Остап Вишня*Веселі артисти*

Доброго ранку!

Сьогодні ми познайомимось з творчісттю Остапа Вишні

Остап ВИШНЯ (Губенко Павло Михайлович) (1889-1956)

Блискучий майстер гумористичних оповідань, фейлетонів, шаржів. Творець нових літературних жанрів - нарису- усмішки, гумористичного портрета. Улюблений народом автор збірок "Чухраїнці", "Вишневі усмішки", "Зенітка", "Мисливські усмішки".

Народився 1889 р. на хуторі Черва (тепер с. Грунь Сумської області) у багатодітній селянській родині. Закінчив військово-фельдшерську школу в Києві. 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак навчатися майбутньому письменнику судилося недовго. У добу Української революції Павло Губенко завідував медико- санітарною управою міністерства шляхів Української Народної Республіки, в 1919 р. дебютував у газеті "Народна воля", де за підписом Павла Грунського з'явився фейлетон про українські міністерства: шляхів - без шляхів, фінансів - без фінансів, військове - без війська.

Восени 1920 р. Остапа Вишню заарештували й ув'язнили в підвалах більшовицьких катівень, звідки у квітні 1921 р. його визволив В. Блакитний - головний редактор газети "Вісті ВУЦВК". Згодом Остап Вишня перейшов у газету "Селянська правда", зі шпальт якої розпочалася знаменита хода численних "Вишневих усмішок".

Життя українського селянства, його біди і кривди, мудрість, самоіронію та гумор, перекоси українізації - все це Остап Вишня висвітлював у своїх збірках "Діли небесні", "Кому веселе, а кому й сумне", "Реп'яшки", "Вишневі усмішки сільські", "Лицем до села" і багатьох інших. Цикл літературних усмішок "Українізуємось" (у 1926-1929 рр. збірка витримала шість перевидань) сповнений щирої віри у відродження національної гідності народу.

Остап Вишня виступив новатором у жанрі гумористичного портрета. Він створив іронічні "мистецькі силуети" О. Довженка, В. Василька, Леся Курбаса, Г. Юри, Ю. Шумського та ін. Пробуючи себе у драматургії, письменник переробляє класичні твори. Особливо популярною була його музична п'єса-гротеск "Вій" за М. Гоголем та М. Кропивницьким, доповнена інтермедіями і цілими картинами з реалій 1920-х рр.

У 1933 р. Остапа Вишню заарештували вдруге за сфабрикованою справою і винесли судовий вирок - розстріл, який невдовзі замінили десятирічним ув'язненням. Звільнили письменника в 1943 р., а вже за кілька місяців з'явилася його знаменита "Зенітка", яка зажила нечуваної популярності. Її читали по радіо, вона з успіхом обійшла всі фронти. Даниною митця системі, яка "дозволила" йому знову сміятися, стали збірки "Самостійна дірка", "Мудрість колгоспна", але його "Мисливські усмішки" й зараз вражають поетичною свіжістю, м'яким гумором і непідробною щирістю.

Помер Остап Вишня 1956 р. на 67-му році життя, похований на Байковому кладовищі у Києві.

Прочитати оповідання

Веселі артисти

Остап Вишня

І. ШАРИК ПІДШИПНИКІВ

Маленька Надійна аж заплющилася й притиснулася до мами, коли вона побачила на арені в цирку, як веселий і дуже-дуже смішний артист-клоун Едуард Йосипович посадив собі на голову невеличку біленьку з рудими плямами собачку, собачка та сіла в його на голові на задні лапки, піднесла вгору передні, а Едуард Йосипович поліз-поліз-поліз щаблями на високу подвійну драбину, виліз аж на самісінький її вершечок, а потім другою половиною драбини зійшов на арену.

Собачка весь час нерухомо сиділа в артиста на голові.

— Ой, упаде! Ой мамо, собачка впаде!—шепотіла Надійка, притискуючись до мами.

Але собачка не впала.

Коли артист зняв її з голови, вона весело підстрибнула, Едуард Йосипович простяг руку догори долонею, собачка стрибнула на долоню, стала на передні лапки головою вниз, а задніми ніжками вгору, — зробила на долоні прекрасну стойку, як справжній висококваліфікований гімнаст.

Едуард Йосипович, весело посміхаючись, познайомив глядачів цирку, — а глядачі здебільше були діти, і було їх у цирку більш як тисяча:

— А зовуть, дітки, цього артиста, цього мого чотириногого друга — Шарик Підшипників!

Громом оплесків та веселих вигуків вітали глядачі, — і діти, і дорослі, — роботу Шарика Підшипникова і веселого артиста-клоуна Едуарда Йосиповича.

Шарик Підшипників, закінчивши роботу, стрілою помчав з арени за лаштунки.

А чого він так швидко полетів за лаштунки?

Бо він прекрасно знав, що за його хорошу роботу він обов'язково одержить чогось смачного: може, цукерок, може, грудочку цукру, може, ще щось...

Собачка побігла, а Надійна сумно мамі сказала:

— Яка хороша собачка! Шкода, що так швидко вона залишила арену.

Так, на цей раз собачка показала тільки два свої "номери", а взагалі Шарик Підшипників знає чимало різних гімнастичних циркових вправ, серед яких єсть такі, що їх не робить жодна дресирована в цирку тварина.

Насправді Шарика Підшипникова звуть не Шарик Підшипників, — це його жартівливе ім'я, — а звуть собачку Ляля.

Народилася Ляля далеко на півночі, аж на острові Нова Земля, в Північному Льодовитому океані, де її мама зимувала з своїми хазяями на полярній станції.

Породою вона — лайка.

Лайки — це мисливські собаки, що допомагають мисливцям полювати в північних лісах, у тайзі, — білку. Коли лайка нападе на слід білки чи почує або побачить білку на дереві, — вона "облаює" її і голосом кличе хазяїна-мисливця, показує йому, де сидить білка.

Лайки дуже розумні собачки і дуже цінні, без них полювання білки в тайзі просто неможливе.

Але хто б міг подумати, що з мисливської собачки може вийти такий чудесний цирковий артист-акробат.

І в цій роботі, як бачите, виявився природний розум лайки.

Едуард Йосипович розповідає, що придбав він Ляльку в місті Калініні: до цирку, де він тоді працював, принесла Ляльку жінка, що приїхала з Нової Землі до родичів у Калінін.

Лялька була тоді маленьким шестимісячним цуценятком.

Цирку, розуміється, вона зроду не бачила і попервах дуже боялася музики, циркового галасу, шуму, сліпучого світла.

І коли Едуард Йосипович перший раз просто так собі виніс її на арену, щоб познайомити її з цирком, Лялька затіпалась і заховалася в його на грудях під піджаком, а як він приніс 1 пустив її в убиральню, Лялька залізла в темний куточок під диван і тихенько скавучала.

Так ото вона перелякалася!

Але поволеньки звикла до всього: і до музики, і до світла, і до шуму, і до того, що після кожної вправи — і на репетиції, і на виставі — ласий шматочок цукру. Лялька почала охоче працювати, і вже через місяць Едуард Йосипович виходив з нею на арену, де вона чітко проробляла свій "номер".

Лялька хоч і невеличка собачка, але з характером і дуже самолюбива.

Одного разу Едуардові Йосиповичу уперше з Лялькою довелося працювати в цирку шапіто.

Шапіто — літній цирк, у нього замість даху — величезне, напнуте з брезенту шатро.

Увечері знявся великий вітер.

Вийшов Едуард Йосипович з Лялькою на арену, подув вітер, залопотів люто угорі напнутий брезент.

Ніколи такого в цирку не траплялося, і Лялька злякалася.

Вирвалася і стрілою за лаштунки.

Один із артистів, бажаючи її завернути на арену, хльоснув її батіжком — шамбер'єр у цирку такий батіг зветься.

Лялька на арену не вернулася. Заховалася так, що насилу її Едуард Йосипович одшукав, і коли він узяв її на руки, на очах у Ляльки бриніли сльози.

Так ото вона образилася, що їй зробили боляче, бо ніколи Едуард Йосипович її не бив, — тільки ласкою та чимось смачним він домагався від Ляльки виконувати всі її номери.

І довго після того довелося Едуардові Йосиповичу переконувати Ляльку, що ніколи такого більше не трапиться, що ніхто на арені більше не зробить їй боляче, — не хотіла йти вона на арену.

Потім вони помирилися, і Лялька почала працювати ще краще.

Едуард Йосипович ще раз пересвідчився, що з тварини ласкою та нагородами завжди можна виховати собі справжнього друга і помічника в роботі.

Тепер Лялька улюблениця циркових глядачів і неперевершена циркова артистка-акробат.

У неї є знаменитий номер, коли вона стоїть на передніх лапках, задні — вгору, на лобі в Едуарда Йосиповича.

Вивчає Лялька ще й кульбіти, і сальто-мортале. З цими "номерами" Едуард Йосипович незабаром мав познайомити глядачів.

Діти страх як люблять Ляльку і завжди проводжають її громом оплесків...

Отака Лялька — Шарик Підшипників.

У неї єсть друзі: манісінька-манісінька, чорненька, куцохвоста з гострими вушками Чіта, теж циркова артистка, і великий чорно-рябий собака Крошка, чудесний математик, який уміє говорити "мама".

Але про них розкажемо далі.

II. ЙОГО ДРУЗІ

— Ку-ку-рі-ку!

Таким веселим вигуком зустрічає циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі — Петька.

Почувши голос Едуарда Йосиповича, Петька б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна.