля, лісу, луків багато відтінків зеленого, який стає домінантним.

Осінній краєвид сліпить золотом і багрянцем, зачаровує теплою кольоровою гамою.

Земля на зимових пейзажах вкрита блакитно-білою сніговою ковдрою, дерева, прикрашені інеєм, виблискують сріблясто-сліпучими тонами.

Щоб передати на картині емоційний стан, певний настрій, художники застосовують колорит - один із найважливіших засобів виразності, який означає поєднання кольорів у гармонійну цілісність.

Засобами колориту можна передати в пейзажах стан природи в різні пори року, часи доби, погодні явища — дощ, туман, сніг тощо.

Потрібно враховувати характер освітлення, адже суттєво відрізнятиметься колорит картини із зображенням похмурого чи сонячного дня, місячної ночі або вечірніх сутінків.

Колорит у живописі виконує також композиційні завдання, сприяє організації простору. Завдяки домінантному кольору, різним колірним акцентам, увага глядача концентрується на головному в творі та на найважливіших для розуміння образного змісту деталях.

Характер колориту, співвідношення тонів зумовлені змістом і задумом композиції. Він буває теплим чи холодним, світлим або темним, яскравим чи приглушеним, насиченим або тьмяним.

Важливу роль у колориті пейзажу має колірний контраст, що надає напруженості, динамічності композиції.

Майстрів, які особливо відчувають тонкощі поєднань кольорів і демонструють цей цінний дар у власній оригінальній палітрі, називають колористами.

До видатних українських колористів, що здобули світове визнання, належить Микола Глущенко:

Микола Глущенко. Зима

Микола Глущенко. Квітучий сад

Микола Глущенко. Сінокіс

Микола Глущенко. Київ восени

До портретної галереї

Микола Глущенко (1901-1977) — відомий український живописець. Народився в м. Новомосковську, був нащадком козацького роду. Професійну освіту здобув у Берлінській вищій школі образотворчих мистецтв.

Микола Глущенко

Після смерті батька п’ятирічний хлопчик з матір’ю переїхав до родичів на Курщину в українське село Борисівку, відоме на Слобожанщині своїми іконописцями-«богомазами». Саме вони й пробудили в юнака глибокий інтерес до малювання.
Впродовж 1910—1918 рр. навчався в Юзівському (Юзівка, тепер — Донецьк) 8-класному училищі, де на уроках малювання отримав основи художньої грамоти.

Впродовж 1919-1921 рр. навчався в приватній школі-студії Ганса Балушека і Кампфа. У 1920-1924 рр. продовжив навчання у Берлінському університеті мистецтв. Познайомився з видатними діячами української еміграції: гетьманом П. Скоропадським, професором Р. Смаль-Стоцьким, письменником В. Винниченком, режисером О. Довженком.
Упродовж 1925-1936 рр. працював у Парижі у власному художньому ательє. У Франції Микола Глущенко вів активне богемне життя. Працював у жанрах пейзажу, портрета, натюрморта. З великим успіхом виставляв свої роботи в різних країнах світу і набув слави як неперевершений майстер пейзажу.

Після другої світової війни М. Глущенко повернувся в Україну, жив переважно в Києві. Брав участь у близько 50 персональних виставках і понад 200 групових. Улюбленим жанром живописця був пейзаж, і саме у флористиці він сповна реалізував свій дар колориста.

Чарівна краса рідної землі — постійне і потужне джерело його натхнення. Картини майстра представлені в багатьох українських і закордонних музеях, приватних колекціях. За заповітом М. Глущенка 1250 його робіт було передано Міністерству культури України.

Візуальна грамота

Щоб передати простір, художники застосовують лінійну і повітряну перспективу.

Правила повітряної перспективи

Предмети першого плану детально промальовуються, вони сприймаються чіткими й контрастними, зображуються яскравими, насиченими кольорами.
Зі збільшенням відстані між предметом спостереження і глядачем контрасти зменшуються, предмети стають нечіткими, розмитими, промальовуються узагальнено без подробиць; кольори стають приглушеними, втрачають свою яскравість і насиченість.
Із наближенням до лінії горизонту предмети темнішають, набувають холодних відтінків (блакитного, сіро-фіолетового тощо).