Музичне мистецтво України.

Українська музична культура містить величезний пласт музичного фольклору, якому притаманні національна самобутність і неповторність. Багато зразків прийшли до нас від східних слов’ян, які ще в дохристиянські часи мали багаті обрядові традиції, різноманітний музичний інструментарій. Твори різних фольклорних жанрів не записували, а, варіюючи, усно передавали від покоління до покоління, тому в зміненому вигляді традиції обрядових пісенних жанрів збереглися донині.

Музична культура Київської держави за короткий історичний проміжок сягнула високого рівня, вона розвивалася під впливом європейської музичної культури, не втрачаючи, однак, власної самобутності.

З прийняттям християнства на українських землях упроваджувалися церковні піснеспіви, запозичені з Візантії. Головним осередком, де культивувався церковний спів, була Києво-Печерська лавра. Особливого розвитку набула на Русі музика дзвонів, що супроводжувала колоритним перегуком християнські свята, а також збирала народ на віче.

Дзвіниця Софійського собору. Київ.

Головна відмінність східнохристиянського - православного - музичного ритуалу від західнохристиянського - католицького - полягає у використанні виключно вокальної музики, хорового співу без акомпанементу (а капела). Це та багаті пісенні традиції народу сприяли активному розвитку українського хорового мистецтва, яке в різні часи дарувало світу справжні шедеври.

За часів Київської Русі панував знаменний розспів - одноголосний унісонний спів. Мелодії, запозичені з Візантії, змінювались під впливом місцевих народнопісенних традицій.

Поступово монодичний (одноголосний) спів розвинувся в багатоголосний: виник партесний спів (від лат. «партії», «голоси»), у якому відбулося чітке розмежування чотирьох голосів хору за висотою і тембром: бас, тенор, альт, дискант. 

У надрах стилю бароко з його схильністю до пишності, помпезності, динамічності й святкової орнаментальності партесний спів досяг свого розквіту. Його музика творилася для виконання великим хором на 8-12 голосів або навіть двома хорами (до 48 голосів) без інструментального супроводу. Епізоди, що виконувалися соло і вокальним ансамблем (солістами), чергувалися з хоровими епізодами.

У партесній музиці важливе місце посідали колористичні ефекти, контрасти тембрових зіставлень, які створювали об’ємне відчуття простору.

1 - Крюкове письмо; 2 - київська «квадратна нота». Півчий рукопис

Воздвиження Чесного Хреста з родиною Яна Собеського. Хористи (фрагмент ікони)

Партесна музика стала плідним музичним ґрунтом, з якого виріс хоровий концерт. Мабуть, закономірно, що саме в Україні з її багатими хоровими традиціями розквітнув і досяг вершини свого розвитку цей жанр хорової музики. 

Здобутки творців хорового концерту - це величний злет української церковної музики.

Завдяки їхньому таланту й майстерності, обізнаності з досягненнями західноєвропейського мистецтва барокового і класичного стилів, які вони творчо використовували, музика М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського досягла високого мистецького рівня. Нині вона звучить у концертних залах України та поза її межами.

Довідка

Епоха бароко в Україні була плідною в різних сферах музичної творчості. Зокрема, у різних освітніх осередках (братських школах, колегіумах, Києво-Могилянській академії) виник своєрідний вид музично-поетичної творчості, тісно пов’язаний із письмовою віршовою поезією, - кант. Існували церковні й світські канти.

За змістом поетичного тексту й характером музики канти можна розподілити на урочисті, ліричні, гумористичні й сатиричні. Як продовження кантової лірики виникла пісня-романс. Найвидатнішим серед авторів кантів був філософ, педагог і музикант Григорій Сковорода. Багато «сковородинських пісень» були дуже популярні серед простого люду і стали народними. Найвідомішою є збірка його творів «Сад божественних пісень».

Фрагмент грошової купюри із зображенням Григорія Сковороди.

Яскравим спалахом стала українська хорова музика ХІХ-ХХ століть у творчості Кирила Стеценка, Якова Степового, Миколи Леонтовича, Миколи Лисенка та ін. Твори цих композиторів свідчать про високий рівень майстерності та професіоналізму.

Хорова музика є однією з найкращих сторінок спадщини основоположника української професійної музики Миколи Лисенка. Вона включає твори великої форми (кантата «Радуйся, ниво неполитая») і ліричні, майже акварельні мініатюри («Сон», «Пливе човен»).

Упродовж усього життя композитор звертався до спадщини Тараса Шевченка. Його сповнена громадянським і патріотичним пафосом поезія завжди надихала митця: музична шевченкіана М. Лисенка охоплює понад 80 вокальних і хорових творів. Серед них монументальною вершиною височить цикл «Музика до “Кобзаря”».

Хорова обробка Миколи Леонтовича «Щедрик» - це, напевне, найвідоміша і найпопулярніша різдвяна пісня у світі, яка на сьогодні має безліч вокально-хорових та інструментальних інтерпретацій.

• Слухаємо музику.