Музичне мистецтво України 17 століття.

УКРАЇНА наприкінці XVII — у XVIII столітті. Культура України у другій половині XVII-XVІІI ст.

Музичне мистецтво

У XVI — XVII ст. у братських школах Львова, Луцька, Острога, Києва, у Києво-Могилянській колегії викладали музично-теоретичні дисципліни. Нотну грамоту вивчали за рукописними і друкованими нотолінійними ірмологіонами (перший видало у Львові 1700 p.). У цей час в церковній музиці утвердився багатоголосий спів (композитори Бишовський, Гавалевич, Зава-довський, Замаревич, Зюска, Календа, Колядчин, Коньовський). Партссний спів під назвою «київський» поширився в Москві та інших містах Росії. Теоретичні основи партесного співу узагальнив український композитор М.Ділецький у «Граматиці музикальній» (1677). Не треба забувати, що кобзарі-запорожці — це не тільки носії народної пам'яті, це ще й музична культура України. Грали не тільки на кобзі, в пошані були також ліра, сопілка, скрипка, цимбали тощо.

У 1652 р. Б.Хмельницький підписав універсал про утворення музичного цеху в Лівобережній Україні за аналогією з подібними цехами, що вже існували у Кам'янці, Львові та деяких інших українських містах.

Помітних успіхів досягла українська музична культура у XVIII ст. Осередком музичного життя стала Київська академія, де вивчали нотну грамоту та були поширені хоровий спів, гра на музичних інструментах. В академії існував симфонічний оркестр. Великий внесок у розвиток національної музичної культури зробили вихованці академії композитори В.Пікулицький, І.Рачинський, М.Березовський, А.Ведель. Значний вплив мала також творчість композитора Д.Бортнянського, якому належить багато творів духовної і світської музики.

Хори існували при Переяславській, Чернігівській, Харківській колегіях. У містах та великих поміщицьких маєтках розвивалася світська музика. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи. Було відкрито Глухівську співацьку школу. У кін. XVIII ст. на основі народнопісенної творчості почала зароджуватися і поширюватися пісня-романс літературного походження.

Віковічна мудрість народу, його соціальні переконання, морально-етичні та художні принципи відбивалися у кращих зразках української народнопоетичної творчості. У піснях, думах, баладах знайшли відображення життя селянства, масові народні рухи, викликані посиленням феодально-кріпосницької експлуатації у XVIII ст.

Чимало пісень виникло у зв'язку із зруйнуванням Запорізької Січі. Визначились основні теми, сюжети, образи рекрутських, наймитських, кріпацьких, бурлацьких пісень. Створювалися пісні про героїв народних повстань: Максима Залізняка, Устима Кармелюка, Олексу Довбуша, Швачку.

Бідність і нещастя, горе і злидні, суспільні відносини, трудове, морально-етичне виховання зайняли чільне місце також у загадках, легендах, прислів'ях та приказках.

Театр

На 70-ті pp. XVII — першу пол. XVIII ст. припадає розквіт українського шкільного театру, що Грунтувався на шкільній драмі і був пов'язаний з діяльністю Києво-Могилянської колегії. Тут написані українською книжною мовою і поставлені багатоактні драми великоднього і різдвяного циклів, драми на історичні теми, інтермедії, написані українською народною мовою. Етапною була драма «Олексій, чоловік Божий» невідомого автора (1674).

Серед найбільш відомих та поширених шкільних драм XVIII ст. слід назвати «Воскресіння мертвих» Г.Кониського, різдвяні і великодні шкільні драми М.Довталевського, а також п'єсу невідомого нам автора «Милость Божия...», поставлену вперше 1728 p., що прославляла Б.Хмельницького як визволителя України від гніту польських панів.

До XVIII ст. належать спроби драматичної обробки подій минулого. Один із таких творів — трагікомедія «Владимир» (1705) професора Київської академії Ф.Прокоповича, який згодом став церковним та політичним діячем при дворі Петра І. Прокопович у своїй п’єсі зображає прийняття Руссю християнства, висміює язичеських жерців, які чинили опір Володимиру.

До шкільних драм додавали, як правило, інтермедії - гумористичні сценки, що їх грали в антрактах. У цих сценках змальовані побутові картинки, порушені соціальні питання того часу: взаємини селян і панів козаків і російських солдатів. Сюжетами інтермедій були жартівливі історії, народні анекдоти і таке інше. Високий ідейний та художній рівень інтермедій до драм М.Довгалевського «Комическое действие» (1736) «Властотворний образ» (1737), до драми Г.Кониського «Воскресіння мертвих» (1747).

З XVII ст. в Україні побутувала народна драма («Цар ірод», «Коза», «Маланка», «Трон» та ін.), діяв народний ляльковий театр - вертеп. Авторами й акторами вертепу були люди з народу: мандрівні дяки, учні Київської академії. Вертепна драма та інтермедії готували грунт для розвитку комедії в українській літературі XIX ст.

Наприкінці XVIII ст. в Україні починають виникати професійні театральні трупи. У 1778 р. у Львові відкрили перше постійне театральне приміщення, а у 1/83-1784 pp. - постійне приміщення театру у м. Дубні тепер Рівненської області. Перша професійна театральна трупа в Україні - Харківський вільний театр - виникла у 1789 р.

Крім того, в садибах великих землевласників існували домашні аматорські театри: театр С.Голіцина в с Козацькому на Черкащині (1798-1801), театр Г.Квітки-Основ'яненка в с Основі, нині м. Харків (1799-1802). У 50-х роках XVIII ст. в Глухові працював придворний театр К. Розумовського, в Тульчині (Вінничина, -1784-1798) - театр С.Потоцького. У 70-90-х роках у містах Єлисаветграді, Києві, Кременчуку, Харкові влаштовували аматорські вистави.