Микола Куліш. Життєвий і творчий шлях митця. Зв'язок із театром Л. Курбаса. Національний матеріал і вселюдські, "вічні" мотиви та проблеми у п’єсах. Сатирична комедія "Мина Мазайло". Особливості сюжету (11 клас)

Слово  про М. Куліша — драматурга зі світовою славою

(переглянути відеоматеріали по темі за посиланнями:)

https://youtu.be/Os6zaNy5rcY

або

https://youtu.be/0QHxWuHqy4g

Опрацювати біографічні дані:

Тепла Херсонщина. Холодна хата сім’ї наймитів. У День святого Миколая народжується Микола Куліш – драматург, інтелектуал, людина з крутим почуттям гумору і дуже коротким життям. Куліш народився напередодні свята зимового Миколая 18 грудня 1892 р. у родині наймитів Гурія й Уляни у Чаплинці Із п’яти років хлопчик почав працювати у наймах, але у 1901–1905 рр. навчався у чаплинській чотирикласній школі, де він проявив себе як здібний учень з надзвичайно гарною пам’яттю.

Село Чаплинка, крім того, що дало життя Кулішеві, як тоді, так і зараз нічим особливим не вирізняється. Це прозвучить дещо дивно, але найщасливіші дні в дитинстві Миколи минули за шкільною партою. Щоправда, один шкільний день запам’ятався не тільки безпосередньою дитячою радістю, але й глибоко прокушеною лівою рукою: коли маленький Коля окрилено й легковажно біг вулицею додому, на нього кинувся величезний пес. Мати обмила, перев’язала, а потім покарала – син забруднив кров’ю нову сорочку. Рука гоїлась важко.

  Мати Миколи Куліша померла досить рано – 1906 року. Батько починає часто випивати, згодом одружується – слабкі сімейні зв’язки між батьком і сином поволі обриваються. Однак, за рік до цієї сумної події в життя хлопця втрутився щасливий випадок: завдяки ініціативі місцевого вчителя Володимира Губенка й матеріальній допомозі інтелігенції та заможних селян у 100 карбованців, Микола отримав змогу продовжити навчання в Олешківському міському чотирирічному училищі.

У 1905 році Миколка закінчив школу з «похвальним листом». Йому 14 років. У наступному абзаці біографія могла би скорочено розповісти про те, як він наймитував, повторював долю своїх батьків і мріяв про вільне життя, цікаві книжки і хорошу освіту, але є одне «але»: Куліш був здібним учнем, добре проявив себе в школі, і щедра місцева інтелігенція зібрала малому 100 карбованців на навчання в Олешківському міському чотирирічному училищі.

   Від Чаплинки до Олешків – 86 кілометрів. Микола Куліш подолав їх на повільному сільському возі. Кажучи про час, це десь так само, якби сучасний студент із периферії їхав на пари в обласний центр на гіроскутері. Херсонські піски, через які проїжджали і в яких грузнули, нагадували хлопцеві морські хвилі, захоплювали й відвертали від думок про розлуку з рідним домом і невідомість майбутнього. Попереду було вже не дитинство, але ще не доросле життя – неймовірно цікавий період статевого дозрівання, формування життєвих переконань і навичок. Поруч друзі, які потім залишаться на все життя.

    Хлопець підростав, і дедалі більше ставав схожим на батьків, хоча намагався від цього відхрещуватися. Від матері Куліш успадкував талант сторителінгу і чуття художника. Батько подарував неспокійний дух, байдужість до грошей і матеріалізму. Свій відбиток залишили і козацькі гени: Кулішеві передалася внутрішня зібраність, працьовитість, витривалість, невидимий вольовий стрижень і сміливий дух. Це все вкупі створило фантастично цікавий букет гарячого характеру, який юнак не соромився показувати.

Усе змінилося після переходу Куліша в Олешки. Там українську мову з учнів відверто й цинічно виганяли, намагаючись вибити з них «селюків». Це «непорозуміння з мовою» слід було пережити й осмислити, що було для Куліша морально складно. На принизливі знущання він відповідав гострою і грубуватою говіркою. Тоді ж він уперше усвідомив себе «мужиком», тим, кого з нього так уперто намагались вигнати, і не соромився цього протягом життя.

В останньому класі Олешківської гімназії Куліш написав свій перший серйозний вірш – звісно, українською, нехай мужицькою та приниженою, але рідною.

Коли Куліш приїхав в Олешки, грошей у кишені ледве вистачало на їжу, про власне житло він і мріяти не міг. Довелося проситися до людей – на довготривалий каучсерфінг.

  Після квартири Алейникових Куліш перебрався до притулку, з якого його теж досить швидко вигнали – за хуліганські віршики про вчителів. Микола влаштувався у шкільного приятеля Миші (Мішеля) Перерви. Від квітня до жовтня жив переважно в саду, де можна було сховатися від чужих очей і від думок про відсутність даху над головою. До батьківського дому повертатися не хотілося, там господарювала мачуха – хоча й добра, але чужа.

Хоч би яким крутим був характер і хоч би як хотілось не зважати на думку інших, Куліша хвилювала його зовнішність. Нічим не особливе кругле обличчя, темні очі, темне волосся, одяг із чужого плеча, відсутність грошей – це все закривало для Куліша шляхи до нових знайомств, яких так хотілося. Його душу шкребли гострими котячими кігтями всі можливі приниження – і від власної недосконалості, і від невміння м’яко поводитися з людьми й легко ставитися до уколів долі. Десь у цей період з’явилося вигадане ім’я «Кляус», за яким Куліш ховався від переживань. Він створив собі образ, якому дуже хотів відповідати, і це йому непогано вдавалося. Принаймні статус лідера серед ровесників Микола собі заробив.

  У квартирі Мішеля Перерви формується підпільний гурток самоосвіти, причому батько Мишка був під наглядом за політичну «неблагонадійність». Заздрісники називали цю нетворкінгову інтелектуальну тусовку скептично-романтично – «Ліга вільного кохання». Хлопці, а серед них і Куліш, збиралися читати дешеві книжки, петербурзькі газети, виступали з рефератами. Коли прийшла перевірка (хтось не витримав і обмовився), хлопці встигли сховати всі книжки в солом’яну стріху, але трійки з поведінки отримали.

  В училищі з’являються перші спроби пера. Одна з них – бешкетна поема про ляпи шкільного життя, у якій Куліш висміяв учителя. Творик пішов по руках, дійшов до самих викладачів, які прийняли рішення про відрахування. На загальних зборах Куліша ніхто не підтримав. Розчарований і вражений, не кажучи жодного слова, Микола зібрав книжки, встав і пішов. Попри це завдяки заступництву окремих учителів йому дозволили скласти іспити за 4-й клас і дістати змогу перейти до гімназії. Микола вступає до олешківської чоловічої гімназії, мешкає у квартирі гімназійного приятеля, яку вони орендують у родини Невеллів, на харчі заробляє репетиторством – і це в 16 років!

У цей час Микола почав захоплюватися театром. Важко сказати, що саме тоді ставили в професійному театрі – чи то російському, чи то українському. Відомо, що в 1914 році він брав участь у «Гуртку шанувальників драматичного мистецтва», який поставив у літньому театрі українську комедію «Хатня революція». Хлопці тоді зробили хитрий маркетинговий хід: на афішах слово «хатня» було написане маленьким шрифтом, а «революція» – величезними літерами. Звісно, з такою рекламою вистава була приречена на аншлаг.

911 рік. Куліш – жвавий юнак із веселими карими очима. Йому 19, він стрункий і високий, його зовнішність уже приваблює, а не відштовхує, він не соромиться знайомитися й мріяти. Як і в усіх у цьому віці, періоди пристрасної закоханості змінюються на розчарування, перший секс не дає ні щастя, ні спокою, а серце хоче плакати гіркими слізьми і співати від радості одночасно.

Фактично все життя Куліша було молодістю, яка швидко переросла у зрілість.

Новий період у житті Миколи Куліша почався після повернення з фронту 1918 року. Він кілька разів потрапляв за грати через більшовицькі погляди, а 1919 року сформував Дніпровський селянський полк, походи якого відтворив у своєму романі «Вершники» Юрій Яновський, а сам Микола Куліш став прототипом головного героя Данила Чабана. Полк брав участь у боях проти денікінців. За гетьманського правління Павла Скоропадського Миколу Куліша було ув’язнено на 5 місяців. Після повернення Червоної Армії в Україну, він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів.
       У Харкові Микола Куліш займався активною громадською діяльністю, 1926 року очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), редагував її журнал. Також був редактором «Пролітфронту» і «Літературної ярмарки». Тісно співпрацював з Миколою Хвильовим, а з талановитим режисером Лесем Курбасом створив новий український театр.        Після 1933-го Микола Куліш починає розчаровуватися у революційних ідеях. Проти нього розгортають ідеологічну кампанію, а п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» називають ворожими комуністичному режиму. На першому всесоюзному з’їзді радянських письменників 1934 року Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. Під час «чергової чистки» відібрали партквиток. Під час свого візиту до друга Івана Сенченка Микола куліш сказав: «Ось що, Ваню, всіх беруть, певне, візьмуть і мене. То я вам скажу, і ви це знайте: ніде й ніколи я не виступав проти радянської влади, ніколи й нічим не провинився супроти неї». У грудні 1934 року, після похорону його друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв’язках з ОУН. Під час судового процесу у «Справі боротьбистів» в березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, Є. Плужником, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до 10 років Соловецьких таборів. На Соловках Миколу Куліша утримували в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року, розстріляний в урочищі Сандармох. Тоді було розстріляно 1111 осіб. Місце вбивства українських класиків було виявлено лише 1997 року. Антоніна Куліш останнього листа від чоловіка отримала 15 червня 1937 року. Водночас вона продовжувала йому писати і надсилати посилки до 1939 року.

Що це – прожити 44 роки? Як і багатьох письменників-модерністів, його розстріляли в Сандармоському урочищі й скинули в спільну братську могилу. Лише в недавньому 1997 році місця масових розстрілів віднайшли громадські активісти. У розстрільному списку прізвище Куліша стоїть біля його друга – режисера Леся Курбаса.

П’єса Миколи Куліша «Мина Мазайло».

У кожній національній літературі є твори з особливим статусом, з

особливим резонансом та популярністю, їх стисло й багатогранно можна

охарактеризувати одним словом – легендарні.

В українській літературі одним з таких творів є п’єса Миколи Куліша

«Мина Мазайло».

Не було, мабуть, в українській літературі 1920-1930-х років твору, який

викликав би більше суперечок і абсолютно протилежних відгуків, як «Мина

Мазайло».

На театральному диспуті 1929 року М.Хвильовий доводив, що «тільки

епохальні п’єси можуть викликати таку велику дискусію і що тільки обмежені

люди не розуміють, що саме такі п’єси і роблять в театрі епоху».

Остап Вишня знаходив у п8єсі М. Куліша стільки гумору й асоціацій,

стільки відповідей на болючі питання того часу, що захоплено писав у

передмові до «Мини Мазайла»: «Отже, читайте «Мину Мазайла», товариші!»

З історії комедії

За спогадами сучасників, Микола Куліш дуже обережно поводився зі

словом, не терпів використання «не тих» слів, а українську мову знав дуже

добре й високо цінував її, стверджуючи, що таких багатих та соковитих мов, як

його рідна, дуже мало на світі. Тому, мабуть, М. Куліш написав п’єсу «Мина

Мазайло», у якій порушив мовну проблему. Письменник був закоханий у красу,

емоційність, виразність української мови й намагався боротися за її подальший

розвиток. «Мина Мазайло» — одна з найкращих п’єс, яку дослідник Лесь

Танюк назвав філологічним водевілем, бо в ній багато уваги приділено слову.

Дружина письменника в «Спогадах про Куліша» пише: «Ще працюючи

над своїм «Миною», Микола якось зайшов до раксу і там прочитав список

змінених прізвищ. Між іншим, там було прізвище Гімненко змінене на

Алмазов. Це його так розсмішило, що він вирішив вставити цей епізод у п’єсу».

Куліш закінчив п’єсу в грудні 1928 року, а у січні 1929 року прочитав її в

театрі «Березіль». 22 березня відбулась прем’єра комедії у Дніпропетровському

театрі ім. Шевченка. 18 квітня відбулася березільська прем’єра (режисер

Л.Курбас). 23 квітня «Мину Мазайла» показали франківці (режисер Г.Юра).

П’єсу одразу ж – винятковий для М.Куліша випадок! – було оцінено

дуже високо й рекомендовано до показу в усіх театрах України, себто їй було

дано «літеру А». Одне слово, це був тріумф, загальнонародне визнання,

довгожданий успіх.

Спектакль сколихнув у київській і харківській пресі гарячу театральну

дискусію, яка швидко переросла в політичну. Після прем’єри комедії були

арештовані постановник Лесь Курбас і виконавець головної ролі Йосип

Гірняк, постраждав і автор п’єси Микола Куліш.

Так само тріумфально комедію було знято з репертуару наприкінці 1930

року, коли процес українізації пішов на спад, - знято після бурхливих дискусій

у пресі та низки суворих засідань. Знято після того, як з мистецького твору

комедія стала явищем життя, як її герої стали живими персонажами київської

Бесарабки чи Подолу, реальними людьми одеського Привозу чи Молдаванки,

як репліками з п’єси Миколи Куліша заговорив народ.

Домашнє завдання.

1. Записати у зошити поняття: Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), особлива трійка НКВС, міщанство, українізація, шовініст, націоналіст, манкурт, патріот, нігіліст, ренегат, суржик.

2. Прочитати п’єсу, вміщену у хрестоматії, «Мина Мазайло».