Ліна Костенко "Маруся Чурай"

• Л. Костенко „Маруся Чурай”

  Роман Ліни Костенко „Маруся Чурай” відразу набув значної популярності.

У сезоні 1987-1988 року за „Марусею Чурай” у світі було здійснено три театральні вистави. Пісенну партію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії виконувала народна артистка України Ніна Матвієнко. Вже сам її рідкісної краси голос, відчуття природності інтонацій пісні, здається, забезпечують успіх.

У Львівському українському молодіжному театрі режисер В.Кучинський об’єднав в одній виставі „Сад нетанучих скульптур” два твори Ліни Костенко - драматичну поему „Сніг у Флоренції” та „Марусю Чурай”. Здавалось би, що спільного між подіями у Італії і на Україні, які відбуваються навіть у різних століттях, - XVI і XVII? Але невеликий молодий колектив вдало знайшов ключ для органічного поєднання різних навіть за тональністю творів Ліни Костенко. В їхній інтерпретації на передній план виходить проблема місця художника в суспільному житті, в творенні духовної долі свого народу.

Доля третьої вистави - моноспектаклю народної артистки України Ніли Крюкової „Маруся Чурай” - складалася непросто. Прем’єра мала відбутися ще 1982 року, але, як нерідко в застійних умовах траплялося, чиновники від мистецтва наклали вето. Лише через п’ятиліття Ніла Крюкова разом із відомою бандуристкою Галиною Менкуш вийшла на сцену... Поєднання прекрасного, інтонаційно багатого декламаторського мистецтва Ніли Крюкової із віртуозним музичним супроводом та співом Галини Менкуш дозволило донести до слухача глибинне нуртування твору Ліни Костенко. Навряд чи хто залишався після цього свята поезії, декламації і співу байдужим.

Цікаву інтерпретацію роману запропонував режисер Львівського театру ім. М.Заньковецької Федір Стригун у виставі „Маруся Чурай”.

• Образи Марусі, Івана Іскри, Богдана Хмельницького як утілення найвищих духовних чеснот українців

Основні персонажі

Маруся Чурай

"Вона ж співала, наче голосила,

на себе кари божої просила.

Співала так, як лиш вона уміла!

А потім враз - неначе заніміла".

Маруся Чурай — постать із легенди, але язик не повертається назвати її «легендарною постаттю», бо легендарні постаті схожі на бронзові монументи, у той час як Маруся залишиться назавжди жи­вою, молодою та красивою дівчиною, яка виливала свій сум та радощі у піснях, яка щиро кохала, але не могла змиритися зі зрадою, з ницістю людської душі. Маруся — «голос наш, і пісня, і душа». У душі герої не відбуваються складні процеси і перетворення, але вона не втрачає своєї життєвої мудрості, чистоти.

Маруся Чурай – незвичайна дівчина з Полтави, дуже вродлива, талановита. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях. Маруся чиста серцем, розумна, окрім того, наділена поетичними і музичними талантами. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження.

«В розмові я, сказати б, то не дуже.

А в пісні можу виспівати все», –

признається Маруся.

« Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава,

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні» (Іван Іскра про Марусю).

Гордій Чурай

Гордій Чурай – батько Марусі. Був полум'яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі. Швидкий на розум, чистий серцем, Чурай не терпів

кривди, знущання над людьми. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:

«…пішов у смерть — і повернувся в думі,

і вже тепер ніхто його не вб'є.»

Матір Марусі

Матір Марусі була матір'ю по своїй суті, «матір'ю усьому на землі» (дуже добра та чуйна людина). Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова:

«Тут двоє матерів, твоя і Божа»

Гриць Бобренко

Гриць «живе на дві душі». Це людина, яка зазнала трагічного розполовинення власного світовідчуття, власної душі. Гриць кохає Марусю, він ладен усе віддати, щоб бути з коханою, але з іншого боку на нього тисне його мати, яка хоче оженити сина із багатою. Десь глибоко в Грицеві проростають ті паростки пристосуванства, прагматизму та інших ненайкращих рис, які він запозичив від оточуючих. Гриць стає ніби на розпутті, не знаючи, чи врятують його кохання та велич людської душі, а чи поглине його болото життєвої марноти та суєти.

Гриць – хлопець, якого покохала Маруся . Вiн був вродливим парубком i сміливим на війні, проте в особистому житті слабовольним i безхарактерним:

«Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні…»

Гриць перебував пiд впливом своєï матерi Бобренчихи, меркантильної та дрібної за духовними якостями жінки, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з бідною Марусею. Марусина ж любов до Гриця була безоглядною й сильною. Трагедiя дiвчини полягає в тому, що ïï велике почуття поглинули буденні проблеми: Гриць шукав заможну дівчину, а Маруся була бідною.

«Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі» (цими словами Маруся пояснює основну причину трагедії їхнього кохання ).

Іван Іскра

"В нас на кутку його не люблять наші.

Шляхетний дуже і чолом не б'є.

Він, - каже, - гордий. З ним не звариш каші.

Він і мовчить, бо дума щось своє".

Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв. Він — вірний друг Марусі, Ліна Костенко кількаразово «натякає» читачеві, що й Іван закоханий у Марусю, але цей гордий кароокий козак, нащадок своїх славних прадідів, не висловлює своїх почуттів жодним чином, окрім дружби та відданості, він не раз підтримує Марусю у важкі для неї хвилини. Іван Іскра — звернімо увагу вже на його промовисте прізвище — ніби узагальнений образ, що бере свій родовід ще від часів козаччини, він уособлення мужності, сили духу, це людина з гарячим відданим серцем, здатним на все задля справедливості, волі та добробуту близьких та своєї країни.

«Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут рішитися ума.

Любив же він Марусю, не дай Боже!

Тепер сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над Марусею).

Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за допомогою до самого гетьмана Хмельницького . Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов'язок – найперше і святе . Прощаючись з Марусею, він говорить:

«І знов земля кипить у боротьбі,

І знову я належу не собі».

Другорядні образи

Другорядні образи не менш життєподібні та яскраві, ніж головні. У цьому, напевне, великий талант Ліни Костенко. Ліна Костенко створює панорамну, широку

картину тогочасної дійсності, залучаючи до неї і образи героїчних козаків, і звичайних селян, людей різного віку, різних професій та з різними характерами.

Мандрівний дяк

Мандрівний дяк – людина проста та мудра, яка багато знає і глибоко переймається долею своєї країни. Дуже повчальними видаються читачеві роздуми дяка про іс­торію України, про відсутність історії народу, про роль історичних подій і минулого у теперішньому та майбутньому. Дуже чуйна людина, що допомагає Марусі, ставиться до неї, як до власної дитини.

Дід Галерник

Дід Галерник – старий мудрий козак, до якого Іван Іскра приходить порадитися про Марусю. Дід двадцять років пробув у неволі на галерах, а тепер виробляє з дерева ложки та різні немудрі хатні речі. В образі діда і його самотньої оселі утверджено не лише ідею безсмертя нашого народу на велелюдному роздоріжжі Європи, а й проведено своєрідну лінію духовного родоводу (дід Галерник – Маруся Чурай – Іван Іскра).

Образ Хо – не просто витвір уяви ув'язненої Марусі, а субстантивоване вираження гнітючої самотності, при якій спілкування з людьми болюче й зайве, але

спілкування з самим собою – єдиний, порятунок від розпачу й божевілля.

Родина Вишняків

Родина Вишняків є яскравим прикладом змізернення людських душ; філософія пристосуванства та орі­єнтації на матеріальне не обминала деяких людей за усіх

часів. Нема нічого поганого в тому, щоб піклуватися про матеріальні статки своєї родини, але не слід при цьому забувати про духовне, про вічні цінності. Родина

Вишняків є яскравим прикладом дрібних людських душ, для яких на першому плані – матеріальні цінності.

«Як він уміє красно говорить!

Які у нього займища і луки!

Вся Україна полум'ям горить,

Він і на цьому теж нагріє руки» (характеристика старого Вишняка).

Галя Вишняківна

Галя Вишняківна – заможна , проте негарна дівчина, з якою Гриць Бобренко зрадив Марусю Чурай. Гриця приваблюють статки багатої родини Вишняків, але аж ніяк не зовнішність нареченої та риси її характеру, її дрібна та меркантильна душа:

«Так пухкі у Галі рученята,

Коса білява, куца і товста.

Як реп'яшки, зелені оченята

І пишно закопилені вуста.

Глуха до пісні, завжди щось спотворить.

Все вишиває прошви подушок.

Ще як мовчить, – нічого. Заговорить, –

Гостренькі зуби – чисто ховрашок».

У творі також діють реальні історичні особи: полтавський полковник Мартин Пушкар, гетьман Богдан Хмельницький та ін.

Образ Хмельницького в романі ніби епізодичний, проте читач має відчуття незримої присутності гетьмана впродовж усієї дії. У сцені ж суду він постає не лише вождем нації, а й глибоко порядною, чуйною і по-державному мудрою людиною. Хмельницький забороняє суддям одноосібне вершити долі громадян, що свідчить про його філософський погляд на сенс людського життя; треба про людину судити не з одного вчинку, а оцінювати її через призму всього, що нею зроблене.

За ті пісні, що їх вона складала,

за те страждання, що вона страждала,

за батька, що розп'ятий у Варшаві,

а не схилив пред ворогом чола,

не вистачило б городу Полтаві,

щоб і вона ще страчена була!

Найцікавішим з персонажів, які в романі творять тло, є полковник Мартин Пушкар. Суд над Марусею для нього така важка справа, що він мимохіть порівнює її з війною:

Страшне це діло, діло небуденне.

А всі почути вирока спішать

.Воно, скажу вам, легше, як на мене,

діла у битвах шаблею рішать.

Пушкар – людина високої культури. Його любить громада, шанують козаки. Він добре розрізняє людей підлих і порядних. Епізодична сцена, коли Мартин виходить з-за столу в суді, щоб готувати полк у похід, дає читачеві чимало інфор­мації про самого полковника:

Полковник встав, в судді перепросився,

бо мав на Білу готувати полк.

Посунув трохи війта і бурмистра.

Поспільство розступилось на аршин.

Як бачимо, Пушкар з повагою ставиться до головуючого, звичайних клерків же просто зневажає, посуваючи, як неживі предмети. Про авторитет Мартина свідчить шаноба громади, яка розступається, даючи широку дорогу своєму улюбленцю. Великим патріотом змальований Пушкар у розділі "Облога Полтави".

Літературний диктант

1. Про які події розповідається у романі?

2. В основу покладено історичні факти про оборону міста…

3. У творі розповідається про життя якої героїні?

4. У 1648 році вибухнуло повстання під проводом…

5. Сусіди Польщі були ослаблені тією чи іншою кризою…

6. З весни 1637 року в Україні спалахують повстання козаків та селян проти польської шляхти під проводом…