Переговори і медіація

Переговори і медіація. Толерантність та інклюзія. Консенсус і компроміс.

Мета: роз’яснити курсантам поняття переговори, медіація, принципи медіації, офіційні та не офіційні медіатори, консенсус, компроміс, види конфлікту

Тип заняття: комбінований

Хід заняття

1. Організаційна частина.

2. Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань.

3. Вивчення нового матеріалу.

План заняття

1.Толерантність та інклюзія

2. Переговори та медіація

3. Консенсус та компроміс

1. Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.

Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:

• бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;

• навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;

• цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;

• зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Термін “інклюзія” з’явився через необхідність залучення людей з інвалідністю до суспільного життя. Він закріплений у Конвенції ООН про права людей з інвалідністю. Але інклюзії можуть потребувати не лише люди з інвалідністю, а й будь-яка людина в певних життєвих ситуаціях. Вважається, що в будь-якому суспільстві людей з інвалідністю в середньому 10%. За даними Міністерства соціальної політики, в Україні – 2,6 млн людей з інвалідністю. Це 6% усього населення. Із них – 168 280 дітей. Дані Всесвітньої організації охорони здоров’я вказують, що у нас 6,7 млн (15%) таких громадян. 0,9 – 1,8 млн людей інвалідність суттєво заважає в житті. Інвалідність – це соціальний конструкт, результат взаємодії в суспільстві особистісних факторів та факторів проживання. Це не індивідуальна проблема, а наслідок неправильної організації суспільства.

Інклюзія – це організація життя суспільства без бар’єрів або усунення наявних. Ідеально, коли людині з інвалідністю не потрібно щоранку думати, як дістатися до пункту призначення. Він або вона просто пересувається простором без жодних бар’єрів. Інклюзія – це спосіб життя. Ми маємо думати про те, чи наші рішення та дії не вилучають тих, для кого ми працюємо чи створюємо певний продукт .

Інклюзія – це про повагу до людської гідності, бо вона є джерелом прав людини. Інклюзія – це недискримінація. Якщо немає інклюзії, найчастіше ми можемо говорити, що відбувається дискримінація. Тобто навмисно чи ненавмисно створюються перешкоди в реалізації прав чи потреб людини.

2. Переговори є розумним і ефективним способом виходу з конфлікту. Іноді для того, щоб почати переговорний процес, сторони конфлікту вдаються до тиску, прагнучи примусити супротивника до ведення переговорів і вироблення угоди. Так, наприклад, поштовхом до початку переговорів дуже часто стає відчутна поразка однієї зі сторін, внутрішня нестабільність, виснаження ресурсів. Часом робітники вдаються до страйків, аби примусити керівництво сісти за стіл переговорів.

Переговори —знаходження різних умов, які сприяють досягненню мети кожного, стародавній та універсальний засіб розв’язання людьми конфліктів різного типу: від міжособистісних до міждержавних. Вони дозволяють знаходити згоду там, де інтереси не збігаються, думки, позиції або погляди сторін істотно розходяться.

Коли сторони конфлікту самі не можуть дійти згоди, вдаються до допомоги третьої сторони, яка сприяла б їх примиренню, виступаючи посередником.

У всьому світі медіація є однією з найпопулярніших форм урегулювання конфліктів.

Медіація (від лат. Mediation - посередництво) - це приватне та конфіденційне використання посередників для виходу з конфліктної ситуації, процес, в якому нейтральна третя сторона, медіатор, допомагає вирішити конфлікт, сприяючи виробленню добровільної угоди між конфліктуючими сторонами.

Медіатор полегшує процес спілкування між сторонами, допомагає глибше зрозуміти їхні позиції та інтереси, шукає ефективні шляхи вирішення проблеми, надаючи можливість сторонам дійти власної згоди.

Принципи медіації.

1. Неупередженість .Медіатор має виконувати свою роботу об'єктивно і чесно. Він повинен проводити медіацію тільки тих справ, в яких він може залишатися неупередженим і справедливим.

2. Конфіденційність. Медіатор повинен забезпечити очікування сторін відносно конфіденційності, яка залежить від обставин медіації та будь-якої угоди, до якої прийдуть сторони. Медіатор не повинен розголошувати хід і результати медіації, якщо на це немає дозволу всіх сторін або якщо цього не вимагає закон. Оскільки гарантія конфіденційності є важливою для сторін, медіатор повинен обговорити її з конфліктуючими сторонами.

3. Добровільність. Процедура медіації є суто добровільною. Ніхто не може примусити сторони скористатися медіацією або хоча б спробувати це зробити. Медіація - це добровільний процес, заснований на прагненні сторін досягти чесної та справедливої угоди.

Медіатором може виступати хто завгодно, проте існують групи людей, які через їхній статус відносяться до офіційних медіаторів:

- міждержавні організації (ООН);

- державні правові інститути (арбітражний суд, прокуратура);

- державні спеціалізовані комісії - представники правоохоронних органів (дільничний інспектор у побутових конфліктах);

- керівники щодо своїх підлеглих;

- громадські організації (профспілки);

- професійні медіатори-конфліктологи.

До неофіційних медіаторів, до яких можна звернутися за допомогою завдяки їхній освіті або великому життєвому досвіду, можна віднести:

- представників релігійних організацій;

- професійних психологів;

- соціальних педагогів;

- юристів.

У ролі спонтанних медіаторів можуть виступати свідки конфліктів, ваші друзі та родичі, неформальні лідери та колеги по роботі. Втім у цьому випадку не йдеться про професійну допомогу.

Медіація необхідна в таких випадках:

1. Коли потрібно прийти до того чи іншого рішення в результаті переговорів і зафіксувати його документально.

2. Коли між сторонами є домовленості, котрі вони не можуть або не бажають розкривати третім особам (а тим паче в суді) і хочуть зберегти конфіденційність.

3. Коли роздратування та емоції конфліктуючих сторін перешкоджають ефективному спілкуванню сторін.

4. Коли сторони обмежені часовими межами й економлять кошти.

5. Коли сторони хочуть залишатися в партнерських або дружніх відносинах.

Медіація дозволяє сторонам вийти з тупикової ситуації, продемонструвати високий рівень культури спілкування сторін, тоді як після судового розгляду зазвичай усе закінчується розривом відносин чи іншими неприємними наслідками.

Конфлікти, які необхідно вирішувати в суді:

1. Коли потрібне публічне оголошення сутності конфлікту.

2. Коли одна зі сторін хоче використати суд для покарання іншої сторони.

3. Коли існує необхідність контролю правоохоронних органів за поведінкою однієї зі сторін після винесення ухвали.

4. Коли в конфлікті є наявність порушень норм кримінального кодексу або Бути генератором альтернативних пропозицій.

3. У сучасній конфліктології можна виділити два типи успішного завершення конфлікту: компроміс і консенсус. Компроміс і консенсус

Компроміс (грец. compromissum — угода, згода) — це згода з кимось у чомусь, що досягається взаємними поступками; поступка заради досягнення мети.

Компроміс є важливим засобом запобігання соціально-політичним, етнічним, міжнародним зіткненням, пом’якшення конфронтації, подолання внутрішньополітичних криз, уникнення розколу в суспільстві.

Розрізняють компроміси вимушені і добровільні. Перші нав’язуються обставинами, що склалися. Добровільні компроміси укладають на підставі угод із певних питань, що відповідають інтересам сторін конфлікту. На основі таких компромісів створюються, наприклад, політичні коаліції.

Технологія компромісів складна, багато в чому унікальна. Основними способами узгодження інтересів і позицій сторін протиборства є консультації, діалог, дискусії, взаємні поступки. Мистецтво компромісу є показником тактичної гнучкості сторін конфлікту.

Консенсус (лат. consensus — згода, одностайність) — загальна згода в спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень щодо суттєвих питань у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін.

Практика консенсусу є значно поширенішою, ніж сам цей термін. Наприклад, у сім’ї чи в компанії друзів більшість рішень ухвалюють саме консенсусом, тобто з урахуванням інтересів усіх членів групи. Принципом вирішення спірних питань завдяки консенсусу є орієнтування на компроміс, а не на підпорядкування або знищення опонента.

Ступінь консенсусності суспільства є показником його демократичності. Авторитарні режими не звертаються до цього способу вирішення соціальних і політичних конфліктів.

Консенсус, проте, не означає безконфліктності суспільного розвитку. Щоб дійти консенсусу, сторони конфлікту визначають для себе базові цінності суспільства, йдуть на взаємні поступки заради їх збереження. Практика показує, що базовими основами консенсусу можуть бути насамперед національні та релігійні цінності, а також права і свободи особистості. До базових основ консенсусу віднедавна відносять і екологічні цінності.

Під час вивчення особливостей консенсусу необхідно розрізняти поняття "консенсус" і "компроміс" і відповідно застосовувати їх, оскільки вони тісно пов'язані між собою.

Компроміс – це процес, що поєднує зусилля конфліктуючих сторін задля спільного пошуку виходу із стану протистояння, в основі якого є взаємні поступки, необов'язково взаємовигідні. Знаходження консенсусу – метод ухвалення такого рішення, яке схвалять усі учасники процесу. Термін "консенсус" зазвичай використовується як для позначення процесу ухвалення рішення, так і для самого вирішення. Отже, рішення-консенсус, невідривно пов'язане із самим процесом. Метод консенсусу застосовується багатьма спільнотами: релігійними (наприклад, квакери), анархістськими організаціями, різноманітними недержавними організаціями і навіть цілими народами (ірокези). В окремих демократичних країнах консенсус є основним методом ухвалення державних рішень.

Домашнє завдання.

Опрацювати поданий матеріал ст. 56-59.

Основні визначення запишіть у зошит