… У липні 1677 року з усіх боків обложило Чигирин стодвадцятитисячне військо турків і татар. Не хліба колосились на березі Тясмину – то списи турецькі стирчали з ковили-трави. Іржали коні. Важко гупали гармати. Градом сипались кулі із турецьких рушниць. Ні вдень, ні вночі не втихав герць.
Минув тиждень. Є порох. Є сила. Є харчі. Але немає води. І тоді козаки вирішили на кам’яній горі довбати криницю. День, другий б’ють скелю. Іскриться камінь. Метр, другий, третій…
Раптом над фортецею з’явилась хмара. Метнулася блискавиця – і вдарила в гору. Прокотилося відлуння, немов залпом стріляли тисячі гармат… І сталося диво… Тріснула, розкололася скеля – і звідти бризнула прохолодна джерельна вода.
Напоїли дітей козаки. Напоїли коней. Напилися і воїни – сили відразу потроїлися. Кинулися вони на військо Ібрагім-паші. І те змушене було тікати.
Минають віки, а джерело не висохло, не зміліло. Його в народі називають громобоєм. І хто з нього нап’ється, той сили набереться. А найбільше – любові до рідного краю. Жебонить джерело. Довгий час над ним стояв дерев’яний зруб. Згодом криницю розширили. І тепер до джерела ведуть широкі гранітні сходи.