Політика «умиротворення» агресора та її крах

Всесвітня історія

Для кого: 10 Клас

10 проходжень

3 запитань

13.04.2022

1157

призначити в журнал Створити урок на базі цього або додати запитання до вже існуючого уроку

Вміст уроку:

Завдання №1 Теоретичний блок

Тема: Політика «умиротворення» агресора та її крах §26.

Важливо згадати!

НЕДОТРИМАННЯ НІМЕЧЧИНОЮ СТАТЕЙ ВЕРСАЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ

1. Після приходу до влади у 1933 р. нацистський режим почав переглядати умови Версальського договору, за яким Німеччина позбавлялася своїх колоній і повинна була виплачувати величезні суми репарацій.

2. Жовтень 1933 р. На конференції з питань роззброєння Німеччина в ультимативній формі вимагала скасувати військові статті Версальського договору і надати їй “рівні права” на озброєння. Після відмови німецька делегація залишила конференцію.

3. Жовтень 1933 р. Через декілька днів Німеччина вийшла з Ліги Націй, розв’язавши цим самим руки для озброєнь і агресії.

Причини виникнення політики «умиротворення».

В умовах, що склалися, мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Вона передбачала колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Проте спільної відсічі не вийшло. Насамперед це пов’язано з тим, що здатність країн Заходу до колективних дій проти агресора знизилася через загострення взаємного суперництва в пошуках виходу з економічної кризи. До того ж скрутне економічне становище відвертало увагу суспільства й політиків на внутрішні проблеми.

Громадськість в Англії та Франції була налаштована проти застосування сили. Китай та Ефіопія здавалися занадто далекими, щоб вбачати в них загрозу європейській безпеці.

Такі настрої знайшли своє відображення в політиці «умиротворення», яка вела країни до пасивності й зайвої обережності.

Плани нацистської Німеччини про переділ світу спочатку не сприймали серйозно. Лідери Англії та Франції не поспішали змінювати свій політичний курс, який був спрямований на поступове послаблення тягаря Версальсько-Вашингтонської системи.

Тим часом А. Гітлер висував нові й більш зухвалі претензії. Вони ставали об’єктом міжнародного обговорення, і всі територіальні прагнення Німеччини врешті задовольнялися.

Аншлюс Австрії .

Підсумками політики «умиротворення» стали аншлюс (приєднання) Австрії. У лютому 1938 р. було підписано угоду, яка поставила Австрію під контроль Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських нацистів окупували Австрію. Наступного дня було оголошено про возз’єднання Австрії з німецькою імперією.

Ні великі держави, ні Ліга Націй не відреагували на це. Протест проти таких дій висловив тільки СРСР.

Мюнхенська угода.

Наступним об’єктом нацистської агресії стала Чехословаччина. Німеччина вимагала віддати Судетську область, де проживало 3 млн німців. 13 вересня 1938 р. судетські нацисти вчинили заколот.

Уряд СРСР відповідно до договору 1935 р. запропонував Чехословаччині всебічну допомогу. Виникла міжнародна криза, для вирішення якої Н. Чемберлен зустрівся з А. Гітлером у Мюнхені. А. Гітлер заявив, що Судетська область — остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Англія та Франція висунули чехословацькому уряду ультиматум про негайну передачу Німеччині територій ЧСР, населених німцями.

За спиною Чехословаччини главами урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії 29—30 вересня 1938 р. було підписанно Мюнхенську угоду.