Олександр Довженко. «Ніч перед боєм» оповідання про Другу світову війну. «Ніч перед боєм» − твір про героїзм, самовідданість, патріотичні почуття українців, проявлені під час воєнного лихоліття

Прочитайте невідомі фактів з життя українського режисера та патріота Олександра Довженка.

1. Сім’я

Автопортрет “Сашко” (ліворуч) та будинок, де народився Довженко (праворуч) Кінематографіст та письменник Олександр Довженко (1894-1956) відомий фільмами Звенигора (1927), Арсенал (1929), Земля (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори – Україна в огні (1943) і Зачарована Десна (1965). Трагічна доля Довженка – досить сказати лише, що йому забороняли жити в Україні, яку він любив усім серцем – є прикладом того, як в СРСР ставилися до талановитих українців. Олександр Петрович більшу частину життя був нещасним і помер у злиднях.

Довженко з батьком (ліворуч). Мати, сестра та батько Довженка (праворуч).
Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-о – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.

2. За кордоном

У біографії Олександра Петровича багато неясностей, але найзагадковіший період – з кінця 1917-о року до 1923-о, коли він повернувся до Харкова з-за кордону. Чи то перебував він у КПУ, чи то уникав партії – незрозуміло, тим більше, що після того, як більшовики остаточно захопили владу, потрібно було посилено доводити перше – з метою вижити. Як би там не було, влітку 1921-о року Довженко раптом почав дипломатичну кар’єру і вирушив працювати до Варшави, а на початку 1922-о року – до Берліну, секретарем консульського відділу Торгового представництва УРСР. “Про закордон я мріяв тільки в дитинстві, тому відрядження мене налякало, – згадував він. – Канцелярская робота була такою неприємною і нудною, що я не виходив з посольства тижнями”.

3. Карикатурист

Політичні шаржи Довженка (ліворуч) і дружній шарж на Остапа Вишню. Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-карикатурист. Ще з Берліна він надсилав свої малюнки в гумористично-сатиричний журнал українських комуністів у США Молот. Потім, після повернення в Харків, у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Вони були пропагандистсько-тенденційними і “спливли” вже після смерті режисера. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.

4. Голлівуд

Довженко та знімальна група під час роботи над фільмом “Земля”. У 1930-у році Олександр Петрович поїхав представляти фільм Земля у Європі і, виявляється, мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію Ейзенштейну: “Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча би на один місяць, надіславши мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося би запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”. Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета, Олександра Довженка”.

5. Природа
З самого дитинства головним джерелом натхнення для Довженка була природа. На початку 1930-х його дуже дратував пустир на території Київської кіностудії (нині – кіностудія імені О. П. Довженка), і там він разом з двома робітниками та садівником висадив фруктові та декоративні дерева. Але там ще й був склад вугілля – Довженко казав, що хоч сто років буде працювати, не звикне до його виду. Дістав беріз, тамарисків і висадив у неділю все це. Наступного дня спостерігає з вікна монтажної кімнати: йдуть два режисери якраз у напрямку до вугільної ями. Олександр Петрович прямо загорівся від нетерпіння: думає, зараз вони зупиняться, здивовані; почнуть міркувати, хто ж таку красу зробив. Але нічого подібного не сталося. Вони не звернули уваги ні на яму, ні на берези. Довженко йде до них, щоб з’ясувати, в чому справа; запитує, чи нічого вони не помічають. Режисери кажуть – ні. Довженко каже, що посадив дерева. Режисери починають виправдовуватися – мовляв, зайняті, не помітили. А він їм: “Висловлюю співчуття, так як не вийде з вас режисерів. Вам не вистачає бачення світу”. Свої роботи Олександр Довженко любив порівнювати з деревами: “Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500 яблук, погано – впало штук 10”.

6. Кохання

Перша дружина – Варвара Крилова-Довженко (ліворуч). Друге кохання та дружина Довженка – Юлія Солнцева (у центрі та праворуч).
У режисера було дві дружини. Перша – Варвара Крилова, з якою він познайомився в 1914-у році, коли вони разом готували вечір, присвячений Тарасу Шевченку. Вона була на шість років його молодше; у 1917-у пара зв’язала себе узами цивільного шлюбу. Але у 1917-у році Варвару спокусив білогвардійський офіцер, з яким вона навіть поїхала за кордон, де захворіла на туберкульоз кісток. Коханець кинув її, Варвара повернулася в Україну; Довженка усе ще любить її та у 1923-у році взяв собі за дружину. Але, почавши знімати свої перші фільми, захопився молодою акторкою Юлією Солнцевою, і Варвара сама вирішила піти з життя Олександра Петровича (у 1926-у році), аби не бути тягарем. Життя вона прожила одноногою калікою.

Александр Довженко з Юлією Солнцевою
З Солнцевою, відомою ролями у фільмах Аеліта та Папіросниця з Моссельпрома, Довженко познайомився в Одесі. Незабаром Юлія кинула акторську кар’єру і почала спеціалізуватися на режисерській майстерності. Вона була асистенткою у багатьох роботах Довженка; досі не розвіяний міф про те, що Солнцева була приставлена ​​шпигувати за талановитим українцем. Також викликає суперечки і те, як вона обійшлася зі сценаріями чоловіка: ставши їх спадкоємицею, вона на власний смак зняла фільми Поема про море (1958), Повість полум’яних літ (1960), Зачарована Десна (1964).

7. Нереалізовані сценарії

Безліч сценаріїв Олександра Петровича так і лишилися нереалізованими. Наприклад, він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу і навіть приступив до роботи – завадила Друга Світова війна. Те, що записував у щоденники Довженко, не могло бути відомим авторам книг та фільмів, створених на подібні сюжети пізніше. Так, Григорій Чухрай зняв у 1961-у році фільм Чисте небо про радянського льотчика, який потрапив у німецький полон, – подібний сюжет за багато років до того описаний у Довженка. Ще один сюжет – про начальника табору знищення, який убив два мільйони людей, і захотів поговорити з 2000001 жертвою, російським солдатом, – став одним із епізодів повісті Михайла Шолохова Доля людини. Сюжет про шведів, які жили в Україні мало не з часів Полтавської битви і вирішили повернутися на батьківщину після Другої Світової війни, пожили в Швеції та повернулися в Україну, був реалізований в документальному фільмі.

8. Самокритика

Останнє прижиттєве фото Довженка. Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”.

“Мистецтво, в якому немає краси, – погане мистецтво”, – також вважав Олександр Петрович. Студентам ВДІКу він розповідав, що без таланту гарний фільм не зробиш, але що в кіно, проте, “у спритного режисера стільки “замінників таланту” – сценарист, оператор, актори тощо, – що іноді проходять довгі роки, поки його безпорадність стає очевидною”.

Довженко любив повторювати жарт: талант як гроші – або він є, або немає, і тоді вже нічого не поробиш. Під час обговорень фільму Земля режисер зробив висновок про залежність оцінок від можливостей критика: “Коли приходить критикувати мою роботу людина здорова, то каже – “гарна”, а якщо говорить людина “погано” – дивишся, хвора. Так по зовнішності і судиш – або печінка не в порядку, або шлунок, або кров уповільнена, але щось не в порядку. Я вважаю себе людиною здоровою і хотів робити здорові фільми для здорових людей”.

9. Батьківщина

Довженко на Західній Україні у 1939-у році.
Живучи більшу частину свідомого життя в Москві, Олександр Довженко неймовірно сумував за Україною. “Я помру в Москві, так і не побачивши України, – писав він у щоденнику в 1945-у році. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі”.

У 1950-х художнику вдалося побувати в Україні – але тільки в Каховці, і врешті-решт саме туга за батьківщиною і добила його. Незадовго до смерті в 1956-у році він написав у президію Ради письменників України: “Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з’являтися мені уві сні”. Відповіді не було. Поховали Довженка на Новодівочому цвинтарі у Москві.

10. Вітер

Під час зйомок Щорса Олександр Петрович стояв у пшениці і, набравши повні легені повітря, свистів. Це було дивно ще й тому, що режисер ненавидів свист. Через кілька хвилин Довженко розкрив таємницю: “От ви не вірите, а я точно знаю, що варто так посвистіти, і з’явиться вітер. Відчуваєте – він вже з’явився. Скоро будемо знімати”.

Історія створення твору

«Ніч перед боєм» — це розповідь про дідів,

із якими зустрічався сам О. Довженко. Уперше твір було надруковано як нарис, як документ.Жанрове

визначення «оповідання» з’явилося в пізніших передруках. О. Довженко з ретельністю літописця фіксував випадки, які ставали йому відомими як військовому кореспонденту, щоб підтримати дух інших, які таких зразків перед собою не мали. Герої твору є носіями кращих рис характеру людини — захисника Вітчизни. Їм властива твердість духу, нескореність ворогові; любов до батьківщини, волелюбність.

Подвиги на фронті, реальні трагічні факти, події в тилу ворога одразу ж ставали для О. Довженка предметом глибокого осмислення, аналізу, узагальнення. Так народилась ідея оповідання «Ніч перед боєм», в основу якого ліг реальний епізод. Це розповідь про дідів, з якими зустрічався сам автор. Два діди — Платон і Савка — ціною свого життя топлять у Десні човен із гітлерівцями.

Дайте письмові відповіді на питання.

1 Де і коли відбуваються події твору?

2.Назвіть головних і другорядних героїв оповідання .

3 Запишіть ідейний аналіз твору та сюжетні елементи .

4.Дайте характеристику героям: дід Савка ,дід Платон ,Петро Колодуб.

5.Чи можна вчинок, який здійснили Платон Півторак і дід Савка назвати героїчним? Чому?