Олесь Гончар

Опрацюй!

Біографія Олеся Гончара (1918-1995)

3 квітня 1918 – народився у с. Ломівка в робітничій родині..

1921 – після смерті матері переїздить до бабусі. Згодом Гончар зізнається: «…без неї, певно, я не став би письменником». «Вона була весела, любила пожартувати, погуляти на чиємусь весіллі – на таких святах була бажаною гостею, її вплив на мій розвиток був величезний, і потім, у найважчі хвилини життя, я згадував її»

1933 - закінчив семирічку у сусідньому селі Бреусові, почав працювати в редакції Козельщинської районної газети.

1934 – навчання в Харківському технікумі журналістики, по закінченню – робота в газеті «Ленінська зміна»

1937 – активно почав друкуватися в «Літературній газеті», «Комсомольцю України»

1938 – вступає до Харківського університету (філологічний факультет). «Здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив в цей сонячний храм науки, де мовби ще витав дух славетного Потебні, академіка Багалія, де ось-ось, здавалося, зійде на кафедру зі своєю вольтеріанською усмішкою Олександр Білецький, щоб уразити нас блиском своїх імпровізацій. Я не помилився у своїх сподіваннях. Університет на цілих три роки став рідною домівкою, обдарував щастям дружби, в його аудиторіях, у тиші бібліотек пізнавали ми радість прилучення до скарбниці людських знань, тут переживали насолоду й захват творчої праці»

У ті роки пише оповідання, повість «Стокозове поле», наукове дослідження про «Мойсея» І.Франка

1941 – добровільно пішов на фронт у лавах студентського батальйону, поранення на березі Росі, друге – у 1942. Так і пройшов він із гвинтівкою в руці дорогами війни аж до Праги. Мав бойові нагороди: три медалі «За відвагу», ордени Слави і Червоної Зірки. Тоді писалися вірші. Лише через 40 років укладе окрему їх книжку під назвою «Фронтові поезії» (1985)

1946 – у журналі «Україна» друкується новела «Модри Камень». Тогочасна критика перекреслює його за так звану тематичну недалекоглядність і фальш, Олесю загрожує виключення з університету, від нього відвертаються однокурсники, за винятком кількох (серед них дівчина, яка згодом стане дружиною)

1946 – перша частина трилогії «Прапороносці» - «Альпи» - у журналі «Вітчизна»

1947 – друга частина – «Голубий Дунай», повість «Земля гуде»

1948 – третя – «Злата Прага», яку відзначено двома Сталінськими преміями (1947, 1948)

1952 – дилогія про громадянську війну і революцію в Україні «Таврія» і «Перекоп» (1957)

1960 – роман «Людина і зброя», удостоєний Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка в 1962 р.

1968 – роман «Собор». Автора розкритикували, а роман на 20 років став забороненим

1992-1993 – Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років»

Був активним громадським діячем: виступав на мітингах і різноманітних з’їздах

16 липня 1995 – Олесь Гончар помер.

Прочитай!

Новелу Олеся Гончара "Модри Камень" (Українська література (рівень стандарту) : підр. для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Олександр Авраменко. – К. : Грамота, 2018. с. 182-187)