Поет-футурист Михайль Семенко

Прочитай та запиши короткий конспект теми, використовуючи ключові слова й словосполучення (дата, подія).

Михайль Семенко (1892 - 1937)

Народився 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни.

1911 - поїхав навчатися у Психо-Неврологічний Інститут в Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природничо-історичного відділення педагогічного факультету.

1914 року М. Семенко опинився у Києві.

В 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. На Україну повернувся наприкінці 1917 року.

Дебютував М. Семенко в "Українській хаті" (вірші "Дарунок, "Гріх", "Мов квітка").

1913 року - перша збірка під назвою -"Prèlude". В цю збірку увійшли милозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів.

Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в маніфестах 1914 року (вірші "Сам" та "Кверофутуризм"), що були передмовами до збірок - "Дерзання" і "Кверофутуризм". Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві. Проголошувалися "краса пошуку" та "динамічний лет". Кверофутуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним - як метод.

1918 року Семенко видав у Києві збірки "П'єро задається", "П'єро кохає" і "Дев'ять поем".

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. "З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана" - так поет характеризує свій стан і додає: "стояв, чорні руки заломлюючи".

У 1919 році поет проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Товариш Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором ж. «Мистецтво».

У 1920 році видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»;

1921 - зб. «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922-24), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газ. «Катафалк искусства» (1922).

Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» (укр. «ЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924 — 1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

У 1927 році (разом з Ґ. Шкурупієм і М. Бажаном) - «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об’єднання футуристів під назвою «Нова Ґенерація» з журналом цієї ж назви (1927 — 1930).

Сильно критикований Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (зб. «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На поч. 1930-их pp. визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були зб. «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

У віршах 1932-33 років поет уже, "як усі", прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що "Німеччина" (1936 року) - гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне.

23 квітня 1937року в Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а через три дні його заарештували.

24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками.

Прочитай поезії М. Семенка й опрацюй матеріал про них.

БАЖАННЯ

Чому не можна перевернути світ?
Щоб поставити все догори ногами?
Це було б краще. По-своєму перетворити.
А то тільки ходиш, розводячи руками.
Але хто мені заперечить перевернути світ?
Місяця стягнуть і дати березової каші,
Зорі віддати дітям — хай граються,
Барви, що кричать весняно, — служниці Маші.
Хай би одягла на себе всі оті розкоші!
Тоді б, певно, Петька покохав її,
скільки було сили.
А то ходиш цим балаганом, що звуть — природа,
Й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!

• Ліричний герой вірша «Бажання» вражає читача: він хоче перевернути світ, «щоб поставити все догори ногами». Природа ж для нього — «балаган», тому й хоче, щоб «тебе чорти вхопили». Автор руйнує усталену поетичну традицію (деструкція), використовуючи верлібр з до вільним римуванням лише декількох рядків. Емоційну піднесеність, властиву поезії, він спрощує до прозаїчного рівня, згадуючи служницю Машу та її парубка Петьку. Поруч з метафорами (барви, що кричать весняно) використовує фразеологізми із зниженим забарвленням: дати березової каші — відшмагати, відлупцювати; а стійка сполука щоб тебе чорти вхопили маркована словниками як вульгарна й означає побажання смерті. Це і є запереченням поетичних традицій попередніх поколінь, що властиве футуризму.

МІСТО

Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus* кару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
дим синій
чорний дим пускають
бензин
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе-
нзин
авто
трам.

• Тут перемішалися люди, трамваї, автомобілі, гамір і чад — вони не лякають, а навпаки, тішать ліричного героя, бо він упевнений, що все це — надпотужна енергія, яка зламає старий світ і побудує новий, більш ефективний та розкутий.

ЗАПРОШЕННЯ

Ви знаєте?
Прекрасний краєвид з гори Батиєвої.
Ви, певне, не були там ніколи?
Не гуляли по сніго-білому полю?
Ми вас запрошуємо —
наберіться бажання сміливого
і приходьте до нас.

У нас тут доволі весело.
Звичайно, до нас не заходять автомобілі —
Але почуваємо ми себе зовсім добре, справді.
Ах, як тут гарно!
Як тут симпатично й ріжнобарвно!
Люди ми сильні, молоді, сміливі —
не боїмось нікого й бажаємо усім добра.

Коли хочете — ми не заздрим і Батиєві,
бо нам дуже вдячна ця прекрасна гора.
Будьте ж такі добрі,
не дивіться, як на звірів, на нас —
довірливо й доброзичливо, захопивши "трості", —
самі побачите, як у нас прекрасно — приходьте до нас у гості!

• Ліричний герой поезії «Запрошення» — це узагальнений образ молодих митців, які з легкою іронією звертаються до старшого покоління, що не ро зуміє їхніх експериментів. Вони запрошують прийти на Батиєву гору. У той час це була околиця Києва, куди «не заходять автомобілі», де немає інших, звичних для них міських вигод. Сильні, молоді й сміливі протиставлені старшому поколінню передусім за несприйняттям мистецьких переконань. Митці, досвідчені й традиційні у своїй творчості, означені словом «трості» (лапки тут використано не випадково!), а молоді й сміливі — порівнянням «як на звірів». Ліричний герой хоче знайти спільну мову зі старшим поколінням інтелігенції, намагається розкрити йому світ модерної поезії.