Літературний авангард. Михайль Семенко

Прочитай та запиши короткий конспект теми, використовуючи ключові слова й словосполучення (дата, напрям, терміни, ідеї).

20-30 роки ХХ ст. – це час не лише масштабних зміни у соціальній сфері, світогляді людей, а й у мистецтві. Розпочався активний пошук нових, виразніших форм для відображення нової дійсності. Одні намагалися знайти в минулому відповідне своєму духові й оновити його, надати нового змісту, інші рішуче відкидали художні надбання попередніх епох, зазіхнули навіть на саме слово, прагнучи створити нову мову зі слів, яких ще «ніхто не чув». До таких відносимо письменників літературного напряму авангардизму – Михайля Семенка, Гео Шкурупія, Юліана Шпола. Саме про авангард і представника цієї течії Михайля Семенка далі.

• Авангардизм

Зародився авангард у роки Першої світової війни, набувши бурхливого розвитку в різних видах мистецтва, і відтоді активно заявляє про себе.

Авангардизм у літературі — це явище, що виникає періодично як реакція на певні процеси в суспільстві та в самій літературі. Це течія модернізму, його складова частина. У західноєвропейській літературі авангард після 20-х pp. активізувався в 60-ті pp.; у 80—90-ті pp. — в українській літературі. Авангардизм виявився в певні періоди творчості

Поетичний авангард ставить перед собою завдання — різке відмежування від старих, віджилих традицій і докорінне оновлення поетики на всіх рівнях: проблемно-тематичному, мовно-стильовому, жанровому, формальному. На цьому наголошують майже всі дослідники авангардизму (А. Погрібний, Л. Таран, В. Пахаренко, В. Моринець, Н. Білоцерківець та ін.). Наприклад, В. Моринець у статті «Сучасна українська лірика: модель жанру» пише: «Програмний постулат авангарду — це агресивність щодо традиції, поза якою він насправді позбувається всякого смислу». Суголосну думку в статті «Нарис української поетики» висловлює й В. Пахаренко: «Це мистецтво протесту і руйнування». Отже, авангардизму в літературі належить санаційна (очищувальна) роль.

Авангардизм поділявсяна такі напрямки: експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм.
До першої світової війни футуризм на індустріально відсталій Україні не мав сприятливого грунту. Але вже 1913 року лідер українського футуризму Михайль Семенко видав збірку поезії "Prèlude", а 1914 року - "Дерзання" і "Кверофутуризм",також він відомий експериментаторськими циклами, де намагається епатувати публіку, - "П'єро кохає" і "П'єро мертвопетлює" (1918 - 1919 рр)

Футуризм (фр. futurum — майбутнє) — авангардний напрям, що заперечував кла сичну спадщину, намага ю чись зруйнувати всі традиції та прийоми старого ми стецтва,створюючи новий стиль. Футуризм — це мистецтво, яке відображає епоху технічного прогресу. Його спря мування можна визначити трьома м: місто, машина, маса.

Основними ознаками футуризму є:

• урбаністичні мотиви — зображення міста як головного місця подій, естетика машинної індустрії;

• культ надлюдини, яка змінює світ за допомогою техніки;

• епатажність (поведінка, що порушує загальноприйняті норми та правила);

• прагнення створити мистецтво майбутнього.

• Михайль Семенко (1892 - 1937)

Народився 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни.

1911 - поїхав навчатися у Психо-Неврологічний Інститут в Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природничо-історичного відділення педагогічного факультету.

1914 року М. Семенко опинився у Києві.

В 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. На Україну повернувся наприкінці 1917 року.

Дебютував М. Семенко в "Українській хаті" (вірші "Дарунок, "Гріх", "Мов квітка").

1913 року - перша збірка під назвою -"Prèlude". В цю збірку увійшли милозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів.

Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в маніфестах 1914 року (вірші "Сам" та "Кверофутуризм"), що були передмовами до збірок - "Дерзання" і "Кверофутуризм". Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві. Проголошувалися "краса пошуку" та "динамічний лет". Кверофутуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним - як метод.

1918 року Семенко видав у Києві збірки "П'єро задається", "П'єро кохає" і "Дев'ять поем".

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. "З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана" - так поет характеризує свій стан і додає: "стояв, чорні руки заломлюючи".

У 1919 році поет проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Товариш Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором ж. «Мистецтво».

У 1920 році видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»;

1921 - зб. «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922-24), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газ. «Катафалк искусства» (1922).

Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» (укр. «ЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924 — 1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

У 1927 році (разом з Ґ. Шкурупієм і М. Бажаном) - «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об’єднання футуристів під назвою «Нова Ґенерація» з журналом цієї ж назви (1927 — 1930).

Сильно критикований Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (зб. «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На поч. 1930-их pp. визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були зб. «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

У віршах 1932-33 років поет уже, "як усі", прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що "Німеччина" (1936 року) - гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне.

23 квітня 1937року в Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а через три дні його заарештували.

24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками.

Прочитай поезії М. Семенка й опрацюй матеріал про них.

БАЖАННЯ

Чому не можна перевернути світ?
Щоб поставити все догори ногами?
Це було б краще. По-своєму перетворити.
А то тільки ходиш, розводячи руками.
Але хто мені заперечить перевернути світ?
Місяця стягнуть і дати березової каші,
Зорі віддати дітям — хай граються,
Барви, що кричать весняно, — служниці Маші.
Хай би одягла на себе всі оті розкоші!
Тоді б, певно, Петька покохав її,
скільки було сили.
А то ходиш цим балаганом, що звуть — природа,
Й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!

• Ліричний герой вірша «Бажання» вражає читача: він хоче перевернути світ, «щоб поставити все догори ногами». Природа ж для нього — «балаган», тому й хоче, щоб «тебе чорти вхопили». Автор руйнує усталену поетичну традицію (деструкція), використовуючи верлібр з до вільним римуванням лише декількох рядків. Емоційну піднесеність, властиву поезії, він спрощує до прозаїчного рівня, згадуючи служницю Машу та її парубка Петьку. Поруч з метафорами (барви, що кричать весняно) використовує фразеологізми із зниженим забарвленням: дати березової каші — відшмагати, відлупцювати; а стійка сполука щоб тебе чорти вхопили маркована словниками як вульгарна й означає побажання смерті. Це і є запереченням поетичних традицій попередніх поколінь, що властиве футуризму.

МІСТО

Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus* кару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
дим синій
чорний дим пускають
бензин
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе-
нзин
авто
трам.

• Тут перемішалися люди, трамваї, автомобілі, гамір і чад — вони не лякають, а навпаки, тішать ліричного героя, бо він упевнений, що все це — надпотужна енергія, яка зламає старий світ і побудує новий, більш ефективний та розкутий.

ЗАПРОШЕННЯ

Ви знаєте?
Прекрасний краєвид з гори Батиєвої.
Ви, певне, не були там ніколи?
Не гуляли по сніго-білому полю?
Ми вас запрошуємо —
наберіться бажання сміливого
і приходьте до нас.

У нас тут доволі весело.
Звичайно, до нас не заходять автомобілі —
Але почуваємо ми себе зовсім добре, справді.
Ах, як тут гарно!
Як тут симпатично й ріжнобарвно!
Люди ми сильні, молоді, сміливі —
не боїмось нікого й бажаємо усім добра.

Коли хочете — ми не заздрим і Батиєві,
бо нам дуже вдячна ця прекрасна гора.
Будьте ж такі добрі,
не дивіться, як на звірів, на нас —
довірливо й доброзичливо, захопивши "трості", —
самі побачите, як у нас прекрасно — приходьте до нас у гості!

• Ліричний герой поезії «Запрошення» — це узагальнений образ молодих митців, які з легкою іронією звертаються до старшого покоління, що не ро зуміє їхніх експериментів. Вони запрошують прийти на Батиєву гору. У той час це була околиця Києва, куди «не заходять автомобілі», де немає інших, звичних для них міських вигод. Сильні, молоді й сміливі протиставлені старшому поколінню передусім за несприйняттям мистецьких переконань. Митці, досвідчені й традиційні у своїй творчості, означені словом «трості» (лапки тут використано не випадково!), а молоді й сміливі — порівнянням «як на звірів». Ліричний герой хоче знайти спільну мову зі старшим поколінням інтелігенції, намагається розкрити йому світ модерної поезії.