Микола Вороний. "Євшан-зілля". Патріотичні почуття й толерантне ставлення до інших народів. Краса природи рідного краю.

Микола Кіндратович Вороний народився 6 грудня 1871року на Дніпропетровщині у родині ремісника. Мати навчила писати та читати хлопчика й прищепила любов до народних звичаїв та всього українського. Письменник мав багато псевдонімів - Арлекін,Віщий Олег,Сіріус,Микольчик та інші. Навчався у Харківському училищі, але був відрахований за поширення "забороненої літератури" (української). Працював бібліотекарем,журналістом,педагогом,кіноредактором, статистом,коректором.... Мав дружину та сина,але через рік подружнього життя розлучився. Був знайомий та товаришував із багатьма українськими письменниками: Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Микола Лисенко, Павло Тичина. 1920 року вимушений був емігрувати до Варшави. 1899 р. написав найвідоміший твір - поему "Євшан-зілля", у якому підіймає тему необхідності повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності.

Ліричний герой - це образ,що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором.

Ліро -епічний твір - це літературний твір,, у якому гармонійно поєднуються зображально-виральні засоби,притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються нові літературні сполуки (балади,співомовки,поеми,романи у віршах). У таких творах людина зображується ніби у двох планах: з одного боку - події з життя, а з іншого - переживання,емоції,настрої.

Поема - це ліро-епічний віршований твір,у якому зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань та роздумів.

Епітет - це художнє означення,влучна характеристика особи,предмета,явища,яка підкреслює їх суттєву ознаку,дає ідейно-емоційну оцінку: золоте сонце, ясні зорі,тихі води.

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=466 (ознайомлення з текстом поеми)

Поема написана у Полтаві у 1899 році, навіяна легендою з Іпатського літопису про чудодійну траву - зілля євшану, яка повертає людям втрачену пам'ять. Актуальна для людей, що втратили свою національну ідентифікацію ( приналежність, зіставлення,звірення на підставі певної ознаки) -(мова,традиції,менталітет),ця легенда надихнула Вороного, та й не лише його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Автор її не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха. В поемі "Євшан - зілля" проблема, яку піднімає автор, є актуальною і сьогодні, бо розкидала доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу... Але хочеться, щоб кожен завжди пам'ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми щедротами : піснею, звитягою, милосердям, багатством рідної землі... Любов до Батьківщини - найпотаємніше почуття людини, і ким би вона не була за професією, і якою б вона не була - дорослою чи малою, рідна земля завжди кличе до себе спогадами, сниться довгими зимовими вечорами... Так, не просто іноді дається народові України бажане повернення до своїх коренів, не знає , де взяти той чудодійний євшан. Але ми не повинні втрачати надіїї на пробудження в душах українців справжньої любові до Вітчизни. Своїм твором Микола Вороний живить надію, певну віру в ідеали і тим допомагає українцям знайти власний шлях. У цьому є внесок Вороного до справи відродження України, його патріотизм.

Євшан-зілля - народнопоетична назва полину. Полин - трав'яниста або напівкущова рослина з міцним терпким запахом і гірка на смак. У світі існує близько 500 видів її, в Україні розповсюджено понад 20 видів. Росте повсюди, як бур'ян. Деякі види використовуються як лікарські.

Доберіть як можна більше епітетів та порівнянь,щоб описати свою любов та захоплення рідним краєм. Наприклад: радісна земля,ласкаві ночі,задумані ліси; красива , мов дівчина. (7-12 слів)

Випишіть художні засоби із уривків поеми М.Вороного "Євшан-зілля".

Час минав, і став помалу
Рідний степ він забувати,
Край чужий, чужі звичаї
Як за рідні уважати.

Але спів цей ніжний, любий,
Ані перший, сильний, дужий,
Не вразив юнацьке серце,—
Він сидить німий, байдужий.

Рідний степ — широкий, вільний,
Пишнобарвний і квітчастий —
Раптом став перед очима,
З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!
Рідні шатра, рідні люди...
Все це разом промайнуло,
Стисло серце, сперло груди.

"Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!" —