Поняття та основні принципи взаємодії слідчого, оперативних та експертних підрозділів у процесі розкриття злочинів.Форми взаємодії слідчого з експертом та оперативними працівниками.

Форми взаємодії слідчого з оперативними та експертно-криміналістичними підрозділами визначаються обставинами конкретної розслідуваної справи. При розслідуванні справ взаємодія складається, як правило, з трьох етапів.

Перший етап розпочинається з виїзду на місце події і триває до закінчення розшуку злочинця за свіжими слідами. Слідчий проводить огляд місця події та процесуально оформлює його результати. Експерту слідчий доручає фотографування, виявлення, фіксацію та вилучення слідів на місці злочину, речей, мікрооб'єктів, застосування пошукової та іншої криміналістичної техніки, виготовлення планів, схем. Оперативний працівник встановлює можливих свідків злочину і опитує їх, з'ясовує можливі напрямки відходу злочинця з місця події, його прикмети, переслідує його і затримує.

На другому етапі слідчий, оперативний працівник та експерт-кри- міналіст спільно аналізують отримані на першому етапі дані про подію злочину і можливих його учасників на підставі отриманої кожним з них інформації. На основі такого обміну інформацією розробляються та висуваються слідчі версії, узгоджуються заходи для їх перевірки, визначаються конкретні виконавці та розробляється узгоджений план розслідування справи.

Оперативні працівники на цьому етапі вирішують питання перевірки раніш засуджених, які мешкають поблизу місця злочину, осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, вивчають та аналізують розкриті та нерозкриті справи про злочини, вчинені аналогічним способом, орієнтують особовий склад суміжних ОВС про вчинений злочин, викрадені речі, отримують інформацію з оперативних джерел і дають відповідні завдання негласному апарату.

Експерт складає зі слів очевидців суб'єктивний портрет злочинця, розмножує його та передає в інші підрозділи ОВС; перевіряє за криміналістичними обліками сліди, що були вилучені на місці події. Проводить експертизи та інформує слідчого про їх результати.

Основне завдання третього етапу - отримання доказів, що підтверджують або спростовують підозру у вчиненні злочину, встановлення усіх учасників злочину, виявлення та вилучення викраденого майна, забезпечення можливої конфіскації майна особи, що вчинила злочин, отримання додаткових доказів, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

До іншої групи справ, у якій має місце взаємодія слідчого з експертом та оперативним працівником належать справи, що порушуються внаслідок реалізації оперативних матеріалів. Оперативні працівники отримавши інформацію щодо злочинів що готуються, або триваючих злочинів, вживають заходи з встановлення всіх співучасників злочину, можливих свідків, місця переховування майна, здобутого злочинним шляхом, здійснюють оперативне стеження та фіксують злочинну діяльність і контакти фігурантів, встановлюють інші обставини, що мають значення для розслідування справи. Отримавши від оперативних працівників попередньо зібрані матеріали, слідчий оцінює їх з точки зору достатності, достовірності та обґрунтованості та приймає рішення про порушення кримінальної справи або пропонує оперативним працівникам їх доопрацювати та отримати додаткові дані. У разі порушення справи, слідчий обговорює з оперативними працівниками: коли, з якої слідчої дії розпочати реалізацію оперативних матері
 

 
алів - із затримання, одночасного обшуку у підозрюваних за місцем їх роботи або проживання, виїмки документів, допитів свідків тощо.

Спеціаліст-криміналіст допомагає слідчому провести правильний відбір документів, що підлягають вилученню під час обшуку або виїмки, надає допомогу у застосуванні пошукової техніки з метою виявлення схованок, застосовує фотографію, аудіо та відеозапис та іншу криміналістичну техніку.

Успішна боротьба зі злочинністю на сучасному етапі є неможливою без забезпечення тісної взаємодії слідчого, оперативно-розшуко- вих та експертних підрозділів.

Так, слідчий наділений повноваженнями проводити слідчі дії у повному обсягу, передбаченому КПК України, і за їх допомогою він встановлює злочинців та доказує їх винуватість у вчиненні злочину, збирає інші докази у справі, виявляє обставини, що сприяли вчиненню злочину.

Значними можливостями у боротьбі зі злочинністю наділені опе- ративно-розшукові підрозділи, правовою основою діяльності яких є Закони України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про правові основи боротьби з організованою злочинністю". Уповноважені законом на проведення широкого спектру оперативно-розшукових дій, вони мають значні людські ресурси та технічні засоби, які дозволяють здійснювати пошук злочинців та можливих свідків вчинення злочинів, вести оперативне спостереження та оперативну розробку.

Експертно-криміналістичні підрозділи, маючи у своєму штаті досвідчених фахівців, користуються у своїй діяльності найсучаснішою технікою для виявлення, фіксації, вилучення та дослідження різноманітних слідів та інших речових доказів. Експертно-криміналістичні підрозділи ОВС з метою надання допомоги слідчим та працівникам органів дізнання створюють відповідні криміналістичні картотеки та обліки (слідів пальців рук, куль, гільз зі слідами зброї, колекції зброї, підроблених документів, зразків протекторів автомобільних шин та ін.). За допомогою цих обліків та колекцій, експертно-криміналістичні підрозділи можуть надавати слідчим працівникам різну інформацію, яка має суттєве значення для розкриття та розслідування злочинів.

Взаємодія слідчих, експертно-криміналістичних та оперативно- розшукових підрозділів повинна ґрунтуватися на таких основних принципах.

1. Взаємодія повинна ґрунтуватися на вимогах закону. З метою виключення суб'єктивізму в цьому питанні та залежності взаємодії від волі окремих осіб, що приймають у ній участь, основні аспекти взаємодії регламентуються законом.

2. Взаємодія передбачає виявлення ініціативи усіма її учасниками з метою забезпечення швидкого та повного розслідування. Із законодавчих положень, що регламентують взаємодію слідчого з опера- тивно-розшуковими та експертно-криміналістичними підрозділами вбачається, що ініціатива у такій взаємодії повинна виходити від слідчого. Саме йому надається право з урахуванням конкретних обставин справи визначати, у яких випадках, коли, та працівників яких саме служб (підрозділів) необхідно залучити для допомоги і з якою метою.

3. Взаємодія повинна тривати стільки, скільки цього вимагають інтереси справи. Виявлення ініціативи для здійснення взаємодії не повинно бути одноразовим, носити епізодичний характер. Взаємодія повинна розпочинатися, як правило, з моменту порушення кримінальної справи і тривати до повного закінчення провадження у справі.

4. Взаємодія повинна здійснюватися на основі планування. Як

свідчить практика, взаємодія при розкритті злочинів буває конкретною та ефективною, якщо вона побудована на плановій основі.

1. Знання усіма учасниками взаємодії можливостей кожної з

сторін. Слідчий не буде спроможний у повній мірі використати можливості оперативних або експертно-криміналістичних підрозділів, якщо він не буде мати про них достатньої уяви.

На підставі викладеного, взаємодію можна визначити як спільну діяльність слідчого, оперативних та експертно-криміналістичних підрозділів з розробки і здійснення заходів по комплексному використанню процесуальних, оперативно-розшукових та техніко-кримі- налістичних засобів з метою успішного розкриття злочинів, встановленню винних та виявленню обставин, що сприяли вчиненню злочину, вжиття заходів для їх усунення.

Поняття, завдання і форми профілактичної діяльності слідчого

Профілактична діяльність взагалі - це система заходів економічного, соціально-культурного та правового характеру, які використовуються державними органами та громадськими організаціями з метою боротьби зі злочинністю та усунення її причин і передумов. Тому за видом суб'єкта профілактичну діяльність поділяють на: слідчу профілактику, яка проводиться слідчим, та оперативну, яка проводиться органами дізнання; експертну, судову тощо.

Метою профілактики є усунення причин та умов вчинення злочинів, запобігання злочинам. Профілактика може бути загальною та індивідуальною.

Розслідування злочинів та справедливе покарання злочинців, як і вся боротьба з правопорушеннями, виконують загально профілактичну функцію. Разом з тим органи дізнання та досудового слідства під час виконання своїх функцій зобов'язані проводити профілактичну роботу як загального плану, так і індивідуальну.

Відповідно до ст. 22 КПК України суд, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх необхідних, передбачених законом, заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження справи.

У зв'язку з проведенням дізнання, досудового слідства та судового розгляду справи, орган дізнання, слідчий, прокурор та суд зобов'язані згідно зі ст. 23 КПК України виявляти причини й умови, які сприяють вчиненню злочину. Засобами та методами виявлення причин є слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, розвиток та узагальнення слідчої та судової практики, анкетування та опитування різних категорій осіб - слідчих, оперативних працівників, засуджених осіб, та таких, які відбувають покарання, посадових осіб та ін. На основі зібраної інформації формують загальні й конкретні причини та умови, які сприяють вчиненню злочину. Узагальнені матеріали доводяться до громадськості. Один з процесуальних засобів впливу слідчого - внесення подання у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі стосовно прийняття заходів щодо усунення виявлених причин злочину.

Орган дізнання, крім загальної профілактики, веде індивідуальну роботу з правопорушниками громадського порядку: виносить застереження, попередження, накладає штраф тощо.

Форми профілактичної діяльності відрізняються залежно від етапів розслідування злочинів. На стадії порушення кримінальної справи орган дізнання та слідчий ведуть профілактичну роботу обмеженими процесуальними засобами: бесіди, попередження, контроль руху та розподілу матеріальних засобів (якщо у вчиненій події відсутні ознаки злочину, вживають адміністративних заходів).

Основна робота з профілактики проводиться на наступній стадії розслідування, коли зібрана повна інформація, досліджено механізм злочину та встановлені причини злочину. Дотримуючись принципу збереження таємниці слідства, слідчий рідко на цьому етапі виступає перед колективом, де вчинена крадіжка та розкриває способи її вчинення. В цих випадках він частіше вносить подання і ще до кінця слідства зобов'язує керівництво організації ліквідувати причини та умови вчинення злочину (встановити охоронну сигналізацію, посилити пропускний режим, огородити територію, освітити конкретні ділянки території сховища, складу тощо). На заключному етапі розслідування та стадії судового розгляду організовуються виїзні сесії суду на виробництві, вносяться подання, окремі ухвали та ін.