Непросте життя та романтичні пригоди головних героїв.Символіка роману "Чорна рада".

https://youtu.be/to1S-rN7IGI Переглянути відеоматеріал.

Сюжет «Чорної ради» взято з історії. Він ґрунтується на подіях так званої Руїни, доби після смерті Богдана Хмельницького, коли Україну роздирали різні політичні й соціальні орієнтації, що призвели до «чорної» ради 1663 року. Боротьба за гетьманування після смерті Богдана Хмельниць­кого стала гострою як ніколи до того. Від різних соціальних груп висувалися на гетьманство Павло Тетеря, Яким Сомко та Іван Брюховецький. Отже, претендентів було троє, а булава одна. «Чорна» рада («чорна» — бо в ній взяла участь «чернь», тобто народ) обрала гетьманом Брюховецького, який підступно завоював прихильність низів, хоч насправді зневажав їх. Перемігши своїх конкуре­нтів, Брюховецький стратив Сомка та його прибічників.

П. Куліш визначив жанрову специфіку роману як хроніку, вказуючи тим самим на спорідне­ність свого твору з літописами.

Хроніка як літературний твір передбачає послідовне викладення історії якоїсь суспільної чи навіть родинної події за тривалий проміжок часу.

Використавши част­ково фольклорні матеріали, Куліш у «Чорній раді» спирався насамперед на архівні документи й літописи, прагнучи до максимальної точності у викладі історичних фактів, описах народних звича­їв і побуту. Відомості про події, пов’язані з «чорною» радою, Куліш почерпнув з літописів Само­видця й Григорія Грабянки. Хоча письменник прагнув до історичної достовірності, митець перема­гав у ньому історика. У романі «Чорна рада» Куліш не стільки описує чи оповідає, скільки вира­жає, подає жваві діалоги і полілоги, характерні репліки окремих людей. Письменник з успіхом вда­вся до художнього вимислу. У творі діють поряд з історичними і вигадані особи. Куліш зумів створити багатобарвний, різнобічний, живий і повнокровний образ козацької України 1663 р. Цей образ, у якому сконденсовано характерні особливості багатовікової історії Русі-України, символізує її драматичну, а то й трагічну долю ще від часів занепаду Київської Русі. Через символічний образ «нещасливої старосвітіцини» письменник переконливо показав, що втра­та державної самостійності Русі-України була спричинена насамперед соціальним розбратом, кла­сово-становою боротьбою, руїнницькими діями національно безвідповідальних або й несвідомих елементів серед різних верств самої української народності, егоїстичною пристрастю національних провідників до гетьманування, небажанням національних сил об’єднатися в боротьбі проти чужо­земних загарбників.

У ролі композиційного стрижня автор уміло використав романтичний мотив дороги. Колишній паволоцький полковник, а тепер священик Шрам (прообразом його став Іван Попович, який згаду­ється в «Літописі Самовидця») разом із сином Петром вирушають із Правобережної України на Лівобережну до гетьмана Сомка, щоб підняти його проти зрадника Тетері. Аж до центральної, ку­льмінаційної в романі події — «чорної» ради — твір складається зі сцен-зустрічей Шрама й моло­дого Шраменка з окремими особами та групами людей — представниками городових козаків, се­лян, міщан, запорожців, поміщиків, козацької старшини.

У романі «Чорна рада» П. Куліш порушує найболючіші проблеми для української нації — не­залежності, влади, національного відродження. Людьми, від яких у свій час залежало вирішення цих питань, були Яким Сомко та Іван Брюховецький. В образі Сомка автор відобразив свій ідеал гетьмана — освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя (вона ж є й авторською), потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту, відновити давню славу України. Яким Сомко бореться проти поширення в Україні «шляхетських звичаїв», тобто впливу Польщі, й думає виступити проти Тетері — гетьмана Правобережної України, що перебувала під протекторатом Польщі, з метою об’єднання всіх українських земель. Сомко відмовився тікати з в’язниці не лише тому, що не міг жертвувати заради цього життям товариша, а ще й через те, що не хотів міжусобиць, кровопролиття, які неминуче можуть повтори­тися в новій боротьбі за булаву. Його образ змальований у романтичному плані. Це виявляється і в зображенні його зовнішності («Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної» (пишуть у літописах); «був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золото­му вінку; очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи»), і у вдачі, поведінці, вчинках. В образі Якима Сомка є й суперечливі, не зовсім привабливі риси, які можна зрозуміти лише в контексті традицій: зневажливо ставлячись до запорожців, він обожнював Кирила Тура за героїзм, відданість і мудрість; образив Лесю, коли в її присутності перевагу віддав Кирилові Туру, дотри­муючись козацької моралі; після поразки відмовляється від порятунку й подальшої боротьби, але робить це не лише заради друга, а й для спокою в суспільстві. Загибель Сомка трактується в романі як трагедія всього українського народу.

2. Напиши проблеми, які порушені у творі.

3. Створи порівняльну характеристику Якима Сомка та Брюховецького.