Поетична сторінка Волині

ЗМІСТ

1. ВСТУП.

2. ПОЕТИЧНА СТОРІНКА ВОЛИНІ:

1. Вірші О. Богачука.

2. Вірші Н. Бугай.

3. Вірші В. Гея.

4. Вірші Н. Горик.

5. Вірші Н. Гуменюк.

6. Вірші В.Лисюк.

7. Вірші П.Маха.

8. Вірші А.Махонюка.

9. Вірші М.Онуфрійчука.

10. Вірші Й. Строцюка.

11. Вірші М.Тарасич.

12. Вірші В. Штинько, В. Михальської.

Основною метою курсу «Літературне читання» у початкових класах є розвиток дитячої особистості засобами читацької діяльності, формування читацької компетентності молодших школярів, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до вивчення курсу літератури в основній школі.

Реалізувати поставлену мету можна завдяки новим підходам до викладання літератури в початковій школі.

Робота з дитячою книгою є невід′ємною складовою курсу «Літературне читання».

Книга – джерело знань, засіб інформації, науки, чудове надбання, друг і порадник. Для учнів початкових класів спілкування з літературним словом приносить радість та задоволення. «Книжка повинна стати для кожного вихованця, - писав В.О. Сухомлинський, - другом, наставником і мудрим учителем».

Робота з дитячою книгою – це вид самостійного читання учнів, що здійснюється під керівництвом вчителя на основі рекомендованих творів.

Основними завданнями уроків роботи з дитячою книгою є розширення кола дитячого читання, формування самостійності учнів. Такі уроки покликані розвивати любов до книги, зацікавити школярів твором, творчістю того чи іншого письменника, формують в учнів стійку потребу самостійно, усвідомлено вибирати і систематично читати книжки, застосовуючи при цьому всі знання і навички, якими учні оволоділи на уроках читання.

Навчальним матеріалом на уроках роботи з дитячою книгою виступає книжка з доступного кола дитячого читання. У своїй роботі вчителі початкових класів використовують переважно хрестоматії або просто рекомендують твори певних авторів. Для таких уроків я уклала хрестоматію на основі творів відомих і мало відомих волинських авторів. Ця хрестоматія популяризує твори наших волинських поетів, а також виконує функцію літературознавчої пропедевтики, якій особливу увагу приділяється у новій програмі по впровадженню Державного стандарту початкової освіти.

До хрестоматії увійшли тільки поетичні твори. Це вірші про рідну мову, рідну землю, її чарівну природу, улюблених звіряток і, взагалі, про зрозумілі для малечі речі.

Хрестоматію можна використовувати на уроках роботи з дитячою книгою, а також для читання у колі сім′ї.

Олександр Теофілович Богачук

( 1933 – 1994 )

Народився 18 рудня 1933 року в селі Соків Рожищанського району на Волині. Дід і батько його були сільськими ковалями. Дід був справжнім маестро молота і смичка. Вдень він працював у кузні, а ввечері брав у руки скрипку.

Після війни Олександр Теофілович закінчив Луцьку середню школу робітничої молоді. Потім вступив на історико-філологічний факультет Луцького педагогічного інституту ім. Л. Українки. У 1958 році, в рік закінчення інституту, вийшла його перша збірка «Незабутнє».

Після закінчення інституту Богачук кілька років працював у районній газеті. Згодом – в обласній газеті «Радянська Волинь». У грудні 1985 року переїхав у Рівно, де очолив новоутворену організацію Спілки письменників УРСР. Помер 18 травня у Луцьку, де і похований.

Олександр Богачук є автором більше 10 збірок віршів.

У 1984 році світ побачила і пісенна збірка «Світи мені, Дніпре». На слова О.Богачука відомі композитори Г.Майборода, А.Горчинський, В. Верменич, А.Пашкевич створили пісні «Тиша навкруги», «Троянди на пероні», «Іду я росами», «Димить туман», «Тихо падає цвіт», «Щедрик», «Журавлі» та інші.

Встав я з дідом на світанку –

Швидше вмитися – під кран.

А тим часом біля ганку

Потягався вже туман.

Без гармидеру і брязку

Ми зібралися в похід.

«А тепер підемо в казку», -

Усміхнувся хитро дід.

І торбину – гоп за спину,

А рушницю – за плече.

Тільки вийшли на долину –

Поле пахне калачем.

Сонце висушило роси

У долині за ліском.

Вигріваються покоси,

Мов жирафи, під горбком.

Понад лісом сонце висне –

Аж тріпочуть віти.

Тут і музика, і пісня

Сонцю шлють привіти.

Соловейко на сопілці

Витинає соло.

Б′є деркачик на тарілці –

Аж лящить навколо.

Взявся одуд за роботу

На гучнім кларнеті.

Витяга найвищу ноту

Чайка в очереті.

І сорока теж не хоче

Сумувати вранці,

На усі лади стрекоче

На своїй трісканці.

Де вусатий очерет

Шепче без упину,

Ми поставили намет,

Схожий на хатину!

Вечір. Тиша. Я й дідусь

Сидимо надворі.

Він мовчить, а я дивлюсь

На високі зорі.

Раптом вогник – тільки блись!

Бачу я на дубі:

Дві зорі немов зійшлись

І сидять укупі. Я до діда:

«Подивись, дві зорі упало...»

А вони на мене блись –

Аж видніше стало.

Дід всміхнувся:

«НУ і дива

Ти говориш, хлопче.

Це не зорі, а сова

Витріщає очі»

( із збірки віршів «Дідусева казка» )

Наталія Бугай

Маленькі ласуни

Вже зима надворі.

Прилетіли снігурі.

Як ліхтарики вони -

В них червоні жупани.

Ну а наші ласуни

Прилітають восени.

В них жовтенькі жупанці

І синенькі комірці.

Це – синички невеличкі.

Приготуй їм годівнички,

Хай поласують зерном

І насінням, і пшоном.

Я ж іще шматочок сала

На гіллячку їм поклала.

Зійшлася родина вся

На горбочку, де вербичка,

Викопав дідусь криничку.

Ой глибока ж та криничка,

Прохолодна в ній водичка,

Все дідусь Іван зробив:

І дашок там спорудив,

Й приладнав під ним вервечку,

Корбу, кухлик, відеречко,

Сад навколо посадив

З вишень, яблук, груш і слив.

Ми приїдем до вербички,

До садочка і кринички.

До бабусі й дідуся

Зійдеться родина вся.

( із збірки віршів «Сім веселих кольорів» )

Василь Степанович Гей

Народився 14 січня 1942року в селі Заболоття Любомльського району на Волині. Після закінчення десятирічки в с.Головно працював завідувачем сільської бібліотеки та клубу, вчителював, служив у війську. Повернувшись додому, став працювати кореспондентом у Любомильській районній газеті. Звідти запрошений на роботу молодіжну газету до Луцька, де став керівником літературної студії «Лесин кадуб». Водночас навчається на редакційному факультеті Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова у Львові. У 1989-2006 роках очолював Волинську організацію Національної Спілки письменників України. Поет, прозаїк,критик, публіцист. Член ради Національної Спілки письменників України.

Автор більш як 10 збірок: «Закон вірності» (1973), «Крила Світязя» (1978), «Витоки» (1979), «Під сузір′ям калини» (1993), «Яворник» (1997), «Зоря з криничної води» та інші.

У 2007 році Василь Гей і художник Леонід Хведчук створили книжечку «Батько Рік і дванадцять синів» для дітей шкільного віку. Це вірш-казка про те, як батько Рік навчав своїх синів-місяців любити природу, рідний край, не лінуватися робити добрі справи на благо людям.

Через гори, поля і діброви

Час іде, не питаючи трас,

І дарує природі обнови,

І несе переміни для нас.

Не зупинять його ані грози,

Ні сніги, ні вітри навісні,

Йдуть бадьоро за Дідом Морозом

Батько Рік і дванадцять синів.

Йдуть упевнено,гідно і сміло

І вродливі,і дужі сини.

І корисне, і радісне діло

Батько визначив кожному з них.

• Йдіть,сини, - мовив Рік переможно,

У які б не ступили краї,

Піддаватися лінькам не можна,

Місяці дорогенькі мої.

Пам′ятайте, що ви мої діти,

Що ви працею творите Час,

І щоб люди могли порадіти,

Ось завдання для кожного з вас.

Січень сипати буде снігами

( Сніг землі нашій рідній – це дар ),

Щоб весною полями й лугами

Зашуміла живлюща вода.

Лютий ріки,озера,всі води

Перетворить мости льодяні,

Проведе рідну зиму на овід

І покаже дорогу Весні.

Вийде Березень в гай прояснілий

І гукатиме з вирію птиць,

В людські душі вливатиме силу

Із березових чистих криниць.

Білим цвітом порадує Квітень,

Великодню запалить свічу,

Пісню-птицю розкрилить над світом,

Допоможе в труді сівачу.

Травень – справжній митець і добродій –

Витче одяг зеленим гаям

І красу неповторних мелодій

Подарує дзвінким солов′ям.

Червень Літові браму відчинить

І гойдатиме хвилі пшениць,

У гаях, під кущами ліщини,

Він засвітить зорини суниць.

Вийде Липень росою умитий,

У квітучі медвяні луги,

Залюбки буде трави косити

І складатиме сіно в стоги.

А як жниво дозріє і з лану

У комори зерно потече,

Серпень дітям хлібину рум′яну

З молодої пшениці спече.

( із збірки віршів «Батько Рік і дванадцять синів» )

Ніна Горик

Народилася 7 вересня 1957 року в с. Забужжя Любомльського району на Волині. Тут же в «батьковій хаті за греблею, яку з обох боків обступила лепеха»; де зростає все живе «трави в лузі, рослини на городі...» проминуло її дитинство. Ще в школі почала писати вірші, була членом літературної студії «Хвилі Світязя», дописувачем місцевої газети.

Вищу освіту здобула у Луцькому державному педагогічному інституті ім. Л.Українки на філологічному факультеті. У студентські роки починають видаватися її твори спершу у колективних збірках, потім – в особистих.

По закінченню вишу спершу працювала вчителем української мови і літератури в Головненській середній школі. Потім переїхала жити до Ковеля, де продовжила вчителювати. У 1995 році стала членом Національної Спілки письменників України.

Є автором збірок віршів «Волинь моя, воле» (1990), «Територія слова» (1993), «Повернення Мавки» (2004).

Для дітей Ніна Горик також видала збірки віршів: «Погожою дниною над Україною» (1997), «По ниточці родоводу» (2007), «Господарочка» (2008)

Тільки сонце зайнялося,

На подвір′ї – стоголосся!

З′ївши сіно вечорове,

Сумно мукає корова.

Скрушно мекає коза:

• Дайте скибку гарбуза!

А Бровко й собі туди:

• Нагодуйте за труди!

Цілу нічку

не ля-гав!

пома-гав!

обері-гав!

Киця лащиться до ніг:

• І мені ще, і мені…

От, напала нетерплячка!

Квокче курка,

Кряче качка,

Кабанець аж верещить:

• Дайте їсти, та мерщій!

Зачекайте лиш хвилинку:

Нагодую птицю й свинку,

І рябенького бичка,

Й дам кицюні молочка.

Смачно чавкає в корити,

Порося і кури ситі,

До смаку травичка й каша…

Де ж поділась кицька наша?

Киць-киць-киць, моя маленька,

Моя ніжна, лагідненька,

Потягає гарно спинку,

Гонить миску без спочинку…

Ось напийся молока,

Будь весела і прудка!

Справилася завчасу.

Йди, кицько, на лови!

А я іще піднесу

Кісточку Рябкові.

( із збірки віршів «Господарочка» )

Надія Павлівна Гуменюк

Народилася 25 січня 1950 року в селі Онацьківці Полонського району Хмельницької області.

Закінчила Хмельницька педучилище у 1970 році, а в 1977році – факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Франка. Працювала журналістом на Херсонщині, Рівненщині. З 1980 року живе і працює на Волині.

Н.Гуменюк є членом Національної спілки журналістів України, членом Національної спілки письменників України. Нагороджена Почесним Знаком Національної спілки журналістів України.

Вперше публікуватися почала в десятирічному віці у всеукраїнській газеті для школярів «Зірка». У 1992 році у видавництві «Каменяр» побачила світ перша збірка поезій Н. Гуменюк «Країна світла». Далі були видані збірки «Каріатиди» (1994), «Однокрил» (2000).

Н.Гуменюк є також автором книжок для дітей: «Чапики – Чалапики»(1990), «Веселка для Веселки» (2001), «Де гуляє Крокотам» (2003), «Казка про козака та Яринку-Живинку» (2004), «Святвечір» (2003), «Котилася писанка» (2004),»Зайчик полем чеберяє» (2006).

Біля річки,при долині,

Жив козак на ймення Яр,

У минулому зброяр,

Січовий козак відважний,

Непідкупний, непродажний.

Він у ярому бою

Молодість лишив свою,

А як волі час настав,

Хліборобом добрим став.

Яр ніколи не тужив:

Ладу він свою любив,

Сина Ярчика ростив,

З добрими людьми дружив,

Сад плекав і лан орав,

Жито сіяв,хліб збирав.

У неділю та у свято

Міг усіх переспівати

Чи вшкварити гопака –

Така вдача козака!

Та якось в лиху годину

На веселе Україну

Ворог знов пішов, як тьма.

Яр не гаяв час дарма:

Взяв мече він бойового

Та коника вороного,

Помоливсь, рідню обняв

І синові так сказав:

• Ще тверда моя рука,

В грудях – серце козака.

Мушу йти в кривавий тан.

Бережи наш хлібний лан,

Пам′ятай, земля ота –

Годувальниця свята.

А як трапиться біда,

В джерелі – жива вода:

Зачерпнеш хоча б краплину –

І повернеш силу,сину.

Ну, бувай. А я – у путь.

Про наказ мій не забудь!

( із збірки віршів «Казка про козака Ярка та Яринку-Живинку» )

У гніздечку спить пташина,

У ставочку спить рибина,

Спить метелик на травинці,

Сонце на м′якій хмаринці.

Засинай і ти, дитино,

Йде дрімота до хатини

Із солодкими дарами –

Золотими диво-снами.

Будеш ти у снах літати,

Будеш сильним виростати,

Щоб раділи мама й татко.

Люлі – люлі, ластів’ятко

Не засне лиш Божа Мати-

Буде землю колисати,

Мов колисочку вербову

На вервечках кольорових.

Буде долю вишивати

На небесних синіх шатах

Срібним променем тоненьким

Рідним хрестиком дрібненьким.

Я благаю Матір Божу

Долю світлу, долю гожу

Для маленької дитини,

Для всієї України.

( із збірки віршів «Зайчик полем чеберяє» )

Валентина Павлівна Лисюк

Ялинонька

В дім приніс ялинку тато –

І запахло лісом враз,

Бо прийшли усі звірята

Із ялинкою до нас.

Тут і зайчик, і лисичка,

І ведмеді, і вовки

Поміняли власні звички,

Як артисти-мастаки.

Линуть з танцями й піснями

І веселощі, і сміх.

Дід Мороз бреде снігами

З подарунками для всіх.

Метелик

Сів метелик, як сонечко,

Потирає долонечки,

На травинці гойдається,

Соромливо питається:

«Правда, мною милуються,

Як літаю – любуються?»

Та травинка не втішила,

А розмову облишила:

Ой ви, сонячні крилечка,

Головне – не в красі лишень,

І не тільки в бадьорості,

А в потрібності і користі».

( із збірки віршів «Пахне медом літечко» )

Петро Петрович Мах

( 1934 – 20011 )

Народився 25 травня 1934 року у селі Корхів Люблінського воєводства,що у Польщі. У 1944 році сім′я внаслідок депортації опинилася у голодному Мелітополі Запорізької області і в 1945 році переїхала на Волинь.

Закінчив Луцьку середню школу №1, потім українське відділення філологічного факультету Львівського університету ім. І.Франка.

Працював журналістом у газеті «Радянська Волинь». Є автором поетичних, прозових та публіцистичних книг. В його творчому доробку також сценарії телефільмів. Автор майже 20 збірок. Перша збірка «Перші промені» вийшла у 1958 році.

На тексти віршів П.Маха написані пісні «Ожини», «Питала мати в далини», «Сповідь сивого клена», «На білих крилах рушників» та інші.

Помер 17 березня 2011 року у Луцьку.

Наша мова

Справді ніжна, диво-калинова,

Милозвучна подиху степів.

Найгарніша в світі всьому мова

Прилітає на вітрах віків.

І багата світом короваю,

І духмяна, як конвалій пах, -

Я її високість осягаю

В голубих безмежних небесах…

Їй-бо жити у нових століттях,

Бо народ, котрий її обрав,

Збереже історію новітню

На розлогих берегах Дніпра.

Не зміліє і не пересохне

Течія могутньої ріки.

І Євангеліє в клятву Пересопне

Для людини вознесуть віки.

У гості білочка прийшла

Ганнуся сіла край стола,

Що тато виніс до горіха.

І тут маленькій на утіху

У гості білочка прийшла…

Геть не боялась – ввись хвостом,

А очки просять: «Дай горішка!»

«Ти зачекай на мене трішки,

Я повернусь із пирогом…»

І заки в дім вона зайшла,

З′явився пес – сусід-заброда –

І серед чесного народу

Не стало казки край стола.

( із збірки віршів «Ганнусина стежка» )

Анатолій Петрович Махонюк

( 1962 – 2016 )

Народився 10 вересня 1962 року в селі Чевель Старовижівського району на Волині. Коли Анатолій і його сестри були зовсім малими, їхні батьки переїхали в село Овадне Володимир-Волинського району. Тут сім′я Махонюків і проживає.

До 5 класу Анатолій Махонюк навчався в Оваднівській середній школі. Важка хвороба змусила його продовжити вчитися у спеціалізованій школі-інтернат м. Борислав, що на Львівщині.

Перша спроба писати вірші була у чотирнадцятирічному віці. Закінчипши школу, Анатолій Петрович зрозумів, що писати вірші – його покликання.

Поезії А. Махонюка прості, невигадливі, сердечні, сповнені цікавих спостережень, роздумів над своєї долею, тривогою за долю рідної землі.

Перша збірка цього поета «Благословення» побачила світ у 1992 році. А далі були збірки «Дощу мелодія блакитна» (1998), «Осінній сонях» (2002), «Колекціонер календарних листків» (2005), «Допоки бачу тінь свою» (2007), «П′ять кольорів тіні» (2012).

Відкриттям для шанувальників творчості А.Махонюка стали його дитячі збірки віршів «Гороскоп для Мурка» (2007), «Казка про Джемелика-Мандрівника» ( 2011). До виходу у світ цих збірок поет мав амплуа серйозної людини. А тепер він показав себе ще й дитячим поетом, цим самим відкриваючи читачам ще одну грань свого таланту.

У 2015 році у видавництві «Терен» побачила світ остання збірка віршів для дітей «Книжка не про мишку». ЇЇ героєм є той самий кіт Мурко: веселий, вигадливий, дбайливий, допитливий.

4 травня 2016 року на 53 році життя перестало битися серце письменника.

Гороскоп для Мурка

На сьогодні для кота

Гороскоп був нещасливим:

Тільки-тільки котик встав,

А вже лапку придавили.

Не забув Мурко про біль

Заподіяний ще зранку,

Як опівдні знов собі

Гоїв котик іншу ранку.

А на вечір у кота

Неприємна знов морока –

На пухнастого хвоста

Наступили ненароком.

І щоразу навздогін

Кидали Муркові строго,

Хай не ходить босим він,

І не треться всім об ноги.

Кіт задумавсь над життям,

Як йому назавтра бути:

• Лапкам я знайду взуття,

А хвоста у що обути?

Мурко ласун

• Ой-ой,- зітхає котик,

Болить йому животик.

Чому в Мурка болить живіт?

Бо переїв багато кіт.

А для кота чимало

Смачного перепало:

Масло, булка, сірий хліб,

Юшка, сало, біб і кріп,

І морквина, й картоплина…

Хоч там йому й перчина

Іще потрапила га зуб –

А все одно смачний був суп.

А потім з′їв тюфтельку

І облизав виделку,

А під самісінький кінець

Була сметана і млинець.

Ізвідкіля, ізвідки

Питаєте наїдки

Взялися в нашого Мурка:

Чи сам варив, чи випікав?

Чи може впали з неба?

Ні-ні, то після себе

Лишила суп, млинець і хліб

Лінива Настя на столі.

Тож хочеш чи не хочеш –

На стіл таки заскочиш.

От і заскочив котик і –

Всі страви з′їв, що на столі.

• Чи варто стільки їсти,

Щоб не лягти, не сісти,-

Не так картає кіт себе,

Як Настю вів винить тепер.

• Ой, Насте, Насте, нащо

Ти в нас таке ледащо?

Бо схожим став через дівча

Мурко на кругло м′яча.

( із збірки віршів «Гороскоп для Мурка» )

Зажурилася Джмелиха,

З нею тужить і Джмемюк.

У сім′ї Джмелиній лихо:

Десь пропав у них малюк.

Скрізь шукали непосиду:

І в садку, і серед трав,

Але Джмелика – ні сліду,

Наче хтось його украв.

На пеньку знайшли лиш книжку,

В ній закладка із листка…

А малий солодкоїжка

Де подівся із садка?

Мама Джмілка щогодини

Валідолом гоїть біль,

Другу склянку корвалдину

П′є від серця тато Джміль.

Та ніякої підмоги

Від мікстур і порошків -

Ще побільшало тривоги

На душі у Джмелюків.

Кожна мить для них немила:

Відчай в серці, сум в очах.

Може, Джмеликові крила

Обпалило зле хлопча?

Або в пошуках дороги

Ненароком заблукав?

Чи потрапив десь під ноги

І його хтось розтоптав?..

Вже і сонце в надвечір′я

Закотив із неба день.

Раптом чути на подвір′ї

Під віконцем хтось гуде!

Ой недоле! Хто це? Що це? –

Виглядаючи у двір,

Джміль і Джмілка крізь віконце

Неспокійно мружать зір.

Не Комар. І не Метелик.

І не Хрущ. То хто ж тоді?

Придивились… Їхній Джмелик

За віконцем загудів.

( із збірки «Казка про Джмелика-Мандрівника» )

Микола Онуфрійчук

Письменник, публіцист, краєзнавець, заслужений працівник культури України, лауреат премії «Данилова корона», громадський діяч, очолював Волинське громадсько-культурне товариство «Холмщина». Онуфрійчук також є перекладачем художніх творів з білоруської, російської, польської мов на українську. Його перу належать книжки «Солона грудка Холмської землі», «Холмському роду нема переводу», «Лисі та чубаті», «Ведмежі заохочення».

Микола Онуфрійчук – автор книжок для дітей «Загадайлівка» ( віршовані загадки ), «Дивниця» ( повісті і казки ), «Сонячний зайчик» ( вірші,загадки, скоромовки ).

Люблю Святого Миколая

Ой, люблю я Миколая,

Він про діток щиро дбає,

Нам приносить у пакунках

Різні-різні подарунки.

Ще й тому його чекаю,

Бо свого я діда маю,

Він казки мені складає

І теж вірші складає.

Сонячний зайчик

Стриба пуступ по стінах хати,

Ніхто не може упіймати,

За ним погнався Миколайчик,

Утік від нього світлий зайчик.

У небі хмара промайнула

І миле сонце проковтнула.

Питає в неї Миколайчик,

Куди подівся побігайчик.

Пливе похмуре геть вітрило,

І сонечко лице відкрило,

Стрибає знову дивний зайчик,

І з ним – веселий Миколайчик.

Санчата сумують

Балеринами кружляють

За вікном сніжинки.

А як стомляться,лягають

На горбки і одинки.

Дома донечка нудьгує,

Простудилась днями,

Стало легше – вже хитрує,

Лащиться до мами:

«Люба мамо, в мене ніжки

Засиділись в хаті,

Ти дозволь мені хоч трішки

З дітьми погуляти.

Бач? Пушинки, мов дівчатка,

Весело танцюють,

Та й швидкі мої санчатка

На ганку сумують…»

Де ховаються гриби?

Вітерець гойдає гілку,

Соловей узяв сопілку.

Дятел гучно в бубон б′є,

І зозуля десь кує.

У сорок своя морока:

Вчить малят літать сорока.

У ранковому лісочку

Задзвеніли голосочки:

• Признавайтеся, дуби,

Де ховаєте гриби?

( із збірки віршів «Сонячний зайчик» )

Йосип Георгійович Строцюк

Народився 17 липня 1934 року в українському селі Стрільці на Холмщині. 1 листопада 1944 року разом із батьками був депортований у село Новослобідка Запорізької області. З червня 1946 року проживає на Волині.

Закінчив Копачівську восьмирічну школу, що в Рожищанському районі. У 1958 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут ім. Л.Українки, після чого вчителював у середній школі с. Білосток.

Вірші друкує з 1956 року. Перша збірка «Освідчення» вийшла у 1965 році. Член Національної Спілки письменників України з 1970 року.

Йосип Строцюк – автор більш як 50 поетичних, прозових та драматичних книжок. За сценаріями і режисурою Строцюка створено до десятка кінофільмів.

Для дітей видав більше 20 збірок. Перша збірка віршів для дітей «Бузьків вогонь» вийшла у 1969 році. А ще побачили світ такі збірки «Гостинець об зайчика» (1971), «Вареники» (1977), «Гомін Турового урочища» (1981), «Безконечна казочка» (1981), «Помста козацька» (2003), «Зозулині черевички» (2004), «Йде в гості Миколай» (2004) та інші.

Дума про Тараса

Ой зажурилася Україна:

лежить Січ-мати в руїнах.

Нема козацтва – на пана оре,

в кріпацькім краї панує горе.

І крик останній, і клич останній:

«Рятуй, Тарасе, бо нас не стане!»

Узяв не шаблю, а гостре слово:

«Де воля наша? Де наше слава?»

Але тирани, як всі тирани,

за гостре слово його скарали.

Але тирани на нього – косо:

«Нет украинцев – есть малороссы!»

І в груди били, і в душу били,

за те, що землю свою любив він.

Та все ж затята душа людськая:

карався, мучивсь, але не каявсь

Марія Володимирівна Тарасич

Волинська поетеса. Автор збірок віршів для дітей «Матусині ліки» (2006), «Бабусина казка» (2008), «Добрий день вам, люди милі!» (2012). Цю збірки віршів Марія Володимирівна ще й проілюструвала. А ще вона є співавтором книжечок «для синів, дочечок – мами й тата сонечок» «Пори року», «Веселі віршики».

«Вірші Марії Тарасич не тільки розширюють дитяче уявлення про навколишній світ, але й несуть заряд доброти і любові, демонструють красу і багатство рідної мови» ( Валентина Штинько )

Бабусина казка

Диво, диво, дивина –

Їхав качур із млина!

Намолов муки з пшениці

На коржі,на паляниці,

На млинці,на пиріжки,

На солодкі пампушки,

На галушечки тугенькі –

Каченяточкам маленьким.

Дітки тата зустрічали,

Із мішка муки набрали,

Принесли води з кринички

Й через ситечко з травички

На капустяні листки

Вмить насіяли муки.

Тісто лапками місили,

Пиріжки самі ліпили,

Мама лиш допомагала -

Дзьобом тістечко щипала.

Тато качур піч топив,

пір′ячком черінь замів.

Всі гуртом у піч саджали,

Випікали і виймали,

І студили на горбочку

Під вербою холодочку.

Пообідали в долині –

На зеленій скатертині.

Тітці чаплі і боброві

Теж дали по пиріжкові.

Пригостили навіть жабку –

Пиріжок дали їй в лапку.

Частували і жука,

Й водяного павука.

А найкращі, найпишніші,

Пиріжечки найсмачніші

Мама в кошичок поклала

Й каченят своїх послала

Через луг – до водокачки.

Їхній дід і бабця крячка

Біля ставу там живуть –

Водокачку стережуть.

Бігли дітки по стежині –

По квітучій конюшині,

А кругом – такі дива!

Ось волошка, он – кукіль.

Ой!.. Який мохнатий джміль!..

Сів метелик на ромашку,

У траві щебече пташка…

Ось гребелька і місток,

Водокачка і ставок.

Он дідусь пливе ставком,

Йде бабуся моріжком.

• Добрий день, бабусю,діду!

Ми прийшли до вас з обідом!

Тато качур, мама-ненька

Вам вклоняються низенько,

Посилають свій привіт –

Пиріжечків на обід.

Їх старенькі стріли радо –

Частували виноградом,

За гостинці похвалили:

Потім їх пірнати вчили,

На воді ловити ряску.

А тоді бабуся казку

Склала про своїх внучат –

Працьовитих каченят.

А ви, дітоньки, читайте, -

Казочку запам′ятайте.

( із одноіменної збірки віршів )

Колискова донечці

Ой люлі-люлі,

Стихли зозулі

І соловейко

Спить у колисці

Доня рідненька.

Ой люлі-люлі,

Доня рідненька.

Ой гаю, гаю –

Зелений маю,

Пишна калино, -

Спить, як в гніздечку,

Доня-пташина.

Ой гаю, гаю,

Доня-пташина.

Спочити хочуть

Зіроньки очі

Й рученятка-крила.

Спить в сповиточку

Донечка мила.

Ой люлі-люлі,

Донечка мила.

Ой люлі-люлі,

Поспіть, зозулі

І соловейки,-

Хай відпочине

Доня маленька.

Ой люлі-люлі,

Доня маленька.

( із збірки віршів «Добрий день вам, люди милі! )

Валентина Штинько

Народилася в селищі Локачі на Волині. Член Національної Спіли письменників України, редактор відділу національного відродження газети «Волинь-нова». А ще ведуча рубрики «Доброго дня вам, люди» у цій же газеті.

Автор збірок поезій «Тінь сльози» (1992), «Тернова хустка» (1999), «Тернослив» (2008), художньо-документальної повісті «Наречена гетьманича» (2009).

Валентина Михальська

Народилася в селі Хворостів Любомльського району на Волині. Людина з нелегкою долею. Талановита художниця, автор багатьох персональних виставок, які експонувалася у Києві, Львові, Луцьку та інших містах України.

Малюнками Валентини Михальської ілюстровано більше десятка дитячих книжечок.

У 2009 році світ побачила збірка віршів для дітей «Давай дружити». ЇЇ авторами є дві Валентини з Волині: Валентина Штинько і Валентина Михальська. Це їхня перша спільна робота.

«Зізнаюсь щиро: коли б не було цих пречудових малюнків Валі Михальської, то не було б і віршів. Втішена, що вони сподобалися моїм онукам Юлі та Олежику. Отож, це моя перша книжечка для малят,тоді як тезка-художниця вже має у своєму творчому доробку таких книг понад десяток. І всі вони дуже подобаються і дітям, і дорослим.

Сподіваємося, що і ця наша спільна робота викличе у вас гарний настрій і щиру посмішку», - написала В.Штинько в анотації до книжки.

Жвавий коник-стрибунець

Нам приніс новину:

Мишку котик запросив

Нині на гостину.

Накриває їй стола

На пеньочку в лісі.

• Ну ходи сюди,мала!

І мене не бійся.

Бо у страхові,повір,

Дуже важко жити.

Я ж таки домашній звір,

Тож давай дружити!

Цілу нічку падав сніг.

Стало біло-біло…

Йшла лисичка із села,

Снігура зустріла.

• Звідки ти,руденька йдеш

І куди прямуєш?

І чого це ти вдаєш,

Що мене не чуєш?

І скажи-но, де взяла

Повний глек сметани?

• Я була, юначе,

У садку дитячім!

Розважала там малят,

Брехати не стану.

От вони мені й дали

Цю смачну сметану!

Ви, малята, не дивуйтесь

Зайцевій пригоді,

Капустина хоч куди

Виросла в городі!

Кругла, наче колобок,

В мене капустина.

Запрошу я дітвору

Познайомитися з біографією поетів.

Прочитати вірші.

Вивчити вірш напам'ять.