Підтекст твору. Проблематика твору: роздуми про добро і зло, вірність і зраду, доцільність самопожертви.

Доброго дня!

Оголошення теми уроку.

Підтекст твору. Проблематика твору: роздуми про добро і зло, вірність і зраду, доцільність самопожертви.

Опрацювання навчального матеріалу.

«Таємниця успіху великого фантазера полягає в його універсальності: Юрію Винничуку вдається поєднувати масову доступність свого письма з прекрасним володінням різними літературними стилями, а плідність — із невичерпною фантазією. Саме такий письменник — успішний, популярний, різноплановий — потрібен нині нашій словесності. Як ефективні ліки від сірості та безвір’я». — зазначає Т. Кондратюк у популярній газеті «День». І в цьому ми можемо переконатися, ознайомившись далі з повістю-казкою «Місце для дракона».

З РЕЦЕНЗІЇ І. ПАТРОНИК:

На відміну від легенд, повість-казка «Місце для дракона». написана більше казково. Одна із відмінних рис авторського стилю і таланту Винничука — вміння підбирати мову, наче одяг, для своїх творів: легенди, казки, магічного оповідання чи пригодницького роману. Якщо ви ще не знайомі — то перед Вами друг самітника Григорій — поет, мислитель і… дракон. Хоч часом він мріє стати метеликом та літати серед квіток. Знов добро і зло у Винничука помінялось масками — люди стали драконами, а Грицько-дракон більше людина, ніж самі люди. Отож, чи буде щасливим поет, чия душа літає попід хмари, серед законів нашого світу? Чи знайдеться місце драконові-метелику серед придворних інтриг, королівських змов, лицарських поєдинків і боротьби за принцесу та Люботинське королівство? Автор знову непередбачуваний.

З РЕЦЕНЗІЇ О. ЖИЛИ, ВІЛЬНОГО ЖУРНАЛІСТА «ХАЙВЕЙ».

У книзі Юрія Винничука «Місце для дракона». все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору — щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші.

Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють «драконячі закони». Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже «лютий хижак». й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди.

Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же «кровожерливий». дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві.

«Життя володаря не варте й одного рядка поета, — розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. — Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні».

Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.

Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. «Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати — сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!». — роздумує автор.

✵ Завдання аналітичного характеру «Зустрілися два судження».

Електронна енциклопедія «Вікіпедія». досить незвично характеризує письменника: «… поціновувач усього самого найжахливішого, що коли-небудь існувало в українській культурі, зокрема літературі…».

Про нього десятиліттями говорять як про тонкого стиліста, його називають «чемодан». за енциклопедичні пізнання. Його обожнюють і бояться колеги-письменники, але його неможливо не помічати.

Сюжетний простір творів Винничука досить обмежений, тематично стислий, але гранично насичений реальними й міфічними, точніше — фантастичними образами, явищами та світами, що переплітаються з дійсністю. Фантасмагорія в поєднанні з гумором дозволила критикам наректи Винничука «новим Гоголем». Крім того, письменника зіставляють із літературним кумиром 1980-х Хорхе Луїсом Борхесом. Ріднить їх не тільки підвищена увага до фантастичних істот, любов до усіляких містифікацій, постмодерний інтелектуалізм, а й творча продуктивність.