ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ у другій половині ХІХ ст.

Які західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини?

1. Стан промисловості західноукраїнських земель.

У 1867 р. Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну федерацію — Австро-Угорську монархію. До австрійської частини монархії увійшли Галичина та Буковина, а до угорської — Закарпаття. Долучення цих земель до промислового перевороту, як і переважної більшості регіонів у складі Австро-Угорщини, здійснювалося повільно. Окрім того, австрійський та угорський уряди за допомогою податкових пільг стимулювали індустріальний розвиток власне австрійських та угорських земель, що посилювало економічну відсталість західноукраїнського краю. За таких умов навіть традиційні промислові галузі краю (цукрова, текстильна, скляна, паперова) поступово занепадали. Більшість підприємств краю залишалися дрібними зі значною часткою ручної праці. Таке становище обумовлювалося слабкими фінансовими ресурсами місцевих промисловців. Лише в 60–80-ті роки з’являються перші фабрики й заводи, починає, хоч і досить повільно, зростати чисельність робітників. Важливе значення для економіки краю мав видобуток солі. Зокрема, з 1861 по 1900 р. її видобуток у Галичині зріс удвічі й становив 64 % видобутку солі в Австро-Угорщині. Влада оголосила розробку цих родовищ державною монополією, що призвело до здороження солі. У районі Карпат розвивалася лісопильна промисловість. Тільки з Галичини щорічно експортувалося 80–85 тис. вагонів лісоматеріалів, що призводило до скорочення лісів. Привернув увагу іноземних промисловців і видобуток на Прикарпатті озокериту (земного воску). Зростання попиту на нафтопродукти підштовхнуло до модернізації нафтодобування. У 80-х роках канадські підприємці застосували в Галичині метод буріння глибоких свердловин.

Зростання торгового обігу потребувало розбудови транспортної мережі, орієнтованої на перевезення сировини та промислових товарів. Тому уряд приділяв значну увагу насамперед залізничному транспорту. Побудована 1861 р. залізнична гілка Перемишль — Львів поєднала Львів з Віднем. Залізниця Львів — Броди, досягнувши російського кордону, з’єднала Галичину з Волинню. Вона стала першою колією, що зв’язала Галичину з Наддніпрянщиною й водночас — першою міжнародною лінією для західноукраїнського регіону, яка поєднала Чорне море з Балтійським, а Львів — з Одесою. Склалося пряме залізничне сполучення Одеса — Гамбург. У 60-х роках залізниця з’єднала Львів із Чернівцями. Закарпаття мало гірше залізничне забезпечення, ніж Галичина й Буковина. Тут розвивалася мережа вузькоколійок з урахуванням потреб лісового господарства.

Розвиток промисловості на західноукраїнських землях збільшив кількість робітників і сприяв урбанізації, яка найбільш активно розгорталася на Галичині. Але, порівняно із землями Австрії та Чехії, що входили до складу монархії Габсбургів, Галичина поступалася в темпах урбанізації.

Які галузі промисловості розвивались на західноукраїнських землях? Чому?

2. Наслідки селянської реформи 1848 р. в Австрійській імперії.

Реформа змінила життя селян. Вони отримали особисту свободу, позбавилися панщини, стали громадянами держави та власниками землі. Але більшість із них залишилися малоземельними й були економічно неспроможні вести власне господарство. Значна кількість селян отримали менше землі, ніж було в їхньому користуванні до реформи. Чимало звільнених без землі селян відразу потрапили в економічну залежність до поміщиків.

Реформа сприяла майновому розшаруванню селянства. Наприкінці століття налічувалося майже 80 % бідняцьких, 15 % середняцьких і лише 5 % заможних селянських господарств. Сільське господарство поступово втягувалося в товарно-грошові відносини. Утверджувалася спеціалізація районів, раціональне землекористування, формувався ринок найманої праці. В агротехнічному процесі виснажену землю засівали культурами, що поліпшували структуру ґрунту, вносили добрива, використовували техніку.

Одним з видів землеробства було хмелярство, розвиток якого пов’язувався з пивоварінням. Важливим показником розвитку господарства стало торговельне скотарство. Головним продуктом, що призначався на внутрішній і зовнішній ринок, було м’ясо, здебільшого свинина. Буковинці торгували волами. Вирощували селяни і птицю. Чимало м’ясної продукції поставляли до Відня, Берліна. Населення гірських районів забезпечувало свої потреби в їжі, одязі, взутті за рахунок вівчарства. Продукти вівчарства постачалися на внутрішній і зовнішній ринки. Гуцули продавали масло до Угорщини й навіть до Лондона. Проте розвиток товарно-грошових відносин на селі, окрім недосконалої аграрної реформи, гальмувала й податкова система. Селяни сплачували державні, крайові й громадські податки. Стягнути із селянина якомога більше — стало неписаним принципом діяльності податківців.

Як розвивалося сільське господарство після аграрної реформи?