gallery-image %D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%96+%D0%9F%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BD%D1%81%3A+%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0+%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%3A+%28%D0%BA%D0%BD.1%29 - фото 1

gallery-image

5 травня. СУБОТА

Був суботній ранок. Пан Пляшкер сидів у себе в кімнаті й чекав.

На що він чекав? А він і сам до пуття не знав.

Чому ж тоді він чекав? Оце вже легше пояснити. Щоправда, для цього нам доведеться почати розповідь з неділі.

А в неділю у пана Пляшкера не було ніякого діла. Надворі яскраво світило сонце, як це часто буває у вихідні.

Понеділок, як і завжди, був по неділі.

У вівторок до пана Пляшкера раптом постукали в двері. Пані Моркван зазирнула в кімнату й сказала:

– Пане Фляшкере, до вас гість! Глядіть не дозволяйте йому курити в кімнаті, бо від диму псуються фіранки! І нехай не сідає на ліжко! Для цього у вас є стілець!

Пані Моркван була господинею будинку, де квартирував пан Пляшкер. Коли вона гнівалась, то завжди називала його Фляшкером. Цього разу її обурило те, що до нього прийшов гість.

А гостем, якого у той вівторок пані Моркван увіпхнула до кімнати, був шкільний товариш пана Пляшкера. Його звали пан Вівторакус. Він приніс панові Пляшкеру цілу торбу раків.

Середа, як і завжди, припала на самісіньку середину тижня. І в цьому, ясна річ, не було нічого дивного.

Але ось у четвер була велика гроза і чотири рази розкотисто прогримів грім. Це змусило пана Пляшкера насторожитись.

Настала п’ятниця. Йдучи на роботу, пан Пляшкер знайшов п’ятака, що лежав догори орлом, і подумав, що це може віщувати якусь приємну несподіванку. Так воно й сталося – того дня пана Пляшкера відпустили з роботи. А все через те, що начальник пана Пляшкера дуже боявся злодіїв. Щовечора він ховав ключа від своєї контори в іншому місці. У четвер він придумав особливо надійний спосіб його зберігання. Загорнув ключа у носову хустинку й стромив його в черевик, який поставив у шафу; черевика накрив капелюхом і замкнув шафу, а ключа від шафи поклав у шухляду письмового столу. Шухляду замкнув також і врешті заховав ще й ключа від письмового столу. У п’ятницю вранці він ще добре пам’ятав, де шукати ключа від дверей контори. А от де лежить ключ від письмового столу, ніяк не міг згадати. І, отже, не міг відімкнути шухляду, щоб дістати звідти ключа від шафи, без якого годі було добутися до ключа від дверей контори. Ну що тут удієш? І шеф пустив пана Пляшкера додому, а сам сів і поринув у роздуми. Він вирішив сидіти й думати доти, доки згадає, де заховав ключа.

Що незвичайного ви помітили у тижні пана Пляшкера?

"Тепер, – сказав собі пан Пляшкер, – усе ясно – ні про які випадковості не може бути й мови: у неділю не було ніякого діла. Понеділок був по неділі. У вівторок прийшов пан Вівторакус і приніс раки. У середу – середина тижня; у четвер – гроза і чотири рази прогримів грім; у п’ятницю – п’ятак догори орлом – і вільний день!"

І ось тепер пан Пляшкер сидить у себе в кімнаті і, хвилюючись, чекає, що ж йому принесе субота.

Як ви гадаєте, що ж такого незвичаного принесе йому субота?

Розгляньте обкладинку книги. Чи з'явилися у вас якісь гіпотези?

gallery-image

Суботик

Панові Пляшкеру кортіло дізнатися, що там таке, але гурт так скупчився, що йому, низенькому на зріст, нічого не було видно.

– Треба повідомити в зоопарк. Напевно, воно втекло звідти. У себе вдома таке чуперадло ніхто не триматиме! – сказала жінка, що стояла в самісінькій середині гурту.

Мабуть, там була якась тваринка.

– Це, певне, така порода мавп, – сказав хтось із чоловіків.

– Порода мавп? Із п’ятачком? Та воно куди більше схоже на жабу! – вигукнув інший чоловік.

– Е, ні, на жабу воно аж ніяк не схоже! Бачите, яке в нього руде волосся! Де це ви бачили жабу з рудим волоссям? Та ще й таку здоровенну!

Цікавість розбирала пана Пляшкера чимдалі дужче: що ж то воно за звірина, що схожа водночас і на жабу, і на мавпу?..

– Як вам не соромно, панове, знущатися з дитини! Дорослі люди, а так поводитесь! – обурено вигукнула якась огрядна жінка і окинула всіх суворим оком.

– Як ви сказали? З дитини? Ви, мабуть, недобачаєте! – мовив той чоловік, котрий назвав загадкову істоту мавпою.

Але огрядна жінка ніяк не могла вгамуватись. Вона нахилилася до тваринки й спитала:

– Як тебе, дитинко моя, звати?

Пан Пляшкер і далі не міг нічого побачити. Зате дещо почув. Дзвінкий, пронизливий голос відповів огрядній жінці:

– Ніяка я не дитинка, бе-е-е!

Серия книг «Суботик» — 5 книг

Яке перше уявлення склалось у тебе про цього персонажа?

Прочитай уривок з книги Пауля Маара "Що не день, то субота" у посібнику "Сонячні вітрила"

ВСЮ книжку можна прочитати за посиланням https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=670

Найкраща няня у світі

Розповідь у цій казковій повісті починається з того, що сімейство Бенкс, зібравшись вранці за чаєм, обговорює питання про пошуки нової няні. У будинку вже побувало безліч нянь, але жодна з них не змогла ужитися з дітьми – Джейн, Майклом і близнюками. І тут раптом на порозі будинку з’являється рішуча молода особа, яка представляється Мері Поппінс і заявляє, що вона – їхня нова няня. Звідки взялася Мері Поппінс перед дверима будинку Бенкс – невідомо, виникає таке відчуття, що вона з’явилася тут прямо з повітря або спустилася з неба на великій парасольці-тростині, яку вона тримає в руках.

Мері Поппінс не схожа на всіх інших нянь. Вона – Міс Досконалість, так як не має абсолютно ніяких недоліків (хіба що дуже любить дивитися на своє відображення у вітринах магазинів – але хіба це недолік для чарівної жінки?) Вона сувора і вимоглива, але разом з тим прекрасно розуміє дітей. Вона розповідає їм чарівні казки і поїть мікстурою, яка прямо у неї в ложці перетворюється в морозиво, вона може в’їжджати по сходових поручнях вгору і розстібати гачки і гудзики на дитячому одязі за допомогою погляду.

Крім того, Мері розуміє не тільки дітей, а й тварин, і навіть статуї – завдяки їй діти знайомляться з Хлопчиком з дельфіном в міському парку і дізнаються подробиці про життя однієї бродячої собаки і собаки однієї з їх сусідок. А ще Мері звертає особливу увагу на манери – у неї самої манери просто чудові. А крім парасольки, вона приносить в будинок з собою велику килимову сумку, з якої дістає найрізноманітніші речі, причому, іноді такі, які навряд чи помістяться в звичайну сумку.

Одним словом, Мері Поппінс – дуже незвичайна няня, другої такої просто не існує. Вона чарівниця, але чарівниця, яка повністю зосереджена на дитячих проблемах, і з’являється завжди там, де потрібна допомога дітям. На питання Джейн і Майкла про те, як довго Мері пробуде у них, вона відповідає, що все залежить від вітру – адже за допомогою вітру і своєї парасольки вона і переміщається від одних своїх вихованців до інших. Мері Поппінс робить для дітей чимало чудес – але всі ці чудеса цікаві тільки самим дітям, в світі дорослих вони не мають ніякої цінності. Мері розповідає і показує дітям, що відбувається в зоопарку вночі, а також розповідає про будинок, в якому живуть діти, намальовані на блюді з порцеляни.