Сигналізація призначена для попередження працюючих про пуск і зупинку обладнання, порушення технологічного процесу, аварійну ситуацію. За принципом дії вона може бути світлова, звукова. Світлову сигналізацію використовують на транспортних засобах, в електроустановках, на пультах керування напівавтоматичними і автоматичними лініями. Сигнальні пристрої контролюють температуру, тиск, швидкість руху, вміст шкідливих речовин, вібрацію, випромінювання.

За функціональним призначенням сигнальні пристрої поділяються на:

аварійні (сповіщають про виникнення небезпечного режиму в роботі);
інформаційні (інформують про вид і значення небезпечних параметрів);
запобіжні (попереджують про необхідність дотримуватися вимог безпеки).

Засоби світлової сигналізації обладнуються світофільтрами червоного, жовтого, зеленого та синього кольору.

Звукова сигналізація у вигляді сирен, гудків, дзвінків, зумерів, ревунів.

Попереджувальні надписи і сигнальне фарбування робиться з метою підвищення уваги працюючих, попередження їх можливу небезпеку на робочому місці.

Рекомендується фарбувати машини і устаткування у сигнальні кольори:

Кольори сигнальні та знаки безпеки регламентуються ДСТУ ISO 6309:2007. ДСТУ встановлює сигнальні кольори з такими значеннями:

червоний – «Стоп», «Заборона», «Явна небезпека»;
жовтий – «Увага», «Попередження про можливу небезпеку»;
зелений – «Безпека», «Дозвіл», «Шлях вільний»;
синій – «Інформація».

Знаки безпеки призначені для привертання уваги працюючих до: можливої небезпеки чи дозволу на виконання відповідних робіт з метою забезпечення безпеки.

Якщо знак безпеки встановлено на воротах чи вхідних дверях приміщення, при в'їзді на об'єкт значить, що його дія поширюється на весь об\'єкт , на все приміщення.

Червоний сигнальний колір застосовують:

а) у заборонних знаках;

б) для позначення відключення пристроїв машин і механізмів, у тому числі аварійних;

в) для позначення внутрішніх поверхонь огороджувальних кожухів і корпусів;

г) для забарвлення сигнальних ламп, що вказують на порушення умов безпеки.

Жовтий сигнальний колір застосовують:

а) у попереджувальних знаках;

б) для фарбування огорож небезпечних зон;

в) для позначення крайок огороджувальних пристроїв, які не повністю закривають небезпечні місця обладнання.

Зелений сигнальний колір застосовують у розпорядчих знаках, для фарбування пристроїв і засобів забезпечення безпеки, аварійних та рятувальних виходів, пунктів першої допомоги, аптечок, а також сигнальних ламп, що сповіщають про нормальний режим роботи машин і механізмів.

Синій сигнальний колір використовують у вказівних знаках і для позначення елементів виробничо-технічної інформації (наприклад робочих входів).

Для посилення контрасту сигнальних кольорів, а також для виконання пояснювальних написів і символічних зображень на знаках слід застосовувати ахроматичні кольори: білий – на червоному, зелений – на синьому, чорний – жовтому і білому фонах.

Вивішування плакатів безпеки здійснюють з метою запобігання помилковим діям обслуговуючого персоналу, випадковій подачі напруги.

Кожний знак безпеки повинен мати пояснювальні написи: « Не палити», «Стій! Охорона зона», «Бережись. Рух транспорту»

«Правилами експлуатації електрозахисних засобів» передбачені знаки та плакати, які подано в таблиці

Мала напруга

Під час виконання робіт за допомогою пересувних електричних машин, переносного електрифікованого інструменту, переносних світильників людина має довгочасний контакт з корпусами цього електрообладнання. Враховуючи ту обставину, що в результаті пересування або під час роботи можливі різні механічні пошкодження, в тому числі й ізоляції, небезпека ураження електричним струмом різко зростає. При цьому можлива поява напруги на корпусі, особливо коли робота виконується в приміщеннях із підвищеною небезпекою, особливо небезпечних або поза приміщеннями.

Захисним засобом, який усуває таку небезпеку, є застосування для живлення вказаного вище електрообладнання малої напруги – не більш як 42 В.

Наднизька (мала) напруга в електроустановках напругою до 1 кВ може бути застосована для захисту від ураження електричним струмом при прямому й (або) непрямому дотиках у сполученні із захисним електричним розподілом кіл або у сполученні з автоматичним вимиканням живлення. В цьому випадку напруга електроустановки не перевищує тривало припустимої напруги дотику, і контакт людини із струмовідними частинами буде безпечним. Але в приміщеннях із підвищеною небезпекою, особливо небезпечних приміщеннях, а також в інших умовах підвищеної небезпеки опір людини може бути суттєво зниженим, і в результаті випадкового дотику до струмовідних частин струм, що проходить через людину, може досягати небезпечних значень. Тому за таких умов рекомендується застосування захисних засобів.

Джерелами зниженої напруги є, як правило, спеціальні знижувальні трансформатори. Щоб виключити небезпеку ураження людини струмом у випадку замикання на корпус або в разі переходу високої напруги на обмотку нижчої напруги, корпус трансформатора, а також один із виводів, нейтраль або середня точка вторинної обмотки мають бути заземлені. Струмовідні частини кіл малої напруги мають бути електрично відділені від інших кіл так, щоб забезпечувався електричний розподіл, рівноцінний розподілу між первинною й вторинною обмотками розподільного трансформатора.

Провідники кіл малої напруги, як правило, мають бути прокладені окремо від провідників більш високих напруг і захисних провідників або відділені від них заземленим металевим екраном (оболонкою), або укладені в неметалеву оболонку додатково до основної ізоляції. Вилки й розетки штепсельних з'єднувачів у колах малої напруги мають не допускати підключення до розеток і вилок інших напруг. Штепсельні розетки мають бути без захисного контакту.