Збірку «Зів’яле листя» з підзаголовком «лірична драма» Іван Франко створював протягом десяти років (1886–1896). Вона складається з трьох частин (так званих жмутків), у яких розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя, зокрема неподіленим коханням, звідки й назва збірки «Зів’яле листя» як художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття. Це лілісний твір з наскрізним любовним сюжетом.
Тричі мені являлася любов,
Одна несміла, як лілея, біла,
З зітхання й мрій уткана, із обнов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май.
На пурпуровій хмарі вранці сіла.
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
(Ольга Рошкевич)
Явилась друга – гордая княгиня.
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна».
(Тією гордою княгинею була Юзефа Дзвонковська). Їй присвячений один з найтрагічніших віршів збірки «Вона умерла!».
Явилась третя – женщина чи звір?
Глядиш на неї – і очам приємно,
Впивається її красою зір.
Та разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
(Целіна Журовська).
Три жмутки віршів розкривають три душевні стани героя. В основі ліричного сюжету – болісні переживання юнака, викликані нерозділеним коханням.
Перший «жмуток» – палке кохання без надії на взаємність. Героя мучить самотність і сум.
Другий «жмуток» – найбільш оптимістичне кохання в душі героя спалахує з новою силою, дару віру, радість життя, але ненадовго.
Третій «жмуток» – розв’язка драми: кохана стає дружиною іншого, щира любов зневажена, надії на щастя остаточно втрачені. Герой більше не знає, для чого жити. Дійшовши до крайньої межі відчаю, він накладає на себе руки.
