Китайський живопис , або Гохуа , термін для позначання традиційного китайського живопису з традиційним же використанням основи, матеріалів та інструментів.

Виникнення терміну

Назва Гохуа (живопис нашої країни) виникла лише на зламі 19-20 століть як протиставлення назві Сиянхуа (західноєвропейський, тобто заморський, живопис). Є ще одна позначка живопису за технікою виконання - Шуймохуа( тобто живопис чорною тушшю, притаманний Китаю )і Юхуа ( заморський живопис олійними фарбами ).В Китаї в 20 столітті було співіснування обох різновидів живопису. Є майстри, що дотримуються традиційних матеріалів і техніки ( Сюй Бейхун, 1885-1953 та ін.)і ті, що перейшли на олійні фарби. До 20 століття Гохуа пройшов довгий шлях розвитку. В китайському живопису є і стінописи (фрески), і живопис на речах домашнього вжитку (китайські ширми, віяла тощо).

Пейзаж в традиційному китайському живопису

Як самостійний жанр живопису пейзаж виник в средньовічному Китаї у 6-му столітті нашої ери. Природа, за уявою китайців, була втіленням світопобудови, світового закону дао. В живопису це відбилося створенням картин типу «шань-шуй» («гори-водойми»). Панорамні картини наповнені скелями і горами, оповитими хмарами, туманами, крізь які ледь помітні ліси, людські домівки, човни тощо. Подібні зображення вільно текли сувоєм. І їх обмежувала лише довжина сувою. Символічні значення отримали і деякі рослини, особливо бамбук, дикий банан, сосна, місцева дика слива «мейхуа». Зображення цих рослин було таким частим, що стало канонічним і дожило до 21 столітття. Своєрідно відтворювали пейзажисти і перспективу — згасанням фарби на дальніх ділянках планів, що ніби потопали в тумані, вологому повітрі. Зображення доповнювали вірші і каліграфія.

З'явились і видатні майстри пейзажного жанру — художники Го Сі (11 століття), Ся Гуй, Ма Юань (на зламі 12-13 століть). Унікальні картини створив Цуй Бо, зафіксувавши стан природи в періоди тайфунів і негоди ( Бамбук і чапля в тайфун, кінець 11 століття). Європейський живопис досягне подібного художнього рівня лише через вісім століть.

Символізм зображень

Складна ієрархія свідомості доби середньовіччя привнесла в зображення тварин і рослин власні корективи. Виникає уява про подвійний-портрійний зміст зображеного на картині. Частка рослин і тварин переводиться в « шляхетні » зображення попри інші. Так, до «чотирьох шляхетних квітів» китайці віднесли —

орхідею
хризантему
бамбук
дику сливу мейхуа.

Відповідно до цієї ієрархії працюють і митці. Чернець-художник Цзюе-інь стверджував: «Коли я в радості — малюю орхідеї, когда я сумую — малюю бамбук (як спомин про стійкість і терпіння)» (Завадская, 1975). Бо кожна з означених рослин почала наділятись прихованим, символічним значенням. Орхідею почали вважати символом чистоти та шляхетності, бамбук як символ і спомин про стійкість і терпіння.

Особливої популярності набули квіти дикої сливи мейхуа. Слива з кислими та неїстивними плодами, що мала жовті, білі або червоні квіти, зацвітала першою по відходу зими і мимоволі стала ще і символом весни, символом відродження природи після зими. Цвитіння дикої сливи мейхуа збирало цілі поселення на неофіційні урочистості з приводу весни. Дика слива мейхуа з червоними квітами — популяний персонаж багатьох картин китайських майстрів впродовж декількох століть.