Леся Воронина - сучасна письменниця, авторка багатьох книг для дітей. "Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку №9" - фантастична, романтична, багатоепізодна повість про виховання гідності та мужності.

Запишіть дату й тему уроку.

Епіграф:                                        Смілива не та людина, яка декларує свою

                                                      сміливість і надимає щоки, а на мою думку, 

                                                      геройство полягає в тому, що ти долаєш свій 

                                                       страх.                     

                                                                                                         Леся Воронина

Сьогодні на уроці ми познайомимось із  новою пригодницькою повістю сучасної письменниці Лесі Ворониної «Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку № 9», в якій добро знову дає відсіч  злу. І героями-переможцями є  не фантастичні супер-кібер істоти, а звичайні люди, що в нормальному житті малопримітні, та ще й боягузи по суті.

У книгах нечасто боягузи є героями - радше за старою звичкою їх шпетять і страмлять і протиставляють їм сміливців, чия рука не здригнеться. А даремно, бо от деякі психологи, що вивчають феномен страхів, твердять, ніби боягузи в житті бувають чесніші в своїх почуттях за сильних духом героїв. Бо всіма фібрами переляканих душечок своїх вони відчувають тонше небезпеку, швидко на неї реагують, вони чутливіші взагалі, вони не покриті товстою корою, як куленепробивні сміливці, до чиїх почуттів буває неодразу й докричишся, та й часом їх там, насправді, й нема.

І якби світ складався з суцільних боягузів, то, може би, він був би м'якший. Це заспокійлива версія психологів, яка дуже втішає негероїв. Принаймні їхній світ не напханий робокопами - в ньому все звично й без подвигу. Отже, давайте поринемо у світ карколомних пригод звичайного хлопчика Климка, який, пройшовши випробування, поборов свій страх і став сміливим.

1. Відома українська письменниця Леся Воронина (справжнє ім’я Олена Анастасіївна Воронина) народилася у Києві в письменницькій родині. ( Назвали Лесею на честь Лесі Українки, та в паспортному столі не захотіли за­писувати, сказали: «Таково імені нєту», а Леся, мовляв, – похідне від Лари­си або Олександри, тож мама записала мене Оленою. Та я все життя – Леся). Дід - Прохор Воронин - був письменником, тато - художником-оформлювачем та реставратором. Мама перекладала книжки з кількох європейських мов. Маленька Леся почувалася білою вороною, бо розмовляла у російськомовному Києві українською. Рано почала читати. І сама дуже швидко почала вигадувати різні історії. (Мені здавалося, що це є в кожної людини. З подивом дізналася, що такі здібності мають не всі, а діти ж люблять різні цікаві історії! Я й ста­ла таким собі неформальним лідером у садку, а потім у школі. Мої одноклас­ники страшенно любили слухати ті ку­медні побрехеньки. А ще я вміла досить точно копіювати й пародіювати інших, вигадувала різні сценки. Та хоча зрос­тала в літературному середовищі, пись­менники здавалися мені якимись осо­бливими, унікальними – куди вже мені до тих небожителів?! Але все одно пи­сати почала рано (для себе, десь у пер­шому класі).

Навчаючись у школі, зацікавилася українським фольклором, співала у хорі «Гомін», а також захопилася східними двобоями та йогою. 1972 р. вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчила 1979 р. За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогово та на багатьох інших роботах. Мандрувала Україною (автостопом) та Польщею (на байдарках). 1987–1991 рр. – редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна». З 1991 року працювала у дитячому журналі «Соняшник» (з 1992 до 2006 — головний редактор часопису). Нині – автор та ведуча програм на радіо Культура. Член Спілки письменників України, член Асоціації Українських письменників. Пише для дітей, бо вважає,  «що найкращі люди – це діти й підлітки, вони щирі й безкомпромісні. Вони вірять, що світ можна змінити на краще, вміють дружити й жертвувати собою заради іншого, сприймають життя оголеними нервами. Це вже потім на людині наростає захисний панцир і вона вчиться йти на компроміси, пристосовуватися й відмовлятися від найцінніших речей заради грошей, слави, посади…» 

Діти, хто з нас не уявляв  хоч раз себе суперагентом, який спасає Всесвіт від прибульців? Хто з нас не мріяв про подорожі в часі і про розкриття неймовірних таємниць? Хто з нас не хотів би бути членом якогось таємного товариства?  Товариства ТТБ! Мріяв про це і Клим Джура, звичайний українськй хлопчик, який одного чудового ранку опиняється в штабі Таємного Товариства Боягузів. Згодом хлопчик з’ясовує, що Землю от–от мають захопити підступні космічні прибульці, які заразили більшість людей вірусом СТАРХУ . І головне, що порятунок людства залежить тільки від нього! Виявляється, що головне – це вміти здолати свій СТРАХ.

У підручнику прочитати 1, 2, 3, 4, 5 розділи повісті - це ст.186-192.

Письмово дати відповіді на питання.

1) Хто такий Кактус?

2) Коли саме розпочалася ворожнеча між Сашком і Климом?

3) Випишіть з тексту, як після літніх канікул змінився Кактус?

4) Що трапилося із Климком після останньої зустрічі із Сашком?

5) Куди саме потрапив Клим?

6) За що Климу стало соромно, коли він побачив себе на великому екрані?

7) Що запропонував механічний голос Климу?

8) Як відреагував на це хлопчик?

9) З ким познайомився Климко після того, як якась сила спрямувала його до старого будиночку?

10) Яке завдання - випробування чекало Клима ввечері?

11) Повернувшись додому, про що довго думав Клим?

12) Як Клим відносився до своєї бабусі?