Петриківський розпис та його символіка

Розписування стін як традиція виникло достатньо давно, але точної дати не визначено.

Це народне мистецтво періоду XIX – початку XX ст. було дуже розповсюджене в культурі України, свідчать про це різноманітні дослідження культури та життя різних регіонів країни. Згадується про це мистецтво і в літературних джерелах, описуючих селянський побут.

З часом розвивалося орнаментально-декоративне малювання і знаки отримали інше наповнення, більш естетичне. І з XIX ст. настінний розпис починає формуватися тільки як орнаментальне прикрашання та декор.

Настінний розпис не був одним з перших видів мистецтва, він виник набагато пізніше за інші, такі як вишивка, писанкарство, килимарство ткацтво або виготовлення кахлів. Тож він включає деякі традиції та елементи, характерні саме цим видам декоративно-прикладного мистецтва, та поєднує їх через своє відображення. Розпис стін інколи був заміною звичним прийомам прикрашання сільської оселі, підкреслюючи побудову та архітектурні особливості тієї чи іншої споруди.

Будь-яких попередніх ескізів до майбутнього малюнку не робилось, розпис не поділявся на етапи і не мав чіткої схеми підготовки. Він робився зразу або взагалі тільки поновлювався попередній малюнок. Робили це два рази в рік, і кожний раз мав закріпленість до певної події –перед святами весною та восени. Розпис виконувався тільки жінками.

Фарби для цього дійства використовувались зазвичай природного походження. Це могла бути сажа, ягоди бузини, сік лободи, відвар цибулевого лушпиння, сік вишень або шовковиці, пелюстки соняшника, або брались анілінові фарби, глини. Іноді рослинний сік перемішували з перетертою білою глиною, сажею, товченим вугіллям, або брали червону глину. Іноді просто перемішували різні глини. Таким чином майстрині отримували цілу палітру кольорів, відтінків та можливість їх змішувати, створюючи нові. Тому важко було зустріти розпис тільки двома чи трьома фарбами. До фарб треба було додавати в’яжучу речовину, тому до них додавали яєчний жовток або молоко. Фарба з такими домішками була більше тривкою та не змінювала свій колір.

Починався розпис з печі після печі переходив на стіни, проходив понад вікнами, йшов по кутках. Піч розмальовували птахами, зображеними схематично – то були павичі, грифони, фазани. Там же на печі вимальовували дерево життя з птахами, що сиділи на ньому, спіралі, диски, виконували рослинні орнаменти, сузір’я.

Ця символіка була знайома ще за первісних часів. Стіни розписувалися зазвичай деревом життя з птахами та символічним глечиком, який є основою для зростання куща. Цей глечик називався вазон. На стінах також часто були нанесені шлюбні символи – ними були виноград та райські птахи.

Запозичення в розписі традицій та елементів попередніх видів та напрямків народного мистецтва добре видно, враховуючи його похідність. Наприклад, з ткацтва розпис запозичив ламану лінію, схожу на зигзаг, яка обрамлена двома прямими лініями та перекреслена штрихами між своїми зламами. Візерунок під назвою «косиці» можна віднайти на глиняних виробах давнини. В старовинних рукописах зустрічається листок лотоса, схожий на курячі лапки. Писанкарство подарувало розпису спіралевидного «вертуна». І спочатку елементи та частини розпису були дуже подібні до характеру орнаментів у вишивці, різьбярстві, килимарстві тощо. Але проходить час, і розпис стає все більше самостійним видом творчості, набуває свої власні риси та мотиви, складає свою систему та закономірності та продовжує розвиватись вже за своїми законами.

Образи настінного розпису мають в своїй основі аграрно-космологічну ідею про те, що життя людини та природи пов’язані та переплетені між собою.

Чому саме піч стала основним композиційним центром розпису? Адже саме там живе вогонь – який є одним з елементів життєтворення.

Піч дуже часто покривали геометричними орнаментами, деревом життя – що нагадувало про дохристиянські часи, коли душі живих та померлих поєднувались через дерева та рослини.

Так можна побачити, що основним і найбільш уживаним елементом розпису є дерево життя, «вазон». Він може бути самостійною композицією, а може бути частиною стрічки – безкінечного орнаменту розпису. Такий орнамент є найбільш поширеним в цьому вигляді народного мистецтва. Він зображається у вишивці, на килимах, кераміці, витинанках, розписаних скринях тощо. Крім виробів та культури України, «вазон» поширений також і в мистецтві Європи.

Дерево життя в культурі України має фольклорне походження: дерево та птахи є символом світобудови.

Елементи виноградного листя та кетягів на «вазоні» складають «чудесне дерево», що символізує добробут сім’ї, інколи наречену. Проходив час, діяли різні соціально-історичні умови, і розпис як мистецтво потроху почав втрачати свій глибокий зміст, замінюючись на прояви багатої творчої фантазії.

Нові види розпису набували інших форм та якості, переходили на іншу матерію – наприклад, папір. Центром таких «мальовок» стало село Петриківка, що на Дніпропетровщині. Спочатку вона була замінником певних деталей розпису, в окремих місцях оселі, але з часом відгалузилась та стала окремим самостійним видом мистецтва. Петриківський розпис наближений до традицій мистецтва розпису писанок. Центральний образ в петриківських композиціях виділявся, це створювало ілюзію, наче малюнок був вигнутий назовні, і це посилювало сприймання композиції як округлої форми – за формою яйця.